казка про фею

Татьяна Поддубная

История о фее Лилюшечке

Фея родилась в огромном цветке лилии. Цветок был белый-белый как снег. Ну, ладно, давайте расскажем эту историю по порядку.

Маленькая Фея спала в огромном бутоне лилии. И вдруг она почувствовала, что что-то щекочет ее щечки. Малышка открыла свои глазки-бусинки и увидела, как солнечные зайчики играют на мраморной травке. Еще она увидела оранжевые подсолнухи, и других фей, которые работали над цветами. Вдали виднелся огромный замок.

Но что это? За этим замком много других, очень ярких замков! Один был красный, другой - синий, потом белый, зелёный, оранжевый, жёлтый. Но самый главный замок и самый большой был фиолетовый. Подумайте, мои дорогие читатели, почему эти замки были разного цвета...

Маленькая Фея вылетела из своего прекрасного бутона, потянулась и увидела, как на соседней лилии сидит фея и собирает пыльцу. Наша героиня спросила её:

- А Вы не знаете, кто живёт в таком большом замке? Фея на соседней лилии продолжала собирать пыльцу с белого цветка и ответила:

- В прекрасном белом замке мечтает жить каждая фея, сейчас там живёт королева ЛИЛИЯ!Каждая фея хочет сравниться с ней по красоте. Она такая прекрасная, что когда она смотрит в глаза, сердце каждого становится добрым, а мысли и душа красивыми.

- А-а-а, понятно, - сказала Маленькая Фея, - а как Вас зовут?

- Меня зовут Ма́кушка, - сказала большая фея, - А тебя звать как?

- Если честно, я не знаю, как меня зовут.

Ма́кушка сказала, что фей обычно называют по названию цветка, в котором родились.

- Девочка, - сказала Ма́кушка, - давай я тебя назову Лилю́шечка!

- Давайте, давайте! - радостно запрыгала маленькая фея.

Они распрощались и Ма́кушка полетела по своим делам. Лилю́шечке тоже захотелось полетать. Она замахала крылышками и взмыла в воздух. Под ней оказались прекрасные бутоны белых лилий, вдалеке виднелись маковые и подсолнечные поля. Лилю́шечка, любуясь этой красотой, летела в замок королевы Лилии.

А тем временем, в замке королевы Лилии выбирали следующую наследницу трона. По всему королевству разнеслась новость, что королева Лилия ищет красивую молодую фею.

Давайте вернемся к Лилю́шечке. Лилю́шечка летела и любовалась прекрасным видом. Вдруг феечка услышала, что кто-то зовет на помощь. Лилю́шечка полетела по звуку. Она залетела в ромашковую долину и увидела, что одной фее придавило камнем маленькую ножку. Было нелегко, но всеми силами потянула наша фея камень и освободила малышку. Конечно, пришлось отправить беднягу в «Фея-помощь», там её подлечат.

Лелю́шечка полетела дальше, любуясь цветами. Ей встретился розовый цветок, на нем сидела бабочка и плакала, у нее было помято крыло. Фея подлетела к бабочке и спросила, что случилось. Бабочка стала рассказывать:

- Села я на этот цветок покушать нектар и вдруг бежит девчонка с сачком, она меня поймала, взяла за крыло. Крылышко разорвалось и помялось. Тогда девчонка сказала, какое некрасивое это крыло и просто кинула меня, побежала за другой бабочкой.

Наша героиня погладила бабочку и пообещала помочь. Маленькая фея сорвала листочек вишни, взяла пыльцу с маков, раскрасила листочек пыльцой и привязала паутинкой к помятому крылу бабочки. Бабочка замахала крылышками и взлетела.

- Спасибо тебе, добрая феечка! - сказала бабочка и полетела к себе домой.

- Пожалуйста,- сказала Лелю́шечка.

Малышка уже подлетала к замку, как увидела семейку божьих коровок. Они строили себе домик из прутиков. Феечка увидела, что они усердно трудились. Братик и сестрёнка божьи коровки собирали прутики, а мама и папа божьи коровки строили домик из этих прутиков. Вместе они напевали веселую мелодию. Лелю́шечка подлетела к семейке божьих коровок и спросила:

- Вам нужна помощь?

- Помоги нам, - сказал папа божьих коровок.

Лелюшечка предложила маме и папе божьих коровок сделать домик не только из прутиков, но и из листочков. Из листочков можно сделать крышу. Она принесла много листков с деревьев. Все вместе отлично справились с этой работой. Семейка предложила Лелю́шечке зайти в домик и попить чай с нектаром. Она согласилась, потому что очень хотела есть. Феечка поблагодарила семейку за то, что они накормили её, а папа и мама божьих коровок сказали спасибо за помощь.

Наша фея долетела до ворот прекрасного большого фиолетового замка. Она постучалась в ворота. Стражник открыл окошко в воротах и сразу узнал Лилю́шечку. В королевстве уже все, и даже королева ЛИЛИЯ, знали о добрых делах феечки. Королева сама встретила Лилюшечку и пригласила её в замок, где она и осталась жить. Через год Лилюшечку объявили королевой сказочной страны. На обьявление Лишюшечки королевой пришли ее самые лучшие друзья - Ма́кушка, малышка фея, бабочка и семейка божьих коровок.

Лелю́шечка была самая добрая королева, учила других доброте и бережному отношению к миру!!!

Анастасія Булавенко

Дух Чорного Лісу

В одному маленькому селищі, ймення якого не дожило до нашого часу, жив-поживав один маленький народ. Був цей народ настільки малим, що жодній людині не вдавалося його побачити, хоч як би та не старалась. Та й воно не дивно, адже цими крихітними істотами були феї та ельфи. Вони були дуже працелюбними, а жили в зелених, зарослих різною травою пагорбах, були дружніми й не завдавали нікому лиха, хоча, як і заведено у фей та ельфів, були трохи вередливими і могли, наприклад, поцупити якусь дрібничку у мандрівника чи звести його з правильного шляху, якщо той був надто зацікавлений їхнім поселенням. У кожного була своя сім'я, вони жили доволі мирно й безтурботно. Їм не потрібно було інших земель, не потрібні були війни. Їм хотілось просто жити. Жити у спокої.

І жила в одній з сімей фея, ім'я у якої було Оріанна. Нічим вона не відрізнялась від інших - звичайна собі фея. Так само, як і всі феї цього селища, вона з дитинства звикла працювати до сьомого поту, завжди рада була допомогти чи то батькам, чи то сусідам по господарству.

І любила Оріанна кожного ранку приходити до озера, що було на окраїні села. Ох і вода була у ньому! Немов з кришталю. Мало хто з жителів селища бував тут, а все тому, що є в тутешніх краях одна легенда.

Діти цього селища завжди чекали закінчення роботи, але ніяк не по тій причині, що хотіли скоріше відпочити, а за того, що після роботи місцеві ельфи-дідугани любили розповідати про свої пригоди за межами їхнього селища. Хоча, розумні феї й ельфи давно вже не вірили в витівки цих старих боркотунів, але для молодого покоління було те, що треба! От і в той раз, заховалося сонце, всі повсідались коло багаття, хтось пісню завів під гітару, а далі й почалась розповідь. Старі розповідали, яких вони бачили дивовижних створінь, що мешкали далеко від дому, які є в світі потвори та чудовиська, як живуть люди та як живуть інші магічні істоти, як і вони. Але була у дітвори улюблена історія. Вона була про Духа Чорного Лісу.

• Чи знаєте ви, діти, що в тому темному лісі, який простягається за озером, що в кінці села, живе злий Дух? - почав самий сивий дід з самою довгою бородою.
• О-о-о, так-так! Злий Дух! - підхопив його інший. - Пам'ятаю, як мені, ще малому, розповідав про це чудовисько мій батько. Я спочатку думав, що це просто вигадка, ну, знаєте, щоб залякати мене та щоб я не ходив до того клятого лісу. Але якось я, набравшись смілості, все ж таки подався туди. Нас було двоє: я та мій товариш. Тільки-но ми долетіли до якоїсь полянки, як бачу, що товариш став білий, як крейда. Він шепоче мені: «Френк, воно там, в кущах». І тільки я повернув голову, щоб глянути, як почувся звук, такий високий, схожий на завивання вітру. Але ж тоді був ясний, сонячний день, ніякого й натяку на вітер не було! Аж раптом з трави вибігає щось велетенське, з довгущими ногами. Останнє, що я встиг розгледіти - це були здоровенні чорні очі, що все швидше насувались на нас.

Малеча захоплено слухала старого Френка і благала, щоб він розповідав далі. За ними, на колоді сиділа Оріанна, яка була трохи старшою за всіх цих дітей і її було важко зацікавити якимись історіями про злих духів. Все-таки вона кожного дня приходила до того озера і не бачила ані натяку на щось цікаве. Вона була впевнена, що в їхніх краях взагалі нічого такого бути не може, тому й дивилась на цих слухачів таким поглядом, неначе шкода їй було цих наївних.

А старі все продовжували свої історії. Як тут з'явилась одна ельфійка з повною корзиною яблук в одній руці та з дитиною в іншій.

• Знову розказуєте свої нісенітниці маленьким діточкам! - почала вона не найдоброзичливішим тоном. - Та коли ж це вже скінчиться?! Давайте, закривайте свій табір, Міріелю та Адріелю вже давно потрібно спати! Чи ви хочете, щоб вони знову наслухалися ваших балачок і не спали всю ніч? Чи ще гірше, зібралися до того лісу?! - не вгавала жінка, а з нею і дитина, яка якимось магічним чином трималася руці, вже починала плакати.
• Заспокойтесь, заспокойтесь, пані Арвен! - говорив їй переконливо, як лікар, якийсь молодий ельф. - Ваші діти вже прямують до ліжка.
• Хочу це побачити. Міріель і Адріель, хутчіше!

Двійнята неохоче піднялись і, попрощавшись з іншими, попрямували до матері.

• І моя вам порада, панове, - вже тихим, але не менш напруженим голосом вела пані Арвен. - Годі вже говорити всім набридлу історію про цього Духа. В нашому Лісі вже давно не водиться животина, що більша за звичайного кролика.

Пані Арвен зі своїми дітьми зникла за кущами шипшини, а ті, що залишились, і далі продовжили сидіти й слухати історії, чергуючи співами під гітару. Так і просиділи старі до того, поки батьки не позабирали інших дітей. А оскільки слухати про пригоди вже було нікому, то й вони порозходилися по домівкам.

Наступного ранку Оріанна, як і завжди, попрямувала до озера. Все було я і завжди: світило сонце в блакитному небі та співали пташки. В селищі було тихо і спокійно, лише легенький вітерець тихо колихав білизну, що висіла в когось неподалік доріжки до озера.

Аж раптом почувся крик.

Оріанна не на жарт перелякалась, оскільки в їхньому мирному селі як і був би якийсь крик, то тільки від сміху. Але цей крик був наповнений печаллю. Фея швидко поспішила на звук і вже за кілька мить вона побачила пані Арвен зі своїми двійнятами.

• Що сталось? - намагаючись втамувати подих, запитала Оріанна. - Я почула крик...
• Сталось те, що я й очікувала! - відповіла ельфійка.
• А точніше?
• Адріель сьогодні пішов той ліс!
• То що ж сталось? - долучився до розмови пан Мандерс, що теж прилетів на крик. - Він бачив Духа?
• І ви туди ж! - схрестивши руки і подивившись розгніваним поглядом на пана Мандерса, гримнула пані Арвен, - Наче доросла людина, а вірите тим старим дідам.
• Але все-таки, чому ж тоді ви кричали?
• Чому я кричала? Кричала?! А як мені не кричати, якщо він, рано-вранці, без мого відому просто так зібрався і пішов у Ліс! Нікому нічого не сказавши! І от, помилуйтеся! - вона взяла сина за рукав. - Порвав нову сорочку об гілки, поки добирався додому. А ви питаєте, чому це я кричала!
• Тобто, з ним все добре? Ну, не враховуючи сорочки, звісно...
• Добре, краще й бути не може. - так само голосно продовжувала говорити пані.

Їхня розмова вже й перелилася в розмову про цьогорічний врожай лавандових огірків. Оріанна перевела погляд на малого Адріеля і помітила дивний вираз на його обличчі. Неначе щось налякало його.

Фея нахилилась до нього й спокійно запитала:

• Ти там щось бачив?

Хлопчик все ще мовчав і продовжував дивитися кудись в порожнечу.

• Ти не звертай на нього уваги, - сказав Оріанні Міріель, - Він просто не може відійти від зустрічі з Фіором.
• Хто такий Фіор?
• Ой, ну так це ж ім'я того Духа з Чорного Лісу! Він мені сам сказав, що бачив його.

Міріель це промовив настільки голосно, що своїми словами привернув увагу матері та пана Мандерса.

• Що ти сказав? - від подиву у пані Арвен аж очі повилазили.

Вона підійшла до Адріеля й ласкаво запитала:

• Милий, можливо, тобі просто здалося?
• Ні, мені не здалося. Він стояв прямо переді мною. - сказав він, жалібно дивлячись своїми оченятами.
• Лишенько! Воно з тобою щось зробило?! - заполохалася жінка
• Ні, мамо, Фіор добрий й нічого мені не зробив. Він навіть розказав мені, що...
• Так, це вже нечувано! - не давши домовити слова синові, підскочила пані Арвен й звернулась до пана Мандерса. - Цей Дух, якщо він і справді існує, може загрожувати нашим дітям! А якщо Воно накличе на нас неврожай? Треба збирати народ й щось вирішувати.
• Мамо, ні, не треба! - почав смикати матір за довгу спідницю Адріель. - Він не зробить нам нічого поганого!
• Пані Арвен, мені здається, ви надто переживаєте... Я не думаю, що нам щось загрожує.
• Ви ще будете мені говорити, що ви там собі думаєте, коли моя дитина сама на власні очі бачила те чудовисько?
• Мамо! - ще голосніше крикнув Адріель.
• Адріель, тихіше! Бери брата і прямуйте додому. І нікуди з будинку не виходьте, поки я не повернусь.
• Та послухайте ж, пані. Чого ви постійно на підвищеному тоні? Що з вами не так? - намагався заспокоїти її пан Мандерс.

Але вона його вже не слухала і полетіла до центру селища, де, зазвичай, збирається найбільше мешканців. Пан Мандерс був змушений відправитися за нею.

Двійнята вже збиралися летіти додому. Вони були розчаровані, особливо Адріель. Однак Оріанна зупинила їх і запитала:

• Що там сталося? В Лісі? Що ти бачив?
• Я вирішив піти до тієї поляни, про яку говорив старий Френк і... І я також почув ті звуки, ну, знаєш, неначе вітер завиває... - почав бубоніти собі під ніс хлопець, - Я вже думав, що на мене вискочить якась страшна істота, але це було зовсім інше.
• Тобто?
• Це було дуже красиве створіння. Воно зовсім не зле і нічого поганого мені не зробило...
• А як воно виглядало?
• Ну, я пам'ятаю, що в нього довгі ноги і блискучі чорні очі.
• Та це я зрозуміла ще з розповіді Френка. - з якимось розчаруванням сказала Оріанна, - А більше ти нічого не пам'ятаєш?
• Ну-у-у...
• «Ну-у»! От тобі й «ну»! - почала перекривляти фея й відвернулась від нього, - Все з тобою зрозуміло. Краще сама злітаю й подивлюсь.
• Ти що, в Ліс зібралась летіти? - здивувався Міріель.
• Так, в Ліс, а куди ж ще? Можливо, хоч щось цікаве побачу, а то тільки кожного дня як не картопля, так помідори.
• А я... А ми з тобою полетимо!
• Чого б це? Здається, вам сказали направлятися додому.
• А ми дорогу можемо показати. Так, Адрі? - штурхнув він брата.
• Та я не дуже впевнений, що матінка буде задоволена тим, що ми не пішли додому, а пішли туди.
• Як ти бачиш, мій брат згодний, тож ми складемо тобі компанію. - притуливши до себе Андріеля й глянувши на Оріанну широчезною посмішкою, мовив Міріель.
• Добре, грець вже з вами... - мовила фея й закотила очі під лоба.

Так і рушили троє до Чорного Лісу.

А тим часом пані Арвен на площі вже зібрала цілий натовп селян. Пан Мандерс ледь встиг за нею.

• Ви розумієте, що вже стало коїтись? - кричала вона, як несамовита, - Ви розумієте? І це ще з моєю дитиною!
• Благаю, пані, припиніть цей концерт! - все ще намагався утихомирити її Мандерс, хоча й розумів, що це марне заняття. - Не слухайте її, все не так було! Ніхто нікому не зашкодив.

Але його ніхто не слухав. Пані вже встигла розбовтати ледь не всьому селу про те, як Злий Дух покалічив її сина й живого місця ледь не зосталось. От вже й дійшло до того, що зібрались жителі вирушати до Лісу розправлятися з кривдником.

Оріанна з двійнятами вже були там. Вони попрямували прямо до тієї галявини, де зустрівся з Духом Адріель.

Через кілька хвилин діти вже були на місці.

• Ось тут я і почув ті звуки. - сказав Адріель, коли приземлився на траву.
• Давайте тоді почекаємо, поки й ми почуємо. - запропонувала Оріанна.

Минуло ще кілька хвилин, однак не було чутно того самого насвистування вітру. Фея вирішила краще роздивитися місцевість, тому полетіла далі. Раптом їй почувся ніби шум від копит. Хтось дуже швидко стрибав по траві з місця на місце. Хто б це міг бути? Оріанна заховалася за деревом, яке вже давно лежало на землі й встигло зарости мохом, й потихеньку визирала за нього. Й побачила вона за декілька метрів від себе оленятко, що визирало одним своїм оченятком з-під трави.

• Це він! Це він! - радісно шепотів Адріель.
• Хто? - запитала фея.
• Це Фіор! Дух Чорного Лісу.
• Брате, ти зовсім вже? Так який же це може бути дух? Це ж звичайний олень. Ти що, оленів ніколи не бачив? - забурмотів Міріель.
• Ну, не знаю, що це за олень, але я знаю, що це Фіор. Він мій друг. Він розповідав мені, що він вже дуже багато років оберігає цей Чорний Ліс від усього злого.
• Якщо ж він живе так багато років, то чому він тоді такий молодий? - зацікавилася Оріанна.
• Він не старіє. Всі Духи, як він, живуть дуже довго й залишаються молодими.
• Он як. Гаразд. - усміхнулася фея. - Тоді, якщо ми подивились на Фіора, можемо й додому повертатись.
• Добре... Гей, Міріелю, додому й дійсно пора, інакше тобі від матінки дістанеться й знову будеш їсти одну вівсянку.
• Та лечу вже я, лечу!

Вони полетіли першими, але Оріанна вирішила затриматися.

• Бувайте! - сказала вона.
• А ти? - обернулись до неї двійнята.
• В мене ще є свої справи.
• Тоді бувай!

Тільки-но хлопців не стало видно за густими хащами, фея підлетіла ближче до Духа і своїм тоненьким голоском, що схожий на дзвіночок, сказала йому:

• Доброго дня, шановний Дух! Чи не завадили ми Вам?

Й так сталося, що розговорилась Оріанна з Духом. Й знайшли вони багато спільних тем. Оріанні так було з ним цікаво. Фіор розповів про своє життя, про Чорний Ліс, про фей та ельфів, яких доводилося йому зустрічати. Він знав багато казок, легенд, історій, неначе ті старі ельфи.

Вона зрозуміла, як вони з ним схожі. Адже він, так само, як і вона, весь час був самотнім. Коли Оріанна кожного ранку перед працею була біля озера, то він - був на цій галявині.

Вони не довго встигли поговорити, бо їхню розмову перервали якісь крики з далечини.

Це були селяни, що зібралися до «Злого» Духа.

• Почекайте, будь ласка, шановний пане Фіор, - вибачалася Оріанна, направляючись до селян, - Я зараз повернуся.

Вона швидко дісталася до ельфів і фей й приземлилася прямо перед ними, тим самим загороджуючи шлях до Лісу.

• Оріанно, а ти що тут робиш?! - сполохано мовила мати Оріанни, яка теж була тут присутня. - Ти хочеш, щоб і з тобою щось сталося?
• Заспокойся, мамо. Нашому селищу нема чого хвилюватися!
• Звичайно, що нема! - вигукнув якийсь ельф з натовпу, - Ми може й дрібненькі, але коли разом - то ніякий там дух нам не зарадить!
• Так-так! - підхопили його інші.
• Тож давай, мила, відійди. Нам потрібно з тією істотею розібратися!
• А нема з ким розбиратися! - радісно сказала Оріанна.
• Як це, «нема»? - обурилась пані Арвен. - А хто тоді мою дитину чіпав?!
• Послухайте, це був звичайний олень!
• Що? Який олень?
• Звичайний. Звичайнісінький. - відводячи погляд кудись угору, мовила фея. - Зі мною ж усе гаразд. А син пані Арвен просто оленя до цього ніколи в житті не бачив.
• А, тьфу. Ну і навіщо ми оцю послухали й приперлися сюди? Скільки роботи б зробив, овва! - зморозив якийсь старий.
• Це я «оця»?! Та я вам слово дала, що в мого сина сорочка ледь трималась! Там цілий рукав був роздертий, а ви мені! - бурмотала пані.
• А я ж вас попереджав! - посміхався пан Мандерс. - Чи не попереджав? Все вона вигадала, хіба це перший раз трапляється?
• Ви б краще помовчали! - знову огризається пані Арвен до пана Мандерса.

Всі селяни почали звертати назад, а Оріанна проводжала їх поглядом.

Коли вже всі розійшлись, фея повернулась назад до Фіора.

• Ну, що? Чим закінчилась та історія, пане Фіор?

Дні йшли. Оріанна так само кожного ранку приходила до озера, але тепер не одна, а разом зі своїм вірним другом - Духом Чорного Лісу.

Іноді до їхньої компанії приєднувались двійнята і вони разом ділились один з одним своїми цікавими історіями, а Дух завжди їх оберігав.

♥

Анна Варакута

А чи вірите ви в існування фей? Знаю, що відповідь однозначно буде «Ні, це все маячня!» І справді, це досить дивно, що п'ятнадцятирічна дівчинка вірить у них і намагається довести усьому сірому світу, що вони існують. Я б також не вірила, якби вчора вночі не пішла в ліс з подругою Мариною. Чому ми туди поперлися, спитаєте? Насправді, я давно мріяла піти в ліс саме вночі, послухати нічний спів струмочка і ледь чутний гомін заспаних дерев. А ще - вчора був повний місяць і тому ми обрали саме цю ніч. Мамі сказала, що буду ночувати у Марини, а Марина - що в мене, взагалі то все по стандартній схемі, але то вже інша історія... У лісі було трохи лячно, але цвіркуни, які так гучно і пронизливо цвірчали, викликали довіру і навіювали спокій. Зрадливі цвіркуни ніби вводили нас у гіпнотичний стан своїми наспівуваннями, і вже через годину перебування в лісі нам захотілося спати, сили ніби покидали нас. А може, це було від того, що ми з подругою майже не спали вночі напередодні, бо переписувалися і обговорювали плани на наступну ніч у лісі. У нас була їжа, яку ми успішно поїдали, сидячи на моїй ковдрі. Тоді в мене був беззаперечно умиротворений і урівноважений стан, який нічим не можна було перервати. Ми з Мариною сиділи мовчки і думали про щось своє безглузде і неважливе, і тільки цвіркуни раз-по-раз переривали наші дівочі наївні думки. За цим ділом ми й не помітили, як мрійливо задрімали, обіймаючи одна одну. Прокинулися ми від шуму, який нагадував помахи тисячі, та що там -мільйонів комах. Я тяжко розплющила очі і побачила диво - біля нас у темряві літало багато дивних створінь, кожна з яких мала різне мерехтливе забарвлення. Я протерла сонні очі і усвідомила, що ті створіння не хто інший, як маленькі феї. Так, так, саме ті феї, яких ми часто бачимо в мультфільмах, але єдина їхня відмінність - це колір шкіри, який був зеленим. Від такої краси ми з Мариною не могли вимовити жодного словечка, навіть рухатися боялись. Ми отямилися лиш тоді, коли одна з фей, яка виділялася від усіх досить великим розміром, приблизно, як людина, і колір шкіри мала також людський, заговорила з нами. Вона була нереальної вроди, всі риси її обличчя були ідеальними, а особливо, коли світло від її білих крилець подало на те прекрасиве личико. Також вона мала білі та довгі локони, які легко спадали і обвивали усе тіло. Такої краси ми ще ніколи не бачили. Красуня шепнула щось усім крихітним феєчкам на невідомій мові, які після цього одразу ж зникли. Вона швидко представилася Гіроною і, не гаючи часу, почала розповідати, що ми зробили велику помилку, прийшовши в ліс вночі. Герона дуже швидко розповіла про те, що в лісі зараз дуже не прості часи, і що йде війна між ними і іншими, але нереально злими феями, які використовують цвіркунів, як спосіб загіпнотизувати людей, після чого - люто вбити. Також вона додала, що нам пощастило, що вони нас вчасно знайшли, поки нас не прилетіли забирати для подальшого вбивства. Часу було обмаль, нам терміново треба було виходити з лісу, поки нас не вистежили. П'ять фей швидко вивели нас з лісу, нічого при цьому не кажучи, і навіть не дивлячись на нас, мабуть, засуджували наш вчинок. Ми швиденько побігли додому до Марини, де не могли заснути до ранку. Ось так все і закінчилося, незрозумілою і недосказаною історією, яку ми не можемо розгадати. Допоможете?

Валерія Люшин

Казка про лісову фею 

Жила собі у лісі прекрасна Фея. Вона не мала чарівної палички, бо по закону Фей, щоб її мати, потрібно було зробити добрий вчинок для людини. Фея шукала собі людину, з якою вона могла б виконати своє бажання. І ось вона її знайшла. Це була весела, добра, дружелюбна дівчинка Марися, яка мріяла побувати на інших планетах. Тому, щоб здійснилася мрія Феї, потрібно було допомогти дівчинці виконати її бажання. Інакше, Фея не матиме чарівної палички. І тоді Фея замислилась, як же ж допомогти Марисі. І їй прийшла ідея, щоб ця мрія приснилась дівчинці уві сні. Фея подарувала Марисі чарівний сон, в якому дівчинка побувала на Урані, Марсі, Нептуні, Юпітері, Венері... А на світанні Фея отримала чарівну паличку. І вона виконувала бажання усіх людей...                                                                                                                                                                                          

Вікторія Свірідова

Дивовижна фея

Давним-давно на Землі існували королівства, в яких жили не тільки люди, а і дивовижні крихітні істотки, про яких чули, але ніхто ніколи їх не бачив. Королівства крихіток були теж дуже маленькими, але незвичайно чистими, красивими та вдень тихими, бо мешканців на вулицях не було. В королівствах людей знали, що крихітні істотки вночі виходили із своїх осель, якимось чином проникали в будинки людей і наводили в них порядок. Коли люди прокидалися, в їх оселях було незвичайно чисто. Але таємничим було те , що крихіток ніхто ніколи не заставав.

В той час у звичайному такому будинку проживав хлопчик на ім`я Антон. Це був маленький актор, бо він грав у театрі, особливо гарно він міг грати сон, а в королівстві хлопчика вийшов такий закон: хто піймає незнайому нікому істотку, одержить винагороду - 20 монет (в той час 20 монет були чималою сумою).

Настала ніч. Антон став грати сплячого. Раптом він відчув тихенький шурхіт у кімнаті. Спочатку він злякався, але потім побачив дуже гарненьких маленьких істоток із крильцями, зовні схожих на людей. Антон підхопився з ліжка,взяв банку і раптом зміг спіймати свого «гостя». Але коли він розсунув руки , щоб подивитися, що ж там, то розчарувався. Банка була пустою.

Антон був терплячим хлопчиком, він дожидався слідуючої ночі. І знову невдача. Пройшло два тижні. Кожну ніч Антон повторював спробу і сподівався зловити істотку, але вона якимось чином зникала. Винагорода дійшла вже 50 монет. Хлопчик, не дивлячись ні на що, продовжував дожидатися успіху. Та й терпіння його було не марним. Видалася, мабуть, йому, нарешті, щаслива ніч. Все вийшло! В банці була істотка! Антон набрав в легені повітря, щоб на весь будинок проголосити: «Ура!». Та в ту хвилинку крихітка тоненьким голосом проговорила:

-Зупинись! Не роби цього!

Антон, дивуючись, запитав:

-Чому?!

-По-перше, давай познайомимся. Я - фея Маргарита,-промовила крихітка.

-Я... ну я...,- не міг прийти до тями Антон.

-Як тебе звуть?-спитала істотка.

- Мене звуть Антоном,-відповів хлопчик.

-Приємно познайомитися,- тихенько і весело сказала крихітка.

Фея дуже просила Антона, щоб він нікому про неї не розповідав, тому що не всі люди добрі та гостинні, вони можуть знищити її родину. Вона розповіла, що всі феї її королівства добрі, вдень вони сплять, а в ночі в них з`являється багато енергії і вони намагаються зробити приємне людям,щоб вони теж були завжди добрі і забули про зло. Щоб у всіх королівствах на землі були мир та злагода. Тільки тоді феї зможуть не боятися людей. А за ту допомогу, що вони роблять, їм плати не треба, бо приємним може бути тільки те, що зроблено від душі та безкорисно.

Антон пригостив фею смачним печивом, і вони домовились якомога частіше зустрічатися, щоб приємно поспілкуватися. Так Антон та фея стали друзями на все життя, і ніхто не міг зрозуміти, чому від розмови з хлопчиком на душі ставало тепліше, хотілося всім бути таким, як хлопчик. Тепер зрозуміло, чому добро робить велике діло між людьми. Добро сильніше всього!

Олена Овчарук

Подорож до країни Фей

В одній казковій країні живе дуже добра маленька дівчинка, в якої велике і добре серце. Та, на жаль, в цієї дівчинки не було батьків. І хоч як вона не намагалася розпитати про все в своєї бабусі, яка яка замінювала їй і маму, і тата, але бабуся завжди відповідала: «Прийде час і ти про все дізнаєшся» Цю прекрасну тендітну дівчинку звали Мая. Вона з дитинства особлива, не така як усі, обдарована і дуже талановита.

І ось Маї виповнилося шістнадцять років. Бабуся вручила їй конверт, в якому був лист. Цей лист був незвичайний, бо написаний золотими літерами. Бабуся сказала, що лише дівчинка може тут у всьому розібратися. Невдовзі Мая прочитала цей лист і сказала бабусі, що він написаний Феями. Вона сама не розуміла, як їй вдалося прочитати цей дивний лист.

Там було написано:

« Цей лист пишуть тобі твої батьки . Я ,твій тато, король країни Фей. Країна Фей зараз під загрозою. Злий король Демос, король країни Злих Фей , хоче щоб ми стали частиною його королівства. Ти, напевно, знаєш Расулу, вона твоя ровесниця. Так от, це дочка Демоса. На тебе у нас вся надія , ти наш порятунок. Коли тобі виповниться вісімнадцять, опівночі все небо розділиться на дві частини: Зла і Добра. Ти повинна вийти надвір, сісти під чарівну яблуню у бабусиному саду (там пануватиме Добро) і промовити такі слова: « Я є дочка короля та королеви країни Фей. Я Мая, єдина, хто може їм допомогти. Боже, та Ви ангели, впустіть мене до країни Фей та до моїх батьків» .Ми будемо тебе чекати .»

Дівчинка щодня ходила в бабусин сад і дивилась на чарівну яблуню, яка була особливою, ні в кого такої не було: вона найбільша, неймовірно красива і на ній найсмачніші яблука.

І ось настав той день, коли Маї виповнилось вісімнадцять років. Вона довго прощалася з бабусею. І рівно опівночі промовила ті слова, які були написані в листі. Дівчинка злякалася, коли почала перетворюватися на Фею. Вона була неймовірно красивою, з золотим волоссям.

Коли Мая опинилася в країні Фей, вона здивувалася, бо нікого не бачила . Але через декілька хвилин почула крик : « Це наша Мая». І це звучало ще довго. Вона навіть не могла уявити, що на неї так чекають.

Невдовзі вона побачила Фей з коронами на голові та з крилами за плечима. Дівчинка відчула, що і в неї на голові є корона, її підносять увись легкі крила. Феї підлетіли до неї і міцно обняли. Потім Мая піднялася в небо, наче метелик, і не могла повірити в це диво. Короля звали Йозеф, а королеву Мінея. « Не все так просто, − промовили вони. Мая, ти маєш особливий дар : ти є Фея Магії і лише ти можеш допомогти всім нам». Наступного дня вони дали дівчині книжку, яку вже 53 роки ніхто не може відкрити і прочитати. «53,− сказала Мая ,− це ж стільки, як і бабусі» . «Так,− відповіла мама, - бабуся Ізольда і написала цю книгу, вона є мати Йозефа, твого батька» . «Але чому бабуся раніше не сказала мені про це?». «Бо тобі загрожувала небезпека . Якби король Демос до шістнадцяти твоїх років дізнався , що ти наша дочка, він вбив би тебе». «А чому в 16 ви все мені розповіли ?» «Тому, що саме в цьому віці проявилася твоя сила і ти вже сильніша за дочку Демоса. І він боїться ризикувати і її втратити.»

Мая вирішила, що вона повинна допомогти королівству Фей, але не розу-міла, що ж вона одна може зробити. Наступного дня дівчина вирішила прогу-лятися в чарівному саду, там, де вона опинилася після сказаних нею чарівних слів. Мая побачила таку саму яблуню, як і в бабусиному саду. Дівчина довго ходила довкола цього дерева і помітила чорнявого парубка з карими очима. Вона вирішила підійти до нього поближче , але помітила ,що він дуже сум- ний.

Підійшовши ближче, Мая вирішила запитати, чому він такий сумний . Хлопчина обернувся довкола і не міг повірити, що це говорять до нього.

− Це ви мені кажете, Ваша величність?

− Так. Ати хто?-запитала Мая.

− О , я Луїс,−відповів хлопець.

−В тебе дуже красиві очі.

−Дякую, ви теж дуже красиві. Як вас звати?

− Мая.

−Ніколи раніше не бачив Вас, Принцесо.

−Звідки ти знаєш, що я Принцеса?

−У вас на корона країни Фей.

−Чому ти не відповів на моє запитання?

−На яке?

−Чому ти такий сумний?

−Бо я знову посварився зі своїм батьком

−Чому?

−Я думав, що всі знають мене. Я ж син Демоса.

−Ти син Демоса?

−Так.

−Чому ж ти посварився з батьком?

−Він знову замислив свій план, щоб зашкодити вашому королівству.

Мая почула,що хтось її гукає і сказала:

−Мені час іти.

Луїс промовчав і обернувся в іншу сторону.

Мая не відреагувала на це . Її кликала мама. Дівчинка нічого не розповіла про Луїса. Після сніданку вона побачила дуже веселу Фею, яка підлетіла до неї.

−Привіт, Мая, − сказала Фея.

−Привіт, як тебе звати?

−Мене звати Нара.

Вони довго розмовляли. Мая знайшла собі подругу, з якою поділилася таємницею про Луїса. Нара уважно слухала Маю і порадила їй більше не розмовляти з Луїсом, адже він син Демоса.

Мая нічого не відповіла Нарі, бо розуміла, що Луїс зовсім не схожий на свого батька, але її більш бентежило, що Демос замислив якийсь план. Мая все-таки вирішила ще раз поговорити з Луїсом. Вона відчувала, що він зараз у прекрасному саду біля чарівної яблуні. І справді, він був у казковому саду. Дівчина присіла біля Луїса і її серце почало битися вдвічі швидше.

−Чому ти не допомагаєш у звершенні його планів? - Запитала Мая.

−Тому, що через нього померла моя мама.

−Розкажи мені все.

−Моя і твоя мама були кращими подругами і вони закохалися в юнаків з королівства Земля. Це твій і мій батько завдяки книжці і чарам бабусі Ізольди опинилися в королівстві Фей. Твій тато став королем. А мій не схотів ділити країну Фей з твоїм батьком і викликав твого тата Йозефа на бій. Але він відмовився. Демос вирішив убити твоїх батьків і стати королем, та твій батько про все дізнався і вигнав мого батька з країни Фей, а моя мати залишилася в країні фей зі мною, а Расула, моя сестра, пішла з батьком. А мати після цього тяжко захворіла і померла. Демос хоче відвоювати країну Фей.

−Але чому ти звинувачуєш батька в тому, що захворіла мама?

−А ще в цьому винна моя сестра, в 16 років вона почала володіти даром чаклунства. І я впевнений, що це вона наслала якусь порчу.

−А як звали твою маму?

− Муна.

− Тобто, ти можеш мені допомогти подолати Демоса і Расулу?

−Звичайно.

−А що мені зробити, щоб подолати їх?

− Завтра опівночі ти повинна бути у цьому ж саду, біля цієї яблуні з кногою бабусі Ізольди.

−Гаразд, я прийду.

Дорогою до палацу Фей дівчина зустріла Нору і вирішила їй все розповісти. Нора, звичайно, була проти цієї ідеї. Але Мая все вирішила.

Опівночі вона прийшла з чарівною книгою. Луїс сказав:

−Для того, щоб відкрити цю книгу, ти повинна назвати ім'я хлопця, якого кохаєш.

Мая почервоніла від сорому і тихо промовила: «Луїс...Я кохаю Луїса...»

Тоді книга відкрилася і вона прочитала магічні слова з тієї книги. Після цих слів небо засіяло і почався гучний крик, що королівство Злих Фей зникло а залишилося королівство добрих Фей.

Наступного дня Мая і Луїс одружилися. В них народилась донечка, яка теж володіла чудодійною силою . Донечку назвали на честь бабусі Ізольдою...

Марія Токар

Як Феї навчилися дружити

Біля зеленого - зеленого лісу було чарівне озеро. Від сонячних променів воно переливалося різними барвами: рожевими, жовтими, червоними. І здавалося, вода була жива й ніби щось хотіла розповісти.

Навколо озера було багато маленьких будиночків, у яких жили маленькі Феї. Кожна з них була по своєму гарна, весела, жвава. Серед Фей була найстарша і наймудріша. Звали її Сапфіра. Її молодші сестри хоча й були веселі, але кожного дня сварилися між собою. І тоді Сапфіра придумала, як помирити між собою своїх сестер. Вона дала однакове завдання кожній із сестер і сказала, щоб вони між собою не розмовляли. А завдання було таке: написати веселу мелодію, вивчити танок, пошити незвичайне вбрання, капелюшки, зробити гарну декорацію до свята.

Кожна з сестер - фей дуже хотіла бути найкращою. Сапфіра призначила всім одне місце і час, де повинні були зібратися феї зі своїми виконаними завданнями.

І ось цей день настав. Коли Феї зібралися, то кожна думала, що її завдання виконане найкраще.

Сапфіра попросила всіх разом встановити свої декорації, обмінятися костюмами, капелюшками. І тут одна з Фей заграла свою мелодію, її підхопили інші. Заспівала одна, потім інша - і так всі по черзі. Непомітно для самих себе, Феї створили справжній концерт для лісових мешканців. На веселу мелодію позліталися птахи і почали підспівувати, а комахи, жучки, павучки - танцювати. А мешканці озера теж слухали і раділи, плескаючись у воді. Навіть квіти порозпускали свої пелюстки і, здавалося, що вони плескали в долоні.

І лише тепер Феї зрозуміли: якщо працювати разом, то можна багато чому навчитися і зробити корисного для себе і для інших. З того часу Феї почали жити мирно, дружити і більше ніколи не сварилися і допомагали одна одній. За таке прекрасне життя Феї були вдячні своїй старшій сестрі Сапфірі, яку назвали Королевою Фей.  

Ірина Шабетя

Іскорка в чарівній країні фей

Жила якось маленька фея на ім'я Іскорка. Вона мала надзвичайні крильця й літала де їй схочеться. Іскорка не була красунею,як інші феї,але люди казали,що вона дуже мила. Дівчинка найбільше на світі любила своїх добрих батьків. Чарівниця була велика фантазерка. Вона час від часу придумувала, уявляла,вигадувала. Іскорка часто грала сама,але не тому що в неї не було друзів,вона просто боялася відкрити свій світ іншим.

Коли Іскорка підросла,вона стала частіше виходити з дому. Все було незвичним навкруги. Дівчинка любила всім допомагати. Тому,коли вона гуляла по вулиці,то у всіх питала: « Вам не треба допомогти?» Ось чому її стали називати Добра Фея. Вона була цьому дуже рада,їй подобалось ,як її називають тепер.

Одного теплого,сонячного дня Іскорка вийшла погуляти. Вона побігла до річки і була дуже здивована,коли побачила,що річка дуже забруднена. Дівчинка засмутилась,та подумала,як можна допомогти річці. Потім вона згадала,що в неї є чарівна паличка,яка виконує різні бажання. Іскорка змахнула паличкою по воді - річка стала чистою. На березі було дуже багато сміття. Там вона також побачила дітей,які гралися. Дівчинка запропонувала разом зібрати сміття. Діти погодились та покликали своїх друзів. І всі разом вони зробили берег чистим. Іскорка побачила,яка красива стала природа. «Якщо кожен із нас буде дбати про природу,то вона буде залишатись такою гарною,дивовижною,чарівною» - подумала маленька чарівниця.

Мама дівчинки казала : «З будь якої ситуації є вихід». Іскорка завжди пам'ятала слова мами. І ось одного дня Іскорка пішла гуляти до лісу, їй було сумно та самотньо. Тут маленька фея помітила великі сліди на вузькій доріжці. Їй стало цікаво і вона пішла по великих слідах. Дівчинка йшла,ішла і раптом опинилась біля великої печери. Вона здогадалась,що ці сліди були великого злого троля,який ловив фей,приводив до печери,прив'язував нитками й наказував показувати йому різні дива. Але ці нитки були незвичайні,вони були зачаровані. Ще ні одна фея не змогла втекти. Іскорка ввійшла в печеру і дуже здивувалася - феї були прив'язані нитками до стелі. Самого троля не було в печері,він ходив по лісу у пошуках нової феї. Дівчинка спитала у фей: «Що ви тут робите?Вам треба допомогти?». Феї відповіли їй «Іди звідси. Ти ніколи не розв'яжеш цих ниток,бо вони зачаровані». Але Іскорка все наполягала на своєму. Вона підійшла до однієї із фей та спробувала розв'язати вузол, згадавши при цьому слова своєї матері,та прошепотіла закляття. Чудо вузол розв'язався, і маленька фея опинилась на свободі. Іскорка допомогла іншим феям,і разом вони втекли з печери злого троля до себе додому. З того часу феї,яких врятувала дівчина брали її з собою. Виявилось,що в неї є дар доброти. Всі феї пам'ятали,що врятувала їх саме Іскорка з лап злого троля та були їй дуже вдячні. Так у маленької чарівниці з'явилося багато подруг,і вона була дуже щаслива.

Якщо ви хочете бути схожими на Іскорку,ви повинні бути дружелюбними, добрими,хоч і необов'язково гарними. Тоді у вас буде багато друзів,будуть приємні стосунки з усіма. До речі феї в чарівному старому лісі збиралися всі разом,грали в різні ігри. Іскорка зрозуміла,хоч вона і не красуня,але в неї благородне серце,за яке її всі полюбили.

І струменить з твого лиця

ніжна усмішка твоя,

Даруєш щастя ти усім

чарівна добра Феє.

несеш добро ти і тепло

І навкруги - тільки добро.

Магічна паличка в руці твоїй,

що розсипає промінці.

У казку зразу попадеш

і мову з нами заведеш,

Немає горя ні біди,

Вони із казки - геть втекли.

Огорнеш серця добротою,

Даруєш ласку і тепло

Чарівна Феєчко добро.

Марія Пащенко

Дивовижні пригоди феї або історія про справжню дружбу

Одного разу біля Світлого Озера народилася маленька фея. Була вона рудою,ніби друге сонечко .І носила зелену сукню,бо завжди полюбляла квіти.

- Чого ти така сумна? Ти найкраща фея! Чого тобі не вистачає?

- Мамо,мені не вистачає волі! Я хочу літати, літати і літати!

- Так хто ж тобі заважає?

- Я хочу полетіти за світлу лінію. Але нам всім не дозволяють. Тільки чоловікам! А чим ми гірші за них?

- Люба, Хрю-Хрю! Ти ж розумієш,що там небезпечно. Там є пирдоги, філови, люди і,що є найнебезпечнішим,Пекельний Камінь!

Пирдоги - це волохаті чудовиська,які їдять маленьких беззахисних фейечок.

Філови - це велетні,які виловлюють малих для експериментів. Люди - це також велетні. Але вони беруть для забавок.

А недарма мама, фея Пум-Пум ,бо любила стрибати з квітки на квітку ,особливо з кульбабок, назвала Пекельний Камінь небезпечним. Бо коли фея приторкнеться до нього зразу помирає.

Хрю-Хрю дуже любила літати. І вночі вона лягала на дах і дивилася на зорі. Її приваблювали яскраві світлячки. Вона мріяла долетіти до них,забрати і тримати біля себе,як прикрасу.

Потім, декілька днів після цієї розмови, Хрю-Хрю думала про майбутнє. І однієї ночі вона взяла потрібні речі і пішла з дому.

Фея летіла, летіла, поки не втомилася. Зупинилася і заснула. Прокинулася вона від дивного відчуття. І як тільки відкрила очі, побачила великі і гарні очіта величезну посмішку.

- Хто ти?- спитала Хрю-Хрю дуже злякано.

- Привіт! Мене звуть Жума. Я- гусениця,- відповіло створіння, посміхаючись.

Жума була гарною, світло-фіолетового,кольору. Були гарні довгі вуса.

- А мене Хрю-Хрю, - привіталася фейечка.

- Куди прямуєш?

- Я йду подивитися на світ. Мені сумно і нудно сидіти тільки на безпечній території. Я хочу пригод!

- А можна з тобою?- спитала Жума.

- Звичайно!- відповіла Хрю-Хрю.

І ось так вони почали подорож разом. Вони літали, або йшла поряд з повзучую гусеницею.

Та ось раптом на горизонті і було бачно силует якоїсь пташки. Але чим ближче вона підлітала, тим зрозуміліше ставало, що це - ворона. І почав він летіти саме в їхню сторону.

• Ой , лишенько! - тільки і промовила Жума.

Фея згадала , що ворони їдять різних тваринок , у тому числі і маленьких гусениць. І як тільки він до них прилетів і намагався вхопити бідну Жуму, Хрю-Хрю взлетіла і почала кружляти. Туди. Сюди. Туди. Сюди. У ворона навіть голова пішла обертом!

І звичайно ж , він впав , бо нічого не розумів. Все перед очима пливло.

Але фейечка та її нова подружка марно час не витрачала. Вони швидко сховалися за листям. Коли ворон прийшов в себе, він почав шукати їх. Але не знайшовши, полетів.

- Дякую! Ти врятувала мені життя! Як я можу тобі віддячити? - радісно сказала Жума.

- Справжні друзі так і роблять, - тихо відповіла їй Хрю-Хрю.

Після декількох хвилин мовчання створіннячко спитало:

- А про що ти мрієш?

- Я мрію про зорі. Про волю. Але якщо друге вже здійснилося,то першого,мабуть,ніколи не буде. А хочеться,щоб хоч одна була поряд. А ти про що мрієш?

- Про справжніх друзів. Але такі як я вважають мене дивною. Мені довелося тікати зі свого міста,бо мене там не любили.

- Не сумуй,- відповіла їй Хрю-Хрю. -Я радо стану тобі справжнім другом.

- Дякую тобі велике!

Йшли вони,поки не стало дуже темно. Навкруги був темний ліс.

І ось раптом,зовсім поряд,щось засвітилося. Вони підійшли до нього,щоб краще роздивитися.

- Та це ж Пекельний Камінь!- прошепотіла Жума.

- Хрю-Хрю,а ну відійди від нього!

Але Хрю-Хрю йшла,як зачарована до нього.

І Жума зрозуміла, що треба щось робити.

- Воно ж тебе вб'є! Будь-ласка, відійди - не залишала надії гусениця. Потім вона взяла квіточку і піднесла до Каменю. І вона запалала. От тільки тоді фея зупинилася.

- Дякую тобі велике! Ти врятувала мені життя, - сказала фея.

І тут вони побачили, що до них летять феї. І їх було дуже багато.

• Хрю-Хрю! - прокричала якась жінка. Вона придивилася і зрозуміла , що це її мама.

І коли вона підлетіла , то дуже сильно обійняла її.

- А хто це поряд з тобою? - запитала Пум-Пум , побачивши мале створіннячко.

- Це Жума. І я тепер точно знаю, де вона житиме.

Через рік...

Біля Світлого Озера бавилося багато фей. І тільки одна постать бродила і збирала квіти. І до неї швидко почала бігти яскрава фіолетова гусениця.

• Хрю-Хрю! - закричала вона. - Зачекай!

Постать зупинилася і повернулася.

• Це тобі,- протягнула гусениця маленьку коробочку.

Дівчина подивилася , що в ній і почала плакати.

• Ти справді найкращий друг!- сказала фея.-Тепер поряд зі мною буде моя зірка.

Це було кольє з маленьким яскраво-білим каменем, схожим на маленьку зірку.

Ольга Глізнуца

Дивовижна Фея

Колись давним - давно жила дівчинка на ім'я Лола. Її батьки померли, коли дівчинці не було й шести років. ЇЇ виховувала тітка Роббі. Настав 13 довгожданний Лолин день народження. Тітка подарувала дівчинці стару книгу і браслет. Коли Лола побачила це все, вона дуже засмутилася і сказала:

− Навіщо мені ця стара книга і браслет?

− Це не просто, ця книга і браслет чарівні. Коли ти надягаєш браслет на праву руку і відкриваєш книгу на першій сторінці, ти потрапляєш в країну Єдинорогів, а коли надягаєш браслет на ліву руку і відкриваєш будь -яку іншу сторінку, ти повертаєшся назад додому, − відповіла тітка

− А чому ви не подарували мені це раніше? - запитала Лола.

− Бо в країну Єдинорогів можна потрапити лише з 13 років, а тобі вже є 13!

− Дуже вам дякую! − сказала дівчинка.

Наступного дня Лола надягла на праву руку браслет, відкрила книгу на першій сторінці і потрапила в чудову країну Єдинорогів. Там дуже красиво і все різнокольорове. Там немає холодних кольорів ,а все в теплих. Вона зустріла там прекрасну дівчину на ім'я Хелі і хлопця Гері, − вони були феями. Лола теж захотіла бути феєю, − і раптово в неї виросли крила, на ній була прекрасна рожева сукня. Дівчинка дуже зраділа тому, що стала феєю, знайшла собі друзів. Але Гері і Хелі були засмученими. Тоді Лола запитала їх:

− Чому ви такі засмучені?

− Бо в нас хочуть забрати єдиного єдинорога ,який може літати і має чудодійну силу! − відповіла дівчинка плачучи.

− А хто у вас хоче забрати цього єдинорога?

−Це злюча і страшна дівчинка Мася! − відповів хлопчик.

−Я допоможу чим зможу! − сказала Лола.

− Ми будемо дуже вдячні тобі за твою допомогу. Зустрінемося на світанку.

Тоді вони всі троє розлетілися по своїх домівках і полягали спати.

Настав світанок. Лола, Хелі і Гері полетіли до Масі. Вони летіли дуже довго, але незабаром долетіли. Коли Лола побачила палац Масі вона сказала:

− Я знаю це місце!

−Звідки ти його знаєш, ти що тут була? − запитала Хелі у Лоли.

− Ні, я тут не була я бачила це місце у старій книжці, що подарувала мені тіка Роббі. Мася не така страшна, як ви думаєте, вона просто розгнівалася через те, що її батьки поїхали на бал без неї, але вона зовсім не зла!

− А як зробити , щоб вона не викрала нашого єдинорога? − запитав хлопчик.

− Я повернуся додому і прочитаю книжку, може знайду там підказку.

Лола повернулася додому і прочитала книгу, там дійсно була підказка. Дівчина повертається того ж дня в країну Єдинорогів і все розповідає феям:

− Потрібно Масю відвезти до батьків на бал.

−А якщо вони не дозволять їй там залишитися, вони ж її тільки осоромлять?

− Не хвилюйтеся, в книжці було сказано, що вони були раді і не вигнали Масю.

Феї полетіли до дівчинки і розповіли, що хочуть її відвезти до батьків на бал. Вона погодилася і сказала, що ніколи більше не буде злою.

Феї дуже зраділи, що Мася не забере в них єдинорога і повезли її до її батьків. Коли вони під'їхали каре- тою до палацу, їх зустріли з повагою і провели на бал до батьків дівчинки. Батьки зовсім були не проти, що до них приїхала їхня донечка.

Гері і Хелі були дуже раді допомозі Лоли і вони хотіли їй віддячити і подарували ї перстень дружби. Лола дуже зраділа подарунку. Вона хотіла залишитися ще в країні Єдинорогів, але згадала, що її чекає її тітка. Коли Лола попрощалася з новими друзями, вона повернулася додому дуже радісна, показала тітці перстень дружби і розповіла, що допомогла своїм новим друзям.

Ось так закінчилися пригоди дівчинки на ім'я Лола!

Valeriya Tsykunkova

Once upon a time stone images used to be people. Some people called them velikdons, others velens (both - giants). They said it was quite a numerous people and they lived before the sun had appeared. When God sent the sun, the giants began to go out on tops of graves and spit on the sun, because it was very hot. God got angry with them and cursed them. Since those times they grew smaller and turned into stones again. There are lots of them in our region now but no one guess why they are there.

Valeriya Tsykunkova

The Giant and the Land

God knows, before the Flood or Christ appeared there, huge people, giants, lived on this area. Their remains are found till now but deep in earth. Our grandfathers told us, when people began to come here they started plugging and downing. Once upon a time, people say, there a man rode with shapers, yoked eight pairs of oxen and started plugging. All of a sudden there a giant appeared from another side of the Dnieper, he took all of the animals and a plough in his hands, made some steps and was about a hundred miles away at his mother's place. He brought them to her and showed:" Look, mother, such a little insect and it can spoil the soil. Mother looked and said:" Take them back, sonny, let them spoil it, some people can appear from them". The giant came back to the field and let them go to the place he`d taken them from.

A Dragon and Two Smiths

Once upon a time there lived a dragon in the world. He ate a lot of people, because there wasn`t anyone stronger than he was. At the same time there two cosacks lived -God's smiths. They made out to kill that dragon. The dragon rushed to them but they hid in the smithy and shut the iron door. The dragon says:"God's smiths, open the door, otherwise I'll swallow you and your smithy". They answered: «If you are strong enough, but our door is strong as well. We'll sit on your tongue and you swallow us". The dragon began licking the door and the holy people were making up iron things and took their tongs. The dragon licked the door through and put his tongue into the room. The smiths caught his tongue with tongs and began hitting it with hammers... They tried out the dragon, yoked it with a plough purposed with twelve pairs of oxen and started plugging. They plugged the steppe along; they plugged it across and never gave the dragon to drink or to eat in spite of his begging.

• It is you payment for everything bad you`ve done to people.
• I`ll apply to the God and pray for help. They were plugging for a long time and then let the dragon fly. He reached the sea, jumped into the water and began to drink. He was drinking till drunk all the sea and broke down... The smiths took the dragon and buried him at the foot of the mountain.

Nobody knows when it had happened in the world but few years ago some gas appeared from that mountain. Since that time there is some gas and oil in the ground.

So, if you want to know, how the rivers and the lakes appeared, read this story about the God`s smiths. They made the dragon to plug deep, some rivers appeared on those areas, when they didn`t make the dragon plug deep, there were small holes and some denes appeared.

Дар'я Харченко 

Добрий день, шановні добродії!

Я, на перший погляд, звичайнісінька учениця сьомого класу звичайнісінької школи, але в моїй голові розгортаються незвичайні дивовижні події. Я спокійна, добра, весела, пишу захоплюючі, як на мене та моїх однокласників, твори. Я бачу світ зовсім не так, як інші. Завжди у будь-яких проблемах намагаюся шукати не тільки їх розв'язання, а й позитивні сторони. А ще я дуже чудово граю на фортепіано. Це допомагає мені мріяти, фантазувати та створювати цікаві історії. Також люблю читати книги, особливо фантастику, яка допомагає мені розкритися у власних творах. Одним словом, я - творча особистість. Дякую, що маю змогу запропонувати вашій увазі свої невеличкі твори. Сподіваюсь, що вам сподобається.

До побачення!

Казка про фею

Десь далеко є така країна, де живуть чудернацькі тварини і незвичайні істоти. На великому острові посеред океану існує казкове місто. Там багато яскравих рослин і великих зелених дерев та завжди панує літо. Живуть там тільки феї. І я розкажу вам про одну з них. Це була звичайнісінька фея на ім'я Анабель, яка жила у казковому будинку на дереві.

Зовні він нагадував звичайну домівку фей, але всередині було щось незвичайне: рожеві стіни, рожеве ліжко, вкрите іграшками, стіл з мережаною скатертиною, стільці з бантиками та рюшами. На столі - комп'ютер, поряд рожево-фіолетова шафа, у якій безліч гарного одягу. І господиня цього будиночку була гарною та чепурною. Довге, кучеряве, блакитне волосся, пурпурові крила, блакитні великі очі. Гарна усмішка. Коротенька суконька зі стразами та паєтками смарагдового кольору. Довгі, стрункі ніжки в гарних туфельках на підборах.

У неї було багато друзів, але найкращою подружкою була Джесі. Вони ходили разом до школи магії. Вибирали вони собі навчальні предмети самі, тому і вчилися з великим задоволенням. Також Фея знала мову жестів. На одному з уроків вона дізналась, що окрім фей, та країни, де вони мешкають, є ще багато інших країн, в яких живуть люди. Їм розповідали, що люди - це істоти без крил та магічних здібностей. Анабель запалала бажанням неодмінно потрапити в цю країну і вирушила у пригодницьку мандрівку.

Після уроків Анабель почала збирати необхідні речі: декілька улюблених суконь та GPS-навігатор. І обов'язково чарівний пилок, за допомогою якого феї літали та мали магічні здібності. А отримували цей пилок тільки з квітів, які росли на острові фей. Також вона взяла з собою свою улюблену тваринку - червоного панду, якого звуть Шерман . Коли в Анабель був поганий настрій, він підбадрював її своїми трюками. І от вони вирушили у подорож. П'ять днів і шість ночей Анабель літала. Дуже втомилась і тому вирішила відпочити. Швидко обрала собі будинок, біля якого росло велике зелене дерево, дуже схоже на те, яке росте в її країні. Залетіла вона у відкриту квартирку. Сховалась у квіточці, яка росла на підвіконні, щоб перепочити з довгої подорожі. І от прийшла господиня кімнати поливати квіточку. Це була дівчинка п'яти рочків, охайна та красива. Вона побачила у квіточці маленького метелика, нахилилась, щоб роздивитись та пилок потрапив їй у ніс і вона чхнула. Від голосного звуку прокинулась Анабель. Вона потягнулась і дівчинка побачила, що це зовсім не метелик, а справжнісінька фея.

Фея була вихованою і привіталась, але дівчинка не відповіла. Анабель почала з нею розмовляти, але дівчинка не реагувала, тому що не чула. І маленькій феї знадобились знання з мови жестів. Так вони познайомилися й дізналися одна про одну багато цікавого. Фея дізналась, що у Аліси зовсім немає друзів. Анабель почала думати, як їй пощастило. Вона має багато друзів, найкращу подругу Джесіку та улюблену тваринку. А у Аліси немає нікого крім батьків. Анабель вирішила допомогти дівчинці та попри все знайти їй друзів. За допомогою GPS-навігатора вона знайшла центр допомоги дітям з обмеженими можливостями.

У цьому центрі діти займалисися цікавими речами. Вони малювали. Вирощували міні-город на підвіконні, танцювали, робили поробки, а головне - вони спілкувалися та знаходили нових друзів за інтересами. Анабель дістала запрошення до цього центру. І Аліса з мамою вирушила туди. Повернулась Аліса веселою, щасливою та життєрадісною. Відразу поділилась з Анабель гарною новиною, що вона знайшла нових друзів і спілкувалась з ними мовою жестів. А спілкування для Аліси - це найголовніше чого їй не вистачало у житті. І Анабель зі спокоєм у серці, виконавши добру справу і, знайшовши собі ще одну подружку, вирушила додому. Фея ще неодноразово навідувалась до Аліси, хвилювалась, чи у неї було все добре.

Одного разу Анабель у черговий раз завітала до Аліси і познайомилась з подружкою. Але це вже зовсім інша пригода.

Марія Голянська

Оленка і феї

Одного сонячного літнього ранку Оленка вийшла на подвір'я , лягла на гамак і почала читати книгу.

Вона задумалась:

• Цікаво, чи в книжках пишуть правду про фей? Чи вони існують? В них є крила? Вони вміють літати?

Через мить дівчинка почула невідомий сміх і дивовижний блиск.

Оленка підійшла до дупла старого дуба. Саме звідти лунав сміх і сипались блискітки.

В серед№ині дупла, глибоко внизу було світло.

Мала Оленка нахилилась над дуплом, потім нахилилась нижче, ще нижче і... бух!

Дівчинка опинилась у великому і дивному лісі. Одні дерева були круглі, інші трикутні, а деякі навіть квадратні. На деревах росли фіолетові груші, сині яблука, помаранчеві вишні.

У лісі було дуже тихо. Здавалось, ніби тут нікого немає крім Оленки.

Маленька дівчинка гуляла по лісу, роздивляючись все навкруги, але за хвилину вона помітила маленьку постать з крильцями.

Це була фея Трояндочка. Фея спочатку злякалась дівчинки, але потім зрозумівши, що вона добра, покликала інших фей.

Всі феї поділені на групи. Є п'ять груп: група весни, група осені, група літа, група зими і група підготовки.

Весь день феї розказували свої легенди, приказки і прислів'я. Одна з легенд була такою:

Одного разу, на Івана Купала зацвіла папороть. До того дня вона ніколи не цвіла. В квітці папороті сиділа маленька фея.

В неї були синьо-лілові очі, біле волосся, сукня з крапельок води і павутиння, крильця були кришталево-сині і ніжні-ніжні.

Маленька фея полетіла в небо, щоб знаходити насінинки і саджати в землю, для того, щоб виросли нові квіточки і з'явилися маленькі феї.

- такою була історія звідки з'явилися феї.

Ви знаєте, що Оленка не просто так впала в середину дупла? Феї знали, що саме Оленка має їм допомогти.

Всі феї попросили Оленку допомогти від засухи, бо без води не розцвітуть квітки і маленькі феї загинуть ще не побачивши світ.

Потрібно пройти через три ліси, перелізти гору і прокрокувати п'ятдесят сходинок, щоб дійти до головного джерел і рік й закінчити довгий сон.

Довго чи не довго вони йшли, але коли прийшли , на них чекало здивування: Потрібно відгадати загадку злого троля, інакше можна стати частиною його обіду.

Загадка троля була такою: Якого поля не можна зорати і каміння полічити?

Оленка впевнено відповіла:

- Зоряне небо.

- Правильно. - відповів троль і пропустив до головного джерел і рік. Феї і Оленка зняли з нього кайдани поганих снів і ріки знов задзюрчали. Феї повернулись додому і з гучними оплесками проводжали Оленку.

Марія Іванашко

Якось в одному королівстві правитель улаштував бал на честь єдиного сина. Коли ж опівночі гості роз'їхалися, принц вирішив прогулятися садом. Замріявшись, хлопець блукав між дерев і не помітив, як опинився на галявині. Парубок раптом підвів очі й оторопів: у місячному світлі стояла чарівниця в бузковому вбранні та діамантовій короні. Фея була зовсім крихітною, мов лялечка.

- Прекрасний принце, мене також запросили на свято, але не наважилася прийти, бо надто маленька, - розвела руками красуня.

Фея дуже сподобалася парубку. Наблизившись, хлопець узяв її за руку, та несподівано чарівниця зникла. Лише маленька рукавичка залишилася на згадку про дивну зустріч. Засмучений юнак повернувся до палацу.

Наступної ночі принц знову вирушив на галявину, сподіваючись побачити крихітку. Чекаючи, хлопець витягнув рукавичку й поцілував. І цієї ж миті з'явилася красуня. Вони довго гуляли й не помітили, як ніч майже скінчилася. І диво! Поки спілкувалися, фея трішки підросла, й рукавичка вже виявилася замалою. Тоді красуня повернула її принцу зі словами:

- Візьми на згадку про першу зустріч.

- Зберігатиму її біля серця, - пообіцяв парубок.

Відтоді щоночі юнак і фея зустрічалися під старими липами. Хлопець закохувався дедалі більше, а чарівниця зростала, допоки не стала такою, як і всі дівчата її віку.

- Тепер приходитиму щоразу, коли на небі сяятиме повний місяць! - якось повідомила красуня.

- Але ж не зможу жити без тебе! - у відчаї вигукнув принц. - Благаю, залишся!

- А чи кохатимеш усе життя лише мене? - зазирнула в очі парубка фея.

- Присягаюся завжди любити тільки тебе, а на інших і не гляну!

- Гаразд! Якщо порушиш обіцянку - я зникну!

За тиждень король вирішив відсвяткувати заручини сина, запросивши всіх підданих на бал. Серед них була чорноока красуня з рудим волоссям. Дівчина ні на мить не зводила очей із принца. Парубку така увага неймовірно сподобалася, й він уже мріяв про рудоволосу незнайомку.

Коли ж розпочалися танці, фея заплуталася в пишному вбранні й ледве не впала.

- Ой, поглянь, сукня завелика! - вигукнула наречена.

Але хлопець навіть не зрозумів, що чарівниця стала нижчою на зріст. Він так захопився незнайомкою, що й не помітив, як кохана перетворилася на крихітну лялечку та зникла.

А чорноока красуня виявилася жадібною та сварливою дівчиною, яка щоразу вимагала розкішних подарунків. Невдовзі принц усвідомив, що накоїв. Відтоді і вдень, і вночі він тужить за маленькою чарівницею. Коли ж на небі з'являється місяць, вирушає на пошуки коханої. Але крихітка фея досі не повернулася...Якось в одному королівстві правитель улаштував бал на честь єдиного сина. Коли ж опівночі гості роз'їхалися, принц вирішив прогулятися садом. Замріявшись, хлопець блукав між дерев і не помітив, як опинився на галявині. Парубок раптом підвів очі й оторопів: у місячному світлі стояла чарівниця в бузковому вбранні та діамантовій короні. Фея була зовсім крихітною, мов лялечка.

- Прекрасний принце, мене також запросили на свято, але не наважилася прийти, бо надто маленька, - розвела руками красуня.

Фея дуже сподобалася парубку. Наблизившись, хлопець узяв її за руку, та несподівано чарівниця зникла. Лише маленька рукавичка залишилася на згадку про дивну зустріч. Засмучений юнак повернувся до палацу.

Наступної ночі принц знову вирушив на галявину, сподіваючись побачити крихітку. Чекаючи, хлопець витягнув рукавичку й поцілував. І цієї ж миті з'явилася красуня. Вони довго гуляли й не помітили, як ніч майже скінчилася. І диво! Поки спілкувалися, фея трішки підросла, й рукавичка вже виявилася замалою. Тоді красуня повернула її принцу зі словами:

- Візьми на згадку про першу зустріч.

- Зберігатиму її біля серця, - пообіцяв парубок.

Відтоді щоночі юнак і фея зустрічалися під старими липами. Хлопець закохувався дедалі більше, а чарівниця зростала, допоки не стала такою, як і всі дівчата її віку.

- Тепер приходитиму щоразу, коли на небі сяятиме повний місяць! - якось повідомила красуня.

- Але ж не зможу жити без тебе! - у відчаї вигукнув принц. - Благаю, залишся!

- А чи кохатимеш усе життя лише мене? - зазирнула в очі парубка фея.

- Присягаюся завжди любити тільки тебе, а на інших і не гляну!

- Гаразд! Якщо порушиш обіцянку - я зникну!

За тиждень король вирішив відсвяткувати заручини сина, запросивши всіх підданих на бал. Серед них була чорноока красуня з рудим волоссям. Дівчина ні на мить не зводила очей із принца. Парубку така увага неймовірно сподобалася, й він уже мріяв про рудоволосу незнайомку.

Коли ж розпочалися танці, фея заплуталася в пишному вбранні й ледве не впала.

- Ой, поглянь, сукня завелика! - вигукнула наречена.

Але хлопець навіть не зрозумів, що чарівниця стала нижчою на зріст. Він так захопився незнайомкою, що й не помітив, як кохана перетворилася на крихітну лялечку та зникла.

А чорноока красуня виявилася жадібною та сварливою дівчиною, яка щоразу вимагала розкішних подарунків. Невдовзі принц усвідомив, що накоїв. Відтоді і вдень, і вночі він тужить за маленькою чарівницею. Коли ж на небі з'являється місяць, вирушає на пошуки коханої. Але крихітка фея досі не повернулася...

Дар'я Колєснік 

У гущавині лісу , далеко від людських поселень , живуть феї. Сплять вони у ліжечках із листочків , а одяг шиють із квіткових пелюсток чи травички. Феєчки ніколи не відмовляться поласувати чимось смачнененьким. Найкращими смаколиками для них є сік ягід та фруктів, пилок і нектар квітів. Ніхто не знає , як насправді виглядають чарівниці. Кажуть, феї схожі на нас , тільки зо-о-овсім крихітні і мають тонкі прозорі крильця сріблястого або золотавого кольору , які чимось нагадують крила метеликів і бджіл. Феї можуть світитися і тоді можна дізнатися їх настрій. Наприклад:

- Жовтувато- золотаве мерехтіння є звичайним;

- Якщо починаються відблиски , то феєчка чимось захоплена або ж в очікуванні чогось;

- Якщо світло стало червоним або помаранчевим , то фея засмучена чи сердита;

- Та , якщо чарівна істота світиться рожевим , то вона чимось дуже пишається.

Думаю, усім відомо , що феї володіють чарами .Зазвичай, вони доглядають за тваринками, птахами , комахами та рослинами , ретельно дбають про квіти і особливо полюбляють дзвіночки, лілії та інші подібні квіточки , в яких можна сховатися від дощу та вітру.

Феї живуть великим гуртом, та й працюють усі разом - особливо , коли змінюються пори року : в цей час у феєчок найбільше турбот. Наприклад, зібрати яблучка, суниці , малину. Інколи вони допомагають Осені пофарбувати листя в жовті , червоні кольори , коли та не встигає. Феї намагаються остерігатися людей. Вони бачать , як деякі з нас знущаються над тваринами та рослинами .Але , якби ми хоч трохи берегли природу чарівний світ був був би набагато ближчим , хоча...часи, коли феї ставали хрещеними принців і принцес вже давно минули.

Я розповім вам історію про маленьку чарівницю на ім'я Марго. Вона не зважала на застереження подружок і побувала у світі людей, щоб врятувати Долину Фей. 

Одного дня на Долину насунулися темні хмари. Феєчки , як завжди займалися своїми справами , аж раптом, подув такий сильний вітер, що дахи їхніх будиночків (які до речі зроблені не з листя , а з міцної дубової кори) закружляли у вихорі разом з пилом. Через куряву нічого не було видно , але всі почули голос, який нагадував грім :

-Тепер чарівний світ загине! Я стану Володаркою всього світу і ніщо мене не зупине !

Голос належав Злій Чаклунці. Вона зникла , наче її і не було...

Коли все стихло , Марго (яка встигла сховатися) побачила жахливу картину : всі чарівні істоти перетворилися в камінь.

- Що тепер роботи ? - заплакала маленька.

Аж раптом , вона згадала , що за сімома горами і трьома морями живе мудрець Амфібрахій і тільки він може допомогти їм.

- Але ж мої крильця не витримають такої далекої дороги! До того ж я не знаю точної дороги... Однак іншого вибору немає. І вона вирушила на пошуки. Подорож була довгою. Врешті-решт фея знесилена впала додолу , аж раптом , щось пухке підхопило її . За мить вона вже летіла на крилах у

птаха, якого чарівниця впізнала не одразу.

- Я Чарлі , коли я був маленьким , то ледве не впав з дерева , колись ти врятувала мені життя і я ніколи цього не забуду. У Марго перехопило подих.

- Але чому маленька феєчка відправилась у таку далеку дорогу? - запитав Чарлі.

- Розумієш ...Зла Чаклунка наклала на нас лихі чари. Я встигла сховатися, а вс інші ...перетворилися на камінь. Тепер я вирушила до мудреця Амфібрахія, можливо він мені допоможе. - відповіла Марго.-Але я дуже втомилася.

- Я допоможу тобі , оскільки знаю де живе Амфібрахій. Довго чи коротко вони летіли, але все ж таки дісталися замку , де жив мудрець.

- Ось і все. Наша подорож закінчена. - зітхнув птах.- Бажаю тобі удачі , не сумуй я впевнений , що Долина Фей буде врятована.

- Велике тобі дякую, за те що допоміг мені- посміхнулася фея. Птах полетів додому. Через декілька хвилин Марго вже стояла біля золотих воріт замку.

-Чи є хто вдома ? Мені дуже потрібна ваша допомога.

- Заходь, дитино, не бійся- прошепотів голос, але нікого поруч не було. Ворота відчинилися , і фея побачила величезного ... ведмедя!

- Не лякайся , навіть мудреці люблять пустощі.- вже за мить перед Марго стояв усміхнений дідусь з довгою білою бородою.- Я знаю , що сталося. Зла Чаклунка перетворила на камінь не тільки жителів Долини Фей...

- Але , що робити! - маленьке серце готово було розірватися від болю.

- Не хвилюйся , дитино , вихід завжди знайдеться.- відповів Амфібрахій.

Він провів фею до величезної, осяяної сонцем ,зали. Посеред неї , на високому столі лежала книга , прикрашена дрогоцінним камінням, а закладка , що лежала між сторінок, була зроблена із срібла.

- Невже ,це-Книга світу!- вигукнула фея. -Я думала , це- лише дитячі казочки...

- Ні , люба , це- реальність.

Чарівник розгорнув книгу . Перегорнувши декілька сторінок , він почав читати:

-Колись на світ Добра нападе Зло. І тільки, якщо чарівна істота і донька Єви об'єднаються, то злі сили буде знищено і в Чарівному світі знову настане мир та злагода.-Мудрець замовк. Після довгої паузи він врешті-решт промовив:

- Ти повинна відправитись у Світ Людей. Я перенесу тебе туди, якщо ти готова?

-Я готова -рішуче відповіла Марго.

- Тобі треба знайти дівчину на ім'я Софія. Саме з нею ви врятуєте всіх нас.

Мудрець промовив заклинання ... і фея опинилася біля вікна однієї з квартир. На вулиці була ніч.На щастя кватирка була відкрита. Марго залетіла у кімнату. На ліжку лежала дівчина років чотирнадцяти. Фея підлетіла до вушка Софії і промовила:

- Прокинся! Мені потрібна твоя допомога !!!

Дівчина одразу прокинулася. Спочатку вона звісно злякалася, оскільки ніколи раніше не бачила фей (хоча , якщо чесно Марго теж було лячно, бо від сестричок вона чула стільки страшних історій про людей, які нажаль були правдою...Але феєчка до останнього вірила. що не всі люди жорстокі).

- Хто ти? Невже, фея з могу сну? - прошепотіло дівча.

- Так , я фея , але це не сон.- відповіла Марго.- Час вирушати, але... як ми потрапимо зі світу Людей до Чарівного світу.

- Зажди. Там якесь світло-Софія остаточно прокинулася і наблизилась до місця , звідки йшло мерехтіння. Світло було зі старої скрині, що стояла в кутку. Відкривши її вона побачила , що медальйон , який подарувала їй бабуся на день народження , весь сяє. Софійка взяла його до рук.

-Дивися , Місячна доріжка! - вигукнула фея. - Одягни медальйон , він ще нам знадобиться!

Софійка відчинила вікно й рішуче пішла по ній. Феєчка летіла поруч.

Доріжка привела їх до лісу. Перед ними височіла темна гора , оточена хмарами. Та сама , де жила Зла Чаклунка. Але ніде не було й натяку про вхід .

Раптом земля почала ворушитися, і на поверхню виліз малий Кротик. ВІн підсліпкувато примружився , озираючись .

- Привіт , землекопе! -привітались дівчатка.-Чи не знаєш, як потрапити до Злої Чаклунки?

-Знаю .Тут є лише один вхід. Бачите сходи, вони скоро зникнуть , поспішайте!

Софія та Марго не знали звідки взялися сходи, але це було не так вже й важливо. Дівчатка поспішили до замку. За мить вони вже стояли перед Злою Чаклункою :

- Вам не вдасться мене зупинити!

Аж раптом біле світло осяяло кімнату , воно йшло від медальйону дівчини. Фея побачила на ньому слова і одразу все зрозуміла:

- Хутчіш , прочитаймо їх разом!

Вже за мить посеред кімнати залунав голос рятівниць, він лунав наче пісня :

- Більше ніколи Зло не пануватиме над Добром! Сяйво зникло і перед ними стояла кам'яна фігура відьми.

-Тепер все скінчено ,- прошепотіла феєчка.- Я можу повернутися додому, а ти ... -Дякую тобі за цю зустріч...- на очах дівчинки з'явилися сльози.

- Не плач , ти назавжди залишися моїм вірним другом.-посміхнулася Марго, ледь стримуючись, щоб не заплакати.-Прощавай... 

Через хвилину Софійка лежала на своєму ліжку.

- Невже наснилося...-аж раптом вона побачила медальйон на шиї, а в ньому маленьку записку:,, Я повернулася додому, з Долини Фей знято чари. Ми ніколи тебе не забудемо. З любов'ю, Марго"

Ні, це був не сон, читачу , не сон...

Вероніка Нікашкіна

Одного погожого травневого ранку в долині тюльпанів у найгарнішій серед цих квітів народилася маленька фея. ЇЇ так і звали - фея Квіточка. Вона широко відкрила свої блакитні оченята і сказала: - Світ прекрасний, життя прекрасне. Можна встигнути зробити стільки добра за день, а за все життя - так годі й злічити, як багато! Я все ж таки фея. Піду пошукає собі справу до смаку. Вона вирушила в мандри широким світом. Усе нашу фею дивувало та вражало: і небо, і сонечко, і дощик, і вітер. Але особливо любими для її серця були все ж квіти. Мандрувала фея Квіточка, мандрувала, і ось зустріла фею Хмаринку. Та набирала повні долоні сміху і робила з нього гарні білі хмаринки. Треба сказати, що робила вона це дуже вправно. Усе небо прикрашала її чудова робота. - Можна я тобі допоможу, люба Хмаринко? - запитала фея Квіточка. - Так, будь ласка, я завжди рада поділитися щастям. Фея Хмаринка почала вчити: спочатку засмійся весело та дзвінко, потім підстав долоньки і зліпи свою хмарку, яку хочеш, хоч кругленьку, хоч довгеньку. Фея Квіточка спробувала, але в неї нічого не виходило. То сміх був не достатньо дзвінким, то пальчики не слухалися і не могли нічого зліпити. - Вибач, Хмаринко, мабуть я не дуже придатна до цієї справи, піду пошукаю щось інше, - сказала фея Квіточка і поманрувала далі. Минала вона широкі моря та глибокі ріки і ось зустріла фею Веселочку. Барвиста та гарна вона напувала різними кольорами свою веселку із озера. - Можна я тобі допоможу, люба Веселочко? - запитала фея Квіточка. - Так, будь ласка, я завжди рада поділитися радістю. Фея Веселочка почала вчити: бери з озера водичку, знаходь в ній потрібний колір і напувай смужки моєї веселки. Фея Квіточка спробувала, але їй нічого не вдавалося. То потрібний колір ніяк не хотів знаходитися, то водичка тікала між пальчиків. - Вибач люба Веселочко, мабуть і ця робота не для мене, піду пошукаю щось інше, - сказала фея Квіточка і вирушила далі. Обходила фея Квіточка пів-світу, бродила степами і полями і серед ланів зустріла фею Коси з Вітру. Вона танцювала свій жвавий танок, змахувала рукавами, ніби крилами, і її коси майоріли блакитними стрічками в повітрі. Від цього все навколо коливалося: і жита, і дерева, і трави , і квіти. - Ой, та це ж справжнісінький вітер! - сплеснула у долоні фея Квіточка - Можна я тобі допоможу, люба феє Коси з Вітру? - запитала вона. - Так, будь ласка, я завжди рада поділитися невгамовністю. І ця фея почала вчити: стань серед поля, руки в боки, тупни ніжкою і танцюй, танцюй, танцюй тай швидко, як можеш. Фея Квіточка спробувала, але в неї нічого не виходило. То ніжкою забуде тупнути, то не достатньо швидко затанцює. А головне, в неї не було таких довгих кіс, як у феї Коси з Вітру. - Вибач люба Феє Коси з Вітру, мабуть і ця робота не моя, піду пошукаю щось інше, - сказала фея Квіточка і вирушила далі. Ходила вона бродила, стомилася дуже і засумували за рідною долиною тюльпанів. Її серце кликало до квітів, фея Квіточка любила квітучі рослини понад усе. Вона сказала: - Що я собі думала. Зайшла собі на край світу, я мої квіти там без мене пропадають. Мерщій до дому. Вона прибігла до квітів і почала сіяти, поливати доглядати квіти всіх кольорів веселки - і в неї з'явилася радість. Вона працювала день і ніч не покладаючи рук, квіти росли, милували око - і феї Квіточці хотілося насіяти ще більше, ще гарніших і барвистіших. Так в неї з'явилася невгамовність. А ще маленька фея бачила, що її робота дарує щастя іншим. Бо якщо робиш справу, яка тобі подобається весь світ стає до тебе привітним. Так наша Квіточка знайшла свою улюблену справу, а ще - вірних друзів і помічників. Фея Хмаринка робила свої хмарки, фея Коси з Вітру ловила їх серед неба, а фея Веселочка допомагала феї Квіточці поливати усі- усі на світі квіти. 

Софія Вітюк

Світ навколо нас останнім часом дуже змінився. Природа занепадає від небережливого ставлення людини, забруднюються річки, моря, вирубуються ліси. Все знищує людина... Чому ж люди не усвідомлюють свої помилки? Скільки це ще буде тривати? Мені дуже хочеться щоб світ змінився і я зустріла дивовижну фею. Фея і справді дивовижна, вона може все. Живе фея на планеті Фауна, у неї гарна сукня зеленого кольору, на ній багато квітів і довге золотаве волосся. У феї є чарівна паличка, завдяки якій вона допомагає природі, а саме - вирощувала дерева, квіти й дбала про тварин, лікувала їх, допомагала людям стати добрішими і мудрішими. Планета Земля була настільки красива, ніде не було сміття, все сяяло, флора і фауна була дуже різноманітна й багата. Фея чарівним дотиком своєї палички здійснювала чудеса - злі люди ставали добрими, хворі - здоровими, байдужі - чуттєвими. А ще, у феї були свої помічники - кур'єри, які розносили людям добро - кому що, кому гарні думки, кому щирі емоції, кому справжню допомогу. Після появи феї природа дуже змінилася - зеленіли ліси, які були зрубані недобрими людьми, цвіли поля, які були завалені сміттям, посміхалися діти, раділи всі люди. Що ще потрібно для щастя? Здорові діти, зелені ліси, блакитні моря і мир, мир на всій землі - от і все. Можливо, дивовижна фея і справді скоро прийде до нас, будемо на це надіятись, а поки, нехай кожен з нас подумає про свої вчинки, про свої справи , і світ справді зміниться на краще. 

Олександра Ляліна

Одного разу летіла фея Пригод над землею. Їй було дуже сумно. Раптом Вона зустріла хлопчика Миколку. Він дуже здивувався появі Феї бо не вірив у фей. Микола спитав у Феї:

Ти справжня фея?

А Феї відповіла:

Так я справжня фея, А ти що не віриш що феї існують?

Тепер вірю!

Вони познайомились і довго гралися зразу.

Їм було дуже весело. Вони стали друзями. Наступного дня фея пригод запропонувала Миколці прийнняти учясть у змаганнях. Коли ввечері Миколка ліг спати фея прилетіла до нього у кімнату і наділила його дивовижними здібностями все перемагати. Наступного дня хлопчик виграв у змаганнях. Він був вдячний Феї за допомогу., кафе я полетіла допомагати іншим дітям.

Катерина Басюк

Віра в чудо

В одному невеличкому місті жила дівчинка на ім'я Динара. Вона була дуже добра та весела, але з нею мало хто спілкувався, бо була вона з бідної сім'ї. Дівчинка не могла собі дозволити все, що їй хотілося, бо сім'я перебивалася з копійки на копійку. Але вона зростала у любові та злагоді.

Одного дня, коли батьки Динари поверталися автобусом з роботи, автобус потрапив у аварію. В автокатастрофі загинуло багато людей, в тому числі і батьки дівчинки. Коли Динара про це дізналася, вона дуже сильно плакала.

В її мами була сестра, яка пізніше стала опікуном дівчинки. Тітка була дуже зла і сердита, ніколи не мала настрою і завжди заставляла Динару робити всю хатню роботу. Дівчинка була у неї як рабиня.

Коли Динарі виповнилося вісімнадцять років, її ніхто не привітав із такою світлою датою.

Пізно ввечері, коли Динара лягала спати, то побачила у вікні дивне світло. Їй стало цікаво,- і вона побігла на це світло. Коли прибігла, то побачила незвичайну дівчинку, у якої були крила.

Динара підійшла до неї ближче і запитала:

− Хто ти? Звідки? Я ніколи не бачила таких дивних дівчат...

− Я Фея Дзвінка. Я летіла, щоб привітати тебе з днем народження.

− Але звідки ти мене знаєш?

− Я твоя Фея казкових мрій . Я спостерігаю за тобою з самого дитинства. В тебе була тяжка доля. Але я думаю , що ти будеш щаслива. Я хочу забрати тебе в країну чудес, в якій збудуться всі твої мрії. Ти полетиш зі мною?

− Так, із великим задоволенням. Але чому ти лише зараз прийшла?

− Тобі виповнилось вісімнадцять років. Ти повнолітня, і тепер сама можеш вирішувати, що тобі робити.

Не кожна людина може потрапити в нашу країну, тільки щирі і добрі люди, які всією душею вірять в диво

− Так, я хочу полетіти з тобою . Дуже хочу...

І так дівчинка переконалася, що якщо сильно вірити в чудеса, то все буде добре!

Вірте в чудо, вірте в мрію і вона обов'язково збудеться, здійсниться!

Рохман Віталіна Олександрівна

Жила в одному селі дівчинка Віталінка. Вона була спокійною, веселою та мрійливою. Найбільшою її мрією було побачити фею. Віталіна дуже любила читати, а казки про фей їй подобалися найбільше. Дівчинка знала, що їх не існує насправді, але ж мріяти ніхто не забороняє.

Одного разу трапилася біда. Наша маленька мрійниця вирішила зробити мамі сюрприз, піти до лісу і назбирати суниць. Поруч з їхнім будинком був великий ліс, в який уже часто ходила дівчинка з батьками по горішки, суницю, грибочки, лікувальні трави та і просто відпочити. Віталіна знала, що мама її не відпустить саму, тому сказала, що іде гуляти до подружки. Збираючи смачні сунички вона не помітила, як далеко відійшла і заблукала.

Віталінка дуже злякалася, почала гукати на допомогу, але її ніхто не чув. Вона сіла на впавши дерево і заплакала.

- Привіт! Ти хто? Що тут робиш і чому плачеш? - почула дівчинка.

Вона озирнулася і спочатку нікого не набачила, але потім помітила, що перед нею літає маленька-маленька дівчинка, наче іграшкова лялька з прозорими крильцями. Віталіна злякалася, але швидко себе опанувала і сказала:

- Привіт. Я Віталіна. Хотіла зробити мамі сюрприз, назбирати суниць і заблукала. А ти хто? Ти справжня? Чи в мене галюцинації?

- Я Дзінь-Дзінь. Я фея цього лісу. Мене може побачити тільки той, хто вірить в дива і кому дуже потрібна допомога. Твоя мама вже зрозуміла, що ти зникла і разом з сусідами намагається тебе знайти. Пішли, я допоможу тобі знайти дорогу. Але пообіцяй, що ніколи про мене нікому не розкажеш.

- Добре! - Сказала Віталіна.

Вона не вірила своїм очам. Її мрія збулася. Доки вони йшли додому, Віталінка розпитувала Дзінь-Дзінь про все, що її цікавило. Вона не могла повірити, що всі казкові герої існують насправді, у них є всій світ, свої правила, закони. Як і у дорослому світі є добрі герої і не дуже, є дружба, війна, суперечки. Також є сім'ї, діти. Фея розповіла багато пригод, які траплялися з нею та її друзями. І що у їхньому світі є особлива місія. Казкові герої здійснюють найзаповітніші бажання слухняних і розумних дітей.

На одній із галявин вони спинилися.

- Мені було приємно з тобою поспілкуватися, Віталіно, але я мужу тебе залишити. Далі дорогу тобі покажуть мої помічники світлячки. На них ніхто з людей не зверне увагу, а якщо мене побачать, то наш світ розкриють і він може

зникнути. Ми з тобою більше не побачимося, але тепер ти знаєш, що феї існують. Твоя мрія здійснилася, тепер мрій про щось інше.

- Дякую, люба феє. Прощавай. - Віталінка і раділа, і сумувала водночас, тому заплакала.

Саме в такому стані її знайшла мама. Звісно, дівчинці трохи перепало від батьків, адже вона їх дуже налякала. Віталіна пообіцяла більше такого не робити, вона зрозуміла, що не всі сюрпризи можуть виявитися вдалими. Наша мрійниця не розповіла нікому про фею, як і обіцяла. Але коли вона виросла, то стала дитячою письменницею і писала дуже цікаві історії про пригоди чарівного світу казкових істот. Її книги стали дуже популярними і ніхто не здогадувався, що всі історії створені на основі реальних подій.

Завжди мрій, можливо наступна мрія здійсниться саме твоя! 

Івана Ланова 

#КонкурсКазкаПроФею