казка про пригоди чарівного кристалу

Елізавета Булгакова

Скільки у світі існує різних слів та імен ,деякі здаються нам дуже дивними і незрозумілими , але в своєму дивному імені я бачу якийсь зміст .Доречі мене звати Енергій.

Мої батьки довго не могли дати мене ім'я ,напевно я був найенергійнішим з усіх малюків ,тому мене так назвали.

-Енейчику ,ми з мамою завжди хотіли , щоб у тебе було щасливе життя ,успіх ,гроші -нерідко повторював мій батько ,поки ми стояли на балкон, дивлячись на зірки ,- будеш як я працювати в банку.

Мої батьки завжди кохали один одного , не дивлячись на те , що батько був дуже цілеспрямованою та жорсткою людиною в роботі ,він з лагідністю та ніжністю ставився до мами та мене. Ми з ним були дуже різними , як ззовні так і в середині . Він досить високий чоловік , з виразними скулами , чорнявим волоссям та очима - вугільцями. Я ж завди був невисоким ,рудим ,худорлявим хлопчиком . Мама казала про мої очі ,що вони схожі на поверхню Марса та вони дійсно були такого ж кольору . Доречі з мамою я був дуже схожий по всім параметрам . Вона невисока жінка з рудим волоссям , яке нагадувало полум'я від ватри , яку ми палили в лісі усією сім'єю .

Коли її не стало ,для мене ніби щось у світі згасло ,ніби на небі згасла найяскравіша зірка , ніби у кристалічній решітці зламався якийсь важливий елемент і вона ледь-ледь тримається . З тих пір батько почав зловживати алкоголем і я зрозумів , що скоро наша кристалічна решітка зламається і я стану самостійним кристалом .

Незважаючи на всі ці обставини , я продовжував ходити до школи та старанно вчитися . Мій улюблений предмет - інформатика , хоч вчили ми її лише два роки , я був найкращим учнем у класі , бо завжди мріяв мтати програмістом -винахідником . Я хочу створити щось нове в цій сфері , наприклад , програму ,яко. Можна керувати силою думки або робота , який розуміє та відчуває все так само , як людина.

-Енейко, до дошки ,- сказала моя улюблена вчителька з інформатики - олена Анатолівна ,- запиши схеми , які ми вчили на попередньому уроці . Я все правильно записав , але в мої голові було одне питання , яке циклічно рухалося там в продовж всього року "чому на уроці інформатики ми цілими роками вчимо одне й те саме та ніколи не вивчаємо як створити щось нове ?" Я знайшов в собі трохи хоробрості та запитав це у вчительки . Над нашим класом нависла тяжка хмара тиші . Через деякий час вона спитала звідки в моїй голові такі думки та чи вважає хтось так само . Всі сиділи та переглядалися один з одним , тільки один учень ,який перейшов до нас на початку десятого класу , підняв руку. Він відрізнявся від усіх : був мовчазний , ні з ким особливо не спілкувався , але сміливо вступав у дискусії з вчителями , зазвичай на перервах сидів у навушниках та щось читав , не помічаючи інших . Звади його Максим . Після уроку він підійшов до мене та сказав :непогані в тебе думочки , щось в них є такого , чого немає у мізках більшості біомасси ,яка зосереджена в нашій школі .

-А що ж такого незвичайного ти побачив у моїх думках ?- здивовано відповів я.

- Те ,що ти бачиш проблему та намагаєшся знайти шляхи її вирішення .Ти мислиш вільно та бачиш все з іншого боку.

Ми розмовляли ще приблизно двадцять хвилин та я не помітив як ми зі школи прийшли до прірви , на іншому боці якої був мій улюблений ліс . Я запитав в мого нового друга чому ми прийшли сюди , Він сказав що зазвичай приходить сюди , щоб помедетувати. Максим сказав , що під час цього процесу івін уявляє світ великим механізмом та запитав : а яким світ бачиш ти ?

-Мені здається , що вин схожий на звичайний смартфон ,а зокрема на рідкокристалічний екран , людські сім'ї - це кристалічні решітки , а людина - маленький чарівний кристал .

- Доволі розумне уявлення світу , але дуже наукове ,хоча це не дивно ти ж в нас геній . Не допоможеш мені полагодити комп' ютер?

-Звичайно, допоможу.

Якась дивна в мого нового друга квартира , одразу видно - творча людина . У кожній кімнаті на стінах висіли картини . Максим - дуже гарний художник , але крім мене та його сім' ніхто не бачив цих картин . Під час моєї роботи з комп'ютером ми заговорила про майбутнє , виявилося , що обидва хочемо вступити до одного ВУЗу , тому що нам подобається роюбота з комп'ютером та ми хочемо зробити велике відкриття в цій сфері.

Я вже розібрав комп'ютер та виявилося , що полагодити його дуже просто ,тому я закінчив роботу швидко .

Життя дуже дивна річ. У садочку я хотів вчити інформатику , в школі хотів вступити до університету , де цей предмет є основним . І ось я тут . В мене попереду моя найголовніша мрія про відкриття у сфері технологі й. Як не дивно ми з Максимом вступили вступили сюди разом та стали кращими на своєму потоці . Нам залишалося вчитися лише пів року , Мій улюблений вчитель пообіцяв , що до кінця навчання в кожного студента буде свій винахід . Я не даремно повірив йому , бо ми з Максимом стоїмо тут , на великій сцені та представляємо свої винаходи. Нарешті мені вдалося створити робота , який максимально схожий на людину-він реагує на вирази обличчя ті робить на своїй голові відповідні. Саме час йти до мікрофону ,бо ведучий сказав : Ось він - винахід про ,який ми мріяли в останні роки . У нашої країни нове здобуття у сфері комп'ютерних технологій , а на небі сучасних техніків засвітилась нова зірка ...

Ось і засвітився маленький чарівний кристал та став рушійною силою , щоб запалити весь рідкокристалічний екран. Так само і кожен з нас може змінити жолю своєї країни і зробити щось для її розвитку.

Софія Дем'янчук

Таємниця зачарованого кристала.

- Тихіше!

- Та не бійся, ми в печері. Поблизу немає нікого, - мовив другий голос, - обережніше з кристалом ! Тут легко спіткнутися.

- Добре...- мовив вже інший.

Голоси здалися Максиму знайомі, але не наважився подивитися на них.

- Марк , стій!..

Декілька секунд і по печері пронісся звук розбитого кристала.

- О, ні ! Що робити, Джейкобе ?! - перелякано мовив Марк , - вони знайдуть нас! Потрібно щось робити!

- Та знаю, що знайдуть! Але потрібно сховати частинки кристалу в різних місцях, - говорить знервовано Джейкоб .- Слухай, потрібно зробити карту, де будуть позначені схованки для частинок кристала. Карту сховаємо в місцевому музеї, якщо вони ще нас не знайдуть! Також там бу...- не встиг договорити він.

Максим прокинувся. Від цього сну аж спітнів.

- Хух! Ну й сон ! - стомлено заговорив хлопчик. - Час йти в школу.

Максим був худорлявим та низького зросту хлопчиком. Як і всі інші діти , ходив у школу. Майже закінчував 6 клас. Уроки шли дуже довго, він згорав від нетерпіння , щоб розповісти друзям. Дзвінок і він вже з друзями на шкільному дворі.

- Мені сьогодні таке приснилось! Це, напевно, який знак чи послання, - почав говорити Максим.

Він розповів весь сон.

- Повтори місце, де захована карта, - попросила Марійка.

- Місцевий музей ...Але я не знаю чи саме там, - сказав Максим.

- Ну - то ходімо перевіримо! - мовив однокласник Мишко.

Музей в їхньому місті лише один, тому вони пішли саме туди. Він був невеличкий. Сон був про кристал , тому - то вони пішли в кімнату з мінеральними речовинами.

- Ти пам'ятаєш, як виглядав кристал? - запитала Марійка.

- Він був невеличкий, яскраво - блакитного кольору, так і манив , щоб його забрати.

- Друзі! Йдіть - но сюди. Я щось знайшов.

Ззаду одного експоната було видно проріз у стіні. Їм нічого не заважало, щоб подивитись що всередині. Мишко засунув руку й щось нащупав.

- Ого, цього не може бути! - закричала Марія. Він вийняв справжнісіньку карту.

- Отже, це був не сон...- прошепотів Максим.

Розгорнувши карту, вони побачили, що лише один хрестик на карті засвітився. Він вказував на музей. Отже, частинка кристала була десь тут.

- Друзі тут є ще щось! - Мишко дістав сяючу частинку. - Кристал!

- Напевне, якщо позначений хрестик світиться , то частинка десь поблизу, - зробила висновок Марія.

Перед ними була довга дорога. Вони вирішили пройтись через закинуту школу. Вони не помилились! На карті засвітився інший хрестик.

Довго шукали... Вони вже збиралися йти, як раптом Максим спіткнувся й на тому місці, між руїнами, сяяв камінь.

- Ура! Друга частинка! - радісно закричали діти. Далі потрібно було йти до місточка, адже там і була третя частинка. Але обдивившись усе, діти нічого не знайшли. Аж раптом щось впало у воду. Діти кинулись туди. Третя частина кристала повільно пливла до берега. Залишилась лише одна частинка.

Дітвора довго думали куди йти, адже четвертого хрестика на карті не було, тому Максим запропонував піти в ту саму печеру.

Там було темно й холодно. Школярі довго блукали і натрапили на стіну. Роздивившись, вони знайшли в стіні дверцята, проте вони були закриті. Діти були розгублені і не знали, що робити далі. Несподівано кристали, які тримала Марійка, засвітились блакитним сяйвом. Великою несподіванкою було для них, коли дверцята відчинилися. Перед ними засяяла остання частинка кристала. Максим склав всі частинки. Враз вони піднялися в повітря й з'єднались. Перед дітлахами виблискував яскравим світлом справжнісінький кристал. Враз загуркотіло. Діти зрозуміли, що це печера завалюється. Друзі швидко вибігли, а прохід в печеру був назавжди завалений.

Для чого був кристал діти так і не дізнались. Але ця історія залишилася в їхній пам'яті назавжди.


Варвара Турчан

В одному королівстві жило сім гномів і Білосніжка. Їх замок був незвичайний. Гноми прикрасили його квітами,а Білосніжка - бісером і великими намистинами, які приніс їй гном-пірнальник. В нього були блакитні очі, як вода, він дуже любив плавати і досліджувати підводний світ, а звали його Плавунець. Інші шість гномів не були такими активними. Одні з них писали вірші для Білосніжки, інші збирали суниці і гриби. Так і проходили пори року.

Особливо гномам подобалася осінь. Дерева вкривалися в незвичайну красу багряного листя, яке пробивало сонечко промінням. Однак сонце в королівстві було непросте. Коли гноми виходили на прогулянку, сонце їх гойдало на колисці, колискою були промінчики. Гноми і Білосніжка дуже любили сонце. Та одного разу сталася біда... В царство Білосніжки внадилися пірати, які хотіли їх пограбувати. Сонце як згодом виявилося їм заважало, і от один з піратів вирішив накрити сонце чорною ковдрою. Наступного дня їх план здійснився. Навкруги стало темно і холодно. Білосніжка з гномами так хотіли врятувати сонце, що навіть придумали як це зробити. В три дев'ятому царстві жила золота рибка, яка на думку одного з гномів мала їм допомогти. На розмову з рибкою пішла сама Білосніжка гномів залишила вдома. Гноми вирішили самі вигнати піратів. З пелюстків квітів зробили собі щити, з стебл - мечі, їм здавалося,що армія з семи гномів є непереможною. Гноми собі навіть вигадали переможну пісню. І тільки вони вийшли з замку натрапили на Білосніжку, яка в той час поверталася від рибки. Білосніжка їм сказала: «Що ви б робили зі своєю зброєю,побачивши справжню піратську зброю?» Гноми застигли в німому мовчанні, їх охопив легкий сум, що вони безсилі, та Білосніжка їх потішила сказавши: «Нам допоможе рибка». Гноми вмить зраділи, і почали вихвалятися. Коли вони всі зайшли до замку, піратів там уже не було. Рибка виконала те, що обіцяла. Піратів уже не було,а сонце так і залишалося закритим. Білосніжка з гномами в розпачі вирішили прибрати замок після піратів. Та якось випадково вони знайшли кристал. Спочатку не надали йому великого значення, та згодом, коли кристал засвітився в руках Білосніжки, вони зрозуміли, що це чарівний кристал і виконує лише одне бажання. Гноми почали наввипередки озвучувати свої бажання, один хотів собі зброю,як у піратів,інший хотів вудочку і лише один гном сказав: « Я хочу сонце». Всі гноми зрозуміли нащо їм все чого вони хочуть, коли навкруги суцільна темрява? Білосніжка сказала: «Ми повернемо сонце». Гноми були на десятому небі від щастя. Зібравшись у вітальні замку гуртом, вони прошепотіли своє бажання. Через декілька хвилин сонце знову світило, пронизуючи промінням все довкола. Та радіти прийшлося недовго. Пірати помітили, що не вистачає чарівного кристалу і повернулися. Гноми мужньо захищали кристал, а Білосніжка порадила віддати його піратам пояснивши: «Кристал вже виконав одне бажання і більше він нам не потрібен». Пірати забрали кристал і попливли в третє царство три дев'ятого королівства. Головний пірат наказав охороняти кристал одному з піратів ,та той вирішив розгледіти кристал зблизька і навіть незчувся як кристал прямісінько з рук вилетів у синє море. В цей час там пропливала золота рибка, вона нічого не знала про цей кристал і тому не надала йому великої уваги. В морі жила п'явка, яка дуже любила всілякі прикраси, робила з водоростів намисто і часто одягала його. П'явка побачила кристал, але не мала поняття,що це таке. Вона часто пропливала повз нього, а тоді вирішила забрати. Довго думаючи,що з ним робити далі, п'явка нарвала довгих водоростей і прикріпила туди цей кристал. В морі Нептун оголосив маскарад. П явка ретельно готувалася до свята. Зроблена раніше нею сукня і стала для піявки чудовим виглядом. Маскарад почався... І як не дивно піявка перемогла. Ось так і не здумавши чарівний кристал допоміг сонцю, п'явці, білосніжці з сімома гномами. А пірати як не хотіли привласнити кристал, в них нічого не виходило. А все чому? Та тому,що вони не вірили в його силу ,і не знали, що чарівний кристал діє тільки у чесних людей і в тих, хто вірить в його чарівність. Тож вірте в добро і воно запанує і світ стане кращим та світлішим.

Артем Нормуратов

Двоє друзів,Михайло та Оленка,весело гралися в саду. Аж раптом неподалік щось яскраве впало прямо з неба. Дітям стала цікаво,тож вони вирішили перевірити.Підійшовши ближче, Оленка посеред трави знайшла красивий кристал.

-Цікаво що це?! - з захопленням запитала дівчинка.

-Зараз перевіримо. - відповів Михайлик,піднімаючи знахідку.

Та, як тільки кристал потрапив до рук, з нього почувся голос:

-Не ображайте мене,я не дорогоцінний камінчик. Я прилетів для того щоб лише знайти собі та своїм друзям новий дім.

Діти здивовано переглянулися та від подиву не могли нічого сказати.

-А хто ж ти?І звідки?-врешті прошепотів Михайлик.

-Пообіцяте, що допоможете мені,бо ж сам я не впораюсь. А ще, що нікому не розкажете про мене. -попросив чарівний Кристал.

-Обіцяємо! - відповіли діти.

-Ми вміємо зберігати таємниці. Чесне слово! - додав Михась.

Тож,переконавшись, що знайшов друзів,кристал почав свою розповідь.

Насправді, він не камінчик, а насінина тендітної квітки. На його планеті життя стало нестерпним і він вирушив в далеку подорож,щоб знайти нове житло для себе і своїх друзів. Як тільки ідеальне місце та умови будуть знайдені, Кристал перетвориться на рослину та зможе зацвісти.І якщо все пройде добре,то він втратить свої магічні властивості,але натомість отримає новий дім.

-А чому б тобі не поселитися прямо тут,у нас? - запитала Оленка.-У моєї матусі чудовий квітник і вона про нього добре дбає.

-Дуже вам вдячний!-зрадів кристал.

-Чудова ідея-похвалив Михайлик.-Так ми зможемо бачити тебе кожен день.

Оленка знайшла місце посеред клумби,діти викопали ямку поклали туди чудо-насінину і полили її як годиться.

Через деякий час,серед високих півоній та колючих троянд,друзі побачили прекрасну маленьку квіточку.Білу,як хмаринка.Але її було не легко розгледіти серед різноманіття літнього квітника.І наступного дня рослинка знову стала Кристалом.

-У вас тут дуже гарно,та мені важно рости посеред таких барв і колючок.Мене просто ніхто не помітить під яскравими трояндами,а навіщо ж цвісти,якщо це нікого не порадує.- тихо сказала насінинка.

-Не сумуй,знайдемо тобі інше місце.- підбадьорив Михайлик.

-А може спробуєш зацвісти в лузі,там багато дрібних квітів.Ви потоваришуєте.- запропонувала Оленка.

Кристал радо погодився і його посадили серед польових трав.Але й там він довго не процвів.

- Тут дуже просторо та цікаво,але худоба може мене розтоптати,бур'яни заглушити ,а літнє сонечко сильно обпікає пелюстки.Опівдні від нього не сховаєшся - ніяково сказав кристал.

- Так,влітку сонечко палюче,а в полі й дерев немає щоб сховатися.- міркував хлопчик.-А може ми тебе в ліс перенесемо?Там прохолодніше і ніхто не потурбує.

-Ні! - заперечила Оленка.- Хіба квіти можуть серед дерев цвісти?-запитала дівчинка і стурбовано глянула на кристала.

-Він зможе!- твердо відповів Михайлик.- Ви дівчата завжди дарма через усе хвилюєтеся.Це ж не просто рослина.Наш Кристал пройшов такий складний шлях і подолав труднощі,які й будяку не снилися.А з останнім,доречі,я вже місяць воюю.Щоб за штанину не чіплявся,коли за ягодами ходжу.

То ж наші друзі вирушили до лісу.Там було затишно і прохолодно.Кристал повідомив,що це місце дуже нагадує йому дім.Тож діти в гарному настрої залишили гостя з іншої планети,щоб провідати його через декілька днів.

Час плинув швидко і Михайлик з Оленкою знову поспішали знайомою стежинкою до лісу.Та підійшовши поближче,вони побачили,їхній друг трохи засмучений.

-Мені тут подобається,-сказав Кристал - але не вистачає світла.Кожне дерево тягне свої листочки до сонечка,а їх так багато...Мені і промінчика не залишається.

-А як же зробити щоб листя стало менше?-знизав плечима Михайлик.

-Не потрібно нічого робити.- посміхнулась Оленка.-Кристальчику.-Ти ж любиш прохолоду?То давай дочекаємось осені.Дерева самі листочки скинуть,а ти матимеш вдосталь світла і не палючого,як влітку.

На тому і погодились.Діти тепер часто навідувались до лісу.Звісно лише вдень і лише знайомою дорогою.

Так скінчилося літо.Прийшла осінь,а за нею і не забарився листопад.Друзі поспішили до Кристала.

-Я можу вам здатися вередливим,-мовила насінинка-та тепер на землі стільки лимтя,що мені й не вибратися з нього.

-Почей ще трішки.-мовив Михайлик.-Скоро вітер його розвіє,дощик приб'є до землі і ти зможеш встати в повний зріст .А якщо й так не вийде зацвісти,то ми тебе на зиму до себе заберемо.

Минав день за днем і аж раптом,прокинувшись одного ранку,діти побачили,що за вікном лежить сніг та ще й так багато насипало,що навіть важко пересуватися.

-Ой!Що ж тепер буде з Кристалом!-заплакала Оленка.

-Не хвилюйся,ще лише перший сніг.Він скоро розтане,ми підемо до лісу і знайдемо нашого друга.Він мабуть десь вкрився листочком і чекає на нас,-спробував заспокоїти Михайлик,хоч в сам був стурбований.

Та ні сьогодні,ні через місяць сніг не розтанув,а навпаки прийшла зима сувора і з хуртовинами.Друзям нічого не залишалось як тільки чекати і сподіватися,що Кристал сам впорається з негодою...

Всі діти радіють весняному сонечку,а наші знайомі Михайлик та Оленка більше за інших.І як тільки з-під снігу почала виглядати ще квала після зими зелень,вони помчались до лісу.Дерева та кущі ще дрімали,а сонечко лагідно ласкаво все навкруги та прибирало залишки білого покривала.

Нарешті,дійшовши до потрібного місця,діти не повірили своїм очам.Все навкруги було всипане маленькими біленькими квіточками.Деякі з них виглядали прямо з-під снігу.

-Ох і молодчина наш кристал,-вигукнув Михайлик - ох і сміливець!

-Це ж треба було придумати першому з усіх зацвісти! - сплеснула руками Оленка.-Зараз точно не знайти ліпшої краси,а скільки в нього друзів!

Відтоді діти кожної весни радо бігли до лісу помилуватися диво-квітами.Але вони ніколи не зривали рослин,бо однією з них міг бути їхній друг Кристал.Згодом ці квіти,за їх унікальну здатність рости серед снігів,стали називати підсніжниками.

Валерія Данильченко

Колись давно, ще коли сонце було більш світліше за світле, а ніч темнішою за темне, у печері на найбільшій горі розташувалася схованка гарних-прегарних кристалів. Серед них заховався один - найгарніший, особливий кристал. Ззовні цей камінець майже нічим не відрізняється від інших. Лише трохи відтінками синього і білого кольорів.

Одного разу цей красень відламався і покотився до низу з гори, назустріч шукачам скарбів. Вони мали три пусті колісниці, які потім хотіли наповнити дорогоцінностями. Побачивши красунчика шукачі обдивилися його, він був незвичайно гарний, кристал мав прозору структуру із синім відтінком. Але при всій цій красі, він здався їм замалим, і вони при першій нагоді продали його, а гроші розділили між усіма.

Кристал потрапив до рук заможнього землевласника, котрий як і шукачі і гадки не мав про його особливості. Він не вигадав нічого кращого, ніж подарувати кристал своїй коханій жінці.

Ця жінка була дуже самозакоханою і розсердившись на такий малий подарунок викинула камінець із свого вікна.

Наш мандрівник потрапив у річку, яка своєю сильною течією віднесла його до водойми, де один старий рибалка ловив рибу. Побачивши щось блискуче у воді старий зацікавився і надівши свої окуляри похмурим поглядом подивився у воду. Розгледівши кристал старий подумав, що продавши його він мое урятувати свою донечку від хвороби. Дівчинка хворіла на сухоту, якщо вона пила б ліки мала б шанс виліккуватися, а якщо ні,то може померти. Чоловік в мить дістав свою вудочку і дістав кристал з води. Узявши камінчик він пбіг до своєї донечки, яка ліжачи в ліжку писала вірш для дитини з сусідньої квартири, яка теж хвора на сухоту. Чоловік спокійно підійшов до дівчинки і обережно поклав у її холодні долоні кристал.

- Доню, - почав старий, - я знайшов його під час своєї рибалки, я думаю, якщо ми його продамо тобі вистачить на ліки і ти одужаєш!

- Ні, тату - відповіла дівчинка, - ти його продай і купи ліки, але не для мене а для сусідської дитини, в неї є набагато більше шансів вилікуватись ніж у мене.

- Але доню...

- Тато, будь ласка, виконай моє бажання.

- Добре. - погодився старий і зі сльозьми на очах пішов до аптеки.

Ввечорі вони вручили ці ліки сусідам. Мати хворої дитини була дуже вдячна їм за їхню безмежну милосердність.

Пройшов тиждень. два, і дівчинка почала виліковуватись, тобто й ставало краще! А через місяць вона вже була повністю здорова!

Це - чарівний кристал подіяв. За легендою кристал мандрівник завжди знайде місце де його використають з користю. а якщо буде самопожертва заради доброї справи, він вдячить людині за милосердність тим, що надасть їй вдачу.

Тож знайте народну мудрість: ,,За добро, добром віддячують!".

Владислав Гук

Початок

...що ...що відбувається? Я був просто скелею, а тепер... Тут жарко... Я горю! Що коїться? Я більше не можу витримувати цей жар! Я збираюся зупинити це... це... А зараз холодніше. Що щойно сталося? Вже більше не пече. І чому я чую гуркіт? Що це - вибух? Я відчуваю, що... я лечу. Я лечууу! Ууууух! Ах! Я. Застряг ... Не можу рухатися. Ні...

Пройшли мільйони років

... Це було дуже давно, відколи я опинився тут. Чому мені ніхто не допомагає? Зачекайте. Я щось відчуваю. Я вільний! Зачекайте, чому ця людина тут? Чому він тримає мене? Я почув, що він називає себе геологом... Мені почулося, що він сказав: «Так, ще один кристал! Він виглядає дивовижно! Я повинен віднести його в музей!». Музей? Що це? Це місце? Це місто? Я нічого не знаю про це! Допоможіть мені!

Поїздка до музею

...Це була вічність. Чому цей Музей так далеко? Зачекайте, а що це за будівля? Магазин? А-а-а, ясно! Ух, це гойдання... AAAAAA!! Хух. Я в безпеці. Я думаю, я міг би роздивитися навколо, поки мене несуть і поки є час. Хм... людина... птах... автомобіль... дерево... хлопчик... зачекайте, цей хлопець хворий! Я повинен спробувати вилікувати його. Давайте подивимось... Я засвічуся зеленим! Я зараз сяю... Тепер, хммм... Спробувати спрямувати лікувальний промінь на дитину? Вау! Пучок зеленого світла! О, ця хвороба зникла. Боже мій! Ухух! Я вилікував малюка!

О, ми вже у музеї. Зачекайте, не кладіть мене в цей скляний ящик! Ох. Ну, думаю, що тепер це мій дім. Хмм. Мабуть, тоді піду спати. Хрррр...

Викрадення

Хрр... Ей? Що за людина тримає мене? Чому він носить чорну шкарпетку на голові?

Ой, я вже у іншому місці! Мені не подобається це місце... Мені моторошно. А зрештою, я міг би бути чарівним кристалом. Подивимось... Аааа... Я засяяв яскраво-жовтим кольором! Ви знаєте, мені не подобається ця особа. Я збираюся... Я не знаю, що протидіяти цьому. Вистрілити якимось променем? Ех. Пааааф! Ха-ха! Дістав! Почекай, він засвітився зеленим. Я, повинен, мабуть ... Ух, ох, він приходить до тями! Що? Він знову бере мене. Йому шкода? Йому соромно? Куди він знову привіз мене? Музей? Мій дім! Я повернувся додому! Чи змінив я цю людину? Чи я зробив його кращим? Ну, я впевнений, що зробив хорошу річ. І тепер кожен буде щасливим!

Повернення додому

Я майже вдома. Просто покладіть мене, будь ласка, до мого скляного ящика. Дякую, людино! Вау, виявляється, я можу змінювати людей! Злих на добрих, сердитих на радісних, засмучених на щасливих, хворих на здорових - я можу зробити все! Я, безумовно, магічний кристал, і я - хороший! І збираюся стати популярним! Так! Зачекайте, тут дуже багато людей! Вони фотографують мене! Напевно це не просто так... Я відчуваю, коли люди поруч зі мною, вони стають щасливішими. О, мій Боже, це чудово! Я щасливий! Я... Магічний.

Кінець


Vladik Huk

The Adventure of the Magic Crystal

The Beginning

...what.. what is happening? I was just a rock, and now... It's hot... I'm burning. What is going on? I can't stand this heat anymore. I'm going to stop this... this... It's cool now. What just happened? It's all not hot anymore. Why do I hear rumbling? Why did I hear an explosion? I feel like... i'm flying. I'm flying! Weeeeee! Ah! I'm. Stuck... Can't move. No...

Passed Millions of Years

...It's been so long since I've been here. Why doesn't anyone help me? Wait. I hear something. I'm free! Wait, why is there a person here? Why is he holding me? I heard he calls himself a Geologist... I think he said "Yes, another crystal! This one looks amazing! I got to bring this to the museum!". The Museum? What is that? Is that a place? Is that a city? I don't know any of this! Help me!

A Ride to The Museum

...This is taking forever. Why is this The Museum so far away? Wait, why is there this building? Shop? Woah, this is shaky... AAAAAA!! Whew. I'm safe. I guess I could look around to pass the time. Hm... Person.. Bird.. Car.. Tree.. Kid.. Wait, that Kid is sick! I got to try to cure him. Let's see.. I'll make myself glow green! I'm glowing now.. Now, Hmm.. Shoot a heal beam at the kid? Woah! A beam of green light! Oh, it stopped. Oh my God! Huzzah! I cured the Kid! Oh, we're at the Museum now. Wait, don't put me in that glass box! Oh. Well, I guess I live here now. Hmm. I guess I'll go to sleep now. Zzzzz...

Took away

Zz... huh? Why is there another person holding me? Why is he wearing a black sock on his head? I'm in a different place now! I don't like this place... It's creepy. You know, I could be a magic crystal.. Let's see... Aaaand... I shined bright yellow! You know, I don't like this person. I'm gonna.. I don't know, do something against him. Shoot some random beam? Eh. Raaaahh! Haha! I got you! Wait, she's shining green. I should probably... Uh oh, he woke up! Huh? He picked me up again. He's sorry? He's ashamed? He's bringing me to some place? The Museum? My home! I'm going back to my home! Did I change him? Did I make him good? Well, I sure did do a good thing. Everyone is going to be happy!

Back Home

I'm almost home. Just put me back to my glass box. Thank you person! Wow, I can change people! Evil to Good, Angry to Joyful, Sad to Happy, Sick to Healthy, I can do everything! I am surely a magic crystal, and a good one! I'm going to be popular! Yes! Wait, more people are coming! They're taking pictures of me! Is this.. I see something. When people are near me, they get happier. Oh my God, this is perfect! I'm happy! I'm... Magical.

THE END

Анна Зубкова


Микола Свергун


Ольга Суміна


Аріна Бурлакова

Ця історія буде сучасною. Отож одного разу тинейджер кристалик БРО пішов на тусовку, яку чомусь влаштували в день, а не, як завжди ввечері. Але все одно в приміщені де проходила тусовка не має вікон і все було реально темне, тож можна було вважати, що вона відбувалася ввечері або навіть у ночі. Пройшло вже багато часу, але кристалик БРО цього не помітив, бо, як кажуть: « Якщо ти веселишся, то час проходить швидше!». Отже вийшов він так би мовити із «клубу» та вже хотів піти додому. Як згадав, що GPS, який знаходиться в телефоні залишився вдома. За логікою можна здогадатися що телефон він теж забув. Так, так Ви напевно подумаєте, що він вже скільки років живе у дома і не може запам'ятати де його домівка. Насправді БРО переїхав до нової домівки тільки один день тому, тож по місцевості він ще не встиг з орієнтуватися. От на цьому місті й почалася його дивно-цікава історія!

Кристалик БРО був розумним, тож просити друзів, щоб його підвезли була погана ідея. Звідки вони знають де його нова домівка? Тож кристалик почав міркувати, що йому робити. Він почав себе звинувачувати, як можна було не взяти свій телефончик без якого він нікуди не йшов? Це треба бути зовсім байдужим до твоїх SMS, які приходять майже через одну секундочку, нові пости в Instagram, які викладають його друзі майже через одну хвилиночку. Одним словом можна сказати він втратив майже половину свого життя. Але потім після того, як він себе звинувачував кришталь згадав: « В друзів, то є телефончики!». Він побіг до «клубу», але було вже пізно, друзі давно поїхали до карооке і забули про нього. Тоді БРО почав звинувачувати друзів. Він же такий крутий, а про нього забули!!! Це було немов ніж у серце, це, як видалити Instagram не дай Господь! Кристалик розчарувався у своїх «вірних друзях». Треба було дібратися додому негайно. БРО напружував свій мозок ще сильніше, щоб все ж таки згадати де він живе. І тут йому прийшла геніальна ідея. Він згадав, як у дитинстві батьки читали «Хлопчика Мізинчика», хлопчик кидав крихітки хлібу на стежку, щоб потім коли повертався додому не забути дорогу. Кришталь БРО, як раз їв круассан з вишнею коли йшов на тусовку, бо нічого не поїв вдома. Він пройшов тридцять три круги навколо «клубу», в пошуках крихт круассана. Але так нічого й не знайшов. БРО звинувачував в усьому ворон, ніби, то вони і з'їли крихти його смачнючого круассану. Він вирішив перевірити цю гепотизу, і пішов до охорони. Кристалик попросив подивитися на запис, який знімала камера спостереження. І все таки це були ненажерливі ворони, яких кристалик з цього моменту почав ненавидіти. Йому не було, що робити, як чекати поки хтось все ж таки не прийде, і не врятує його з цієї ріал історії. Довго ніхто не приходив, навіть прибиральниця, яка повинна була прийти і прибрати після них не прийшла. Таке почуття, що він зовсім не потрібен нікому. Раптом він почув якийсь дивний звук. То комусь прийшла SMS, Бро повторив це декілька разів, і зрозумів, що хтось забув телефончик. Він роздумував логічно хто і де міг його залишити. Нікому не потрібний телефончик, як і сам Кришталь. В них однакова історія життя. Вони обидва не потрібні, живуть своїм життям. Той телефон лежав на апаратурі діджея. БРО підійшов до апаратури і взяв телефон. Вмикнув його, але він був запаролений. Ото була проблемка. Він почав вигадувати різні види графічних ключів. Не один не підійшов. І в Кришталя залишилося лише дві спроби, від цього телефончика залежало його подальше життя. Передостанню спробу БРО не вгадав. Залишилася тільки одна. З самого початку, як тільки Кристалик взяв телефон, його модель дуже нагадувала свій телефончик. От настала черга останньої спроби. Якщо остання спроба буде не правильною, то телефон заблокується і все. БРО автоматично провів просто горизонтальну паличку по центру графічного ключу і...

Це був правильний пароль!!! І вже потім. Після того, як Кристал відгадав пароль зрозумів, що, то його телефон. Він так зрадів, що забув для чого його розп аролив, але потім згадав. Зайшов у GPS та знайшов шлях додому. Як БРО дійшов додому я не хочу описувати в подробицях. Я не думаю, що Вам буде цікаво слухати, як Кристал йшов додому і по дорозі знайшов свої крихти круассану і почав їх їсти, це було б не дуже кльово. Але все було гаразд. Він без пригод, крім цієї дійшов додому, і все було просто SUPER!!!


Ольга Ярмолич

Казка "Пригоди чарівного кристала" Було це у країні,в якій її жителі не знали горя,печалі,смутку, війни. Вони не знали,що таке егоїзм,були добрими,щирими,чесними,відважними,креативними,оптимістами.А все тому,що вони були не такі,як інші.Люди жили у прекрасній ,вільній країні,яка називалася «Чудова країна».Деякі люди називали її «Чудасією», «Казковією» і навіть «Дивовижею». У цій країні жили звичайні люди,але вони набагато відрізнялися від інших землян.Деякі чудасійці і зараз живуть на Землі,аби хоч чимось допомогти людству,врятувати його від тотального знищення ним самим. Кожні сім років і тридцять днів з Дерева Життя народжується сім кристалів:добра,щедрості,любові,чесноти,відваги,оптимізму і щастя.Але річ у тім ,що їхні назви не зовсім відповідали їхнім рисам характеру. Наприклад,кристал Доброти був синім за кольором та чи не найбільшим з кристалів,але зовсім не був добрим. У ньому було стільки зла,що у всіх землян в 10000000 разів менше. Кристал Щедрості мав оксамитове забарвлення,він був середнього зросту,але дуже і дуже скупим,йому було шкода навіть крихти пилку з Дерева Життя. Кристал Любові був червоним,ростом,як кристал Щедрості,але любити зовсім не вмів,не знав кохання.Кристал Чесноти мав білий колір,як сніг,і,крихким як кришталь.Росту був приблизно такого,як і кристал Доброти.Ще він постійно брехав,усім і завжди. Кристал Відваги був помаранчевим,але він був тим ще боягузом.Якось він злякався...метелика!!!.Оптиміст бів жовтим,але який з нього оптиміст?!Варто йому помилитися хоч у чомусь,він відразу впадав у відчай,починалася депресія. Кристал Щастя був рожевим,але міг змінювати свій колір залежно від настрою та він зовсім не був щасливим.У кристала були друзі,але він не відчував щастя. Через десять днів після народження цих кристалів чекало випробування,яке тривало дев'ятнадцять днів двадцять три години і п'ятдесят п'ять хвилин.Кристали повинні були навчитися тим якостям, уособленнями яких вони є.Випробування полягало в тому,що їх відправляли в інші країни:Зла,Скупості,Ненависті,Брехні,Боягузництва, Депресії, Нещастя.І кожен кристал повинен навчити тих людей своїм хорошим якостям і виконати місію на планеті Земля... Кристалів привели до брами,метрів зо три вкритої золотом і коштовним камінням. «Це прохід у інші країни!»-сказав старий сивий дідусь у білому плащі з червоним рубіном,який виконував роль тримача. «Зайшовши туди,ви почнете випробування.Люди,які живуть у цих країнах не погані,але у них немає деяких чеснот.Ну от,наприклад,у країні Брехні люди щасливі,добрі,відважні,люблячі,щедрі,оптимістичні,але вони весь час брешуть один одному!!!»,-сказав дідусь. «Час настав!»,-промовив провідник і зник. Кристал любові-один із трьох головних кристалів рівноваги Всесвіту.Він потрапив у країну,де люди не вміють любити,хоча вони добрі,чесні,щирі,відважні,щедрі,оптимістичні.Але чи можна назвати щасливими тих,хто не вміє любити? Ні,вони не були щасливими,бо ті,хто не вміє любити,найнещасніші люди на всій планеті.Місія кристалу Любові полягала в тому,щоб навчити цих людей любити.Але як?Він теж не вміє любити,нічого не знає про це почуття,то як він зможе допомогти іншим? «Треба з кимось познайомитися тут!»-твердо вирішив Лавчик. Він ішов вулицями міста Кіно.Повз ньго проходили десятки кінойців.Вони чимось були схожі на людей,але мали ніжно-червоне забарвлення шкіри із дивними ієрогліфами.У однієї пані,яка була одягнена у довгу білу сукню,ієрогліф був круглий,навколо якого виднілися цяточки й зірочки.Сукня мала виріз ззаду,тому Лавчик побачив візерунок на спині.У іншого чоловіка ієрогліф був на руці,але це був не круг,а трикутник...До заходу сонця кристал бачив багато різних людей із різними знаками.у когось це був овал чи трикутник,ромб чи квадрат,п'ятикутник чи символ у вигляді зірки,кривої,півкола, спіралі, конуса,чотирикутника...Деякі малюнки складалися сполученням декількох фігур,але при цьому кількість крапок і зірочок у кожного була різна. Мабуть,було дивним,якби кристал ходив вулицями і розмовляв з перехожими,тому він набув подоби кінойців,проте не мав свого знаку.Лавчик бродив вулицями до самого вечора.І ось коли стемніло він ненароком спіткнувся і збив ще когось із ніг.Удар був не дуже сильним, але біль відчули обидва. «Обережніше!»-промовив дівчачий голос. «Вибач,я не хотів!»-відповів Лавчик.Вони підійшли до найближчого ліхтаря.Кристал збив дівчину із коротким каштановим волоссям,великими синіми очима,тоненькими губами і носиком.Коли вона випросталась, кристалик побачив знак,не схожий на інші.Це була зірка в колі,яке було в ромбі,в середині цієї зірки був місяць,а на місяці було зображене...серце.Пізніше Ніка (так звали дівчину) розповіла,що вона належить до стародавнього роду Лірів,які є хранителями любові.Як виявилося,дідусь Ніки перед смертю передав її батькам таємні знання,але вони не можуть і не мають права навчати любові інших,бо це може зробити лише кристал Любові. Лавчику довелося зізнатися про те,що він і є тим самим кристалом. «Ну то ходім швидше,у тебе мало часу!».Ніка схопила його за руку і потягла за собою.Лавчик думав,що Ніка живе десь у місті,але,як виявилось,вона втекла з дому,щоб знайти кристал.А живе вона у місті Ліра. Через три дні важкої подорожі вони були у місті.За цей час Лавчик дізнався,чому у кожного кінойця свій візерунок.-Кожна людина індивідуальна і неповторна,а ці зірочки і крапочки-це такий собі код. До кінця випробування залишалося 15 днів 16 годин і 17 хвилин.А кристал ще навіть не уявляє,як навчитися і навчити інших любити.Вони прийшли у дім Ніки.Мармуровий будинок був дуже гарний.Білі стіни заспокоювали.Ніка помирилася з батьками і розповіла їм про свого нового друга. «Що ж,любий друже,якщо ти вже тут,то тобі надана велика відповідальність»,-підійшов до кристала великий чоловік у білому вбранні,це був батько Ніки. «Розумієш,час у нашій країні йде не так,як у інших.Один рік у інших країнах ,це 50 років у нашій.Отже,минулого разу кристал був тут більше 350 років тому.За цей час люди забули,що таке любов,тому ти повинен навчити їх цьому!» «Але я теж нічого не знаю про це почуття.Як я зможу навчити цьому інших?-відповів кристал. «Любові неможливо навчити інших.Ти знаєш,що таке любов,але це знання глибоко у твоїй душі,тобі потрібно зазирнути у свою душу,відкрити серце-тільки так ти можеш навчити цього інших... Минуло ще 6 днів,а Лавчик ще досі не знайшов відповіді на своє запитання «Зазирнути в душу,відкрити серце»-крутилося в нього у голові. Якось однієї ночі Лавчик спав.йому снилися друзі-кристали.він думав про них,сумував за ними.Мабуть,вони вже давно закінчили випробування.На хвилинку він уявив,що і його випробування закінчилося:йому довелося попрощатися з Нікою,її батьками,він дуже сумуватиме за ними.Але чому?? Лавчик прокинувся. «Я зрозумів» -пошебки промовив кристал.«Я зрозумів!!!» -голосно вирвалося з його уст.Кристал почав сяяти.На гамір прибігла Ніка з батьками.Вони зрозуміли все без жодних слів.Кристал почав повільно підійматися у гору. «ЛЮБОВ- це почуття з яким народжується кожна людина,воно закладено генетично,його не можна не знати,не відчувати.У кожної людини є любов.Навіть у найчорнішої і найзлішої людини є батьки,друзі,яких вона любить.По-своєму,але любить.Люди живуть з любов'ю у серці.Деякі люди показують це почуття,а деякі ховають його глибоко всередині,але згодом розуміють,що не можуть так жити.Любов буває різна: до мами ,тата,близьких,до друга,собаки,улюбленої роботи,хоббі... Я думав,що не знав любові,але насправді мені так лише думалося» -сказав це кристал.Він бачив,що знаки на тілах Ніки,її батьків і інших жителів міста та країни сяяли. Кристал піднявся високо у космос.Згодом до нього приєдналися кристали Добра і Щастя,потім Щедрості і Чесноти,пізніше-Відваги і Оптимізму.Коли вони всі зібралися і взялися за руки,сплеснула така хвиля,що огорнула все навколо.Серця людей наповнилися добротою,щедрість,щастям,чеснотою,відвагою ,оптимізмом і любов'ю. Кристали закінчили випробування,знайшли своє «я».А головне-врятували людство. 


Анастасія Красіцька 

Колись жив чарівний Кристал , а біля нього Монетка. Монетка повідомила: - Ти , Кристале, нікому не потрібен! Через кілька днів один чоловік взяв Кристал випадково і віддав жінці. Жінка взяла його в руки і він почав змінювати кольори. Діти прийшли й забрали його до себе. Одна дівчинка гралась з Кристалом , але він впав і в підлозі з'явився портал. Дівчинка впала із своїм братиком в портал. Вони стояли і дивились на рожеве море , яке сяяло блискітками. Хлопчик побіг... Дівчинка за ним... І вони побачили якусь істоту , яка стояла біля своєї літаючої тарілки. То був захисник Планети Землі. Він сказав: - Діти , ви не бачили мій Кристал? - Бачили - кивнув головою братик. - А де він? - В нас вдома - сказала сестричка. То було НЛО. Діти сіли в літаючу тарілку і полетіли додому. Вони віддали Кристал. Він знову жив із Монеткою. Монетка була зухвала, але добра. Так і жив Кристал із Монетою , а НЛО подарувалое дітям по камінчику із Місяця.


#КонкурсКазкаПроПригодиЧарівногоКристалу

#Конкурс "Казка про пригоди чарівного кристалу"

#ДітиСтворюютьКраїну

#ВідповідальніЗемляни