мій космос

Дар'я Харченко

Подарунок для матусі

За вікном сяяло сонце і співали пташки, а Петрик сидів на останньому уроці, й у голові в нього крутилося лише єдине питання: що подарувати мамі на день народження? Пролунав дзвоник. Усі діти радісно вибігли зі школи, тільки Петрик ішов додому замислений і серйозний. Коли він прийшов додому, у нього не було настрою навіть обідати. Петрик передягся, сів на диван зі своєю улюбленою книжкою «Фантастичні пригоди у Всесвіті»...

Раптом дивний і незвичайний гучний звук змусив хлопчика виглянути у вікно... Він завмер, його серце билося зі швидкістю світла. Петрик вибіг на двір і не повірив своїм очам: за його будинком, на галявині стояла справжнісінька літаюча тарілка. Хлопчик дуже здивувався: не кожного дня таке побачиш! Він зазирнув у цю тарілку. Там сидів прибулець та налаштовував свій навігатор. Петрику стало трішки моторошно. Він хотів ще ближче подивитися, але впав у тарілку. Прибулець побачив його і дістав якийсь прилад схожий на пістолет.

• Привіт! Я з далекої Галактики, - сказав прибулець у свій пістолет.
• Привіт. А що це за дивна річ?
• А - а, це перекладач-2000, він перекладає марсіанську мову на українську.
• А як тебе звуть?
• Мене звуть Примако, - відповів прибулець.
• Зрозуміло, а мене Петро,- відказав Петрик.
• Ти якийсь сумний, щось трапилось?
• Просто в моєї мами день народження, а мені нічого їй подарувати.
• Не сумуй, давай пошукаємо разом на різних планетах. Я певен, що ми щось знайдемо.
• Гарна думка!- зрадів Петрик.

Примако завів двигун та зрушив з місця. Нарешті ми приземлилися на якійсь дивній планеті.

• Петрику, дивись, ми прибули на планету Синьоманію, тут росте дуже багато квітів синього кольору. Одягай скоріше скафандра - і вперед на пошуки! Ти знаєш, який у твоєї мами улюблений колір?
• Так, здається блакитний. А я знаю цю планету, про неї я читав у книжці «Фантастичні пригоди у Всесвіті». Також знаю, що на цій планеті ростуть лише сині й блакитні квіти.
• Я так і думав, тому обрав саме цю планету. Давай пошукаємо квіти за цим кратером?
• Давай, я думаю ми щось знайдемо.

Петрик зазирнув за кратер і...

• Знайшов! А що це за дивовижний пил навколо квітки й чому він не синій, а червоний? - здивовано запитав Петрик.
• Стій! Не чіпай! Квіти, які мають червоний колір пилу, отруйні! - застеріг його Примако
• Дуже вдячний тобі, друже. Ти врятував мене. Я твій боржник.
• Мені нічого не потрібно! Ти що!
• Добре, а все ж таки, яка назва у цієї квітки?
• Пам'ятаєш мене з навігатором?
• Так, але він якийсь дивний.
• Тому, що це не нвігатор, а комп'ютер з міжгалактичними даними. Він може дуже багато, якщо його камеру налаштувати на якийсь предмет, або організм, то з'явиться інформація про нього.
• Тепер усе зрозуміло, мовив Петрик.
• До речі, ця отруйна квітка називається Палікасія.
• Яка дивна назва! Від чого вона походить?
• Від імені войовничого бога Палікаса. Він був дуже могутній та злий. Червоний колір - знак війни і небезпеки! - пояснив Примако.
• Так ось чому ця квітка світиться червоним! Тому що небезпечна!
• Молодець, Петрику, ти дуже дотепний.
• Дякую тобі за цікаву інформацію. О, дивись! Це астероїд, здається, за ним щось є.
• Точно, це квітка, і вона не отруйна, а навпаки, красива й дивовижна.
• Ми нарешті знайшли ідеальний подарунок! - зрадів Петрик.Так, але ця квітка незвичайна, вона може здійснити бажання: якщо дмухнути на пилок, він розлетиться, і воно здійсниться.
• Напевно, це кращий подарунок! Тепер можна повертатися додому.
• Ходімо! Давай наздоганяй!

Вони добігли до тарілки та сіли в неї. Примако завів двигун і полетів на Землю. Петрик був такий щасливий, що навіть не помітив, як прибули додому.

• Як мені тобі віддячити? - запитав Петрик.
• Мені нічого не потрібно. Радий, що познайомився з тобою.
• Гаразд, бувай, можливо, колись ми знову зустрінемось.
• Бувай, я буду сумувати за тобою...

Петрик прокинувся:

• Невже це був тільки сон? - із сумною усмішкою подумав Петрик.

Наступного ранку хлопчик прокинувся і промовив: «Ось і настав цей день - день народження мами». Раптом, заправляючи ліжко, він побачив на столі квіти у вазі такі ж самі, як уві сні. Петрик зрадів, але усмішка зникла, коли до кімнати зайшов тато:

• Привіт, Петрику. Я хотів, щоб ти першим привітав маму з днем народження, і тому поставив вазу з квітами біля твого ліжка.
• Добре, я зараз візьму листівку, яку готував за два дні до дня народження.

Петрик прийшов до матусі, подарував їй квіти, листівку та промовив:

• Мамо, вибач мені за те, що ця квітка не здійснює бажань.
• Петрику, любий, ти що, вона й так дуже чарівна та духмяна. Ходіть до мене , мої любі!

Для всіх матусь найголовніше - це здорові та щасливі діти, дружна родина та гармонія в житті!    

Катерина Марчевич

Тетяна Мартиненко

Якось мені наснилось, що я у космосі. Я була там не одна, а зі своїми друзями. Ми знаходили якийсь шлях до сусідньої Галактики, щоб люди змогли жити і на інших планетах. Але коли нам залишилось зовсім трохи, щоб дістатись до планети з галактики Андромеди, як ми побачили, що це було все вигадано і планет там немає. Там була велика площина червоного кольору палаючого сонця, в якій живуть справжні люди.

Коли ми туди летіли, ми сподівались, що там є розумні істоти, які мають якісь сверхможливості, які досягли більше, ніж ми і вони зможуть нам розповісти свої секрети розвитку цивілізації. Але це були такі ж звичайні люди, як і ми, тільки вони виглядали, як наші минулі єгиптяни у давні роки. Вони також будували піраміди. Ми досі не спускалися до них, а дивилися зверху. Через декілька хвилин я зрозуміла що якщо дивитися на всі піраміди разом зверху - це дуже схоже на портал. На секунду мені здалося, що вони передавали комусь якусь важливу інформацію. Ми спустились і я відчула, що в даний момент знаходжусь в Єгипті. Повсюди був пісок та піраміди червоного кольору. Але це не зовсім було схоже на Єгипет бо там було багато води, дерев , рослин і ...ніяких технологій. Також стояли будинки із соломи. Але те,на що я з самого початку звернула увагу - розумні істоти будували піраміди цікавим шляхом . Вони мали величезні палиці ,нібито із цементу,якими підштовхували каміння і воно вкочувалось точно у те місце, де його не вистачало. Я вирішила підійти до одного з робочих і почала запитувати китайською мовою. Так, я знала всі мови світу, окрім мови ,якою розмовляла ця істота. Потім до мене дійшло, що наші минулі єгиптяни розмовляли арабською мовою і коли я заговорила на цій мові , він мені відповів, що це насправді портал до планети Земля, через який ми - люди, зможемо перебратися до них (до речі їх «планета» називається Кай Майер , що означає богиня пустелі).

Також він нам розповів дивовижну історію їх прибуття на цю планету: «Коли нас захватили перси і Єгиптом вже ми не правили, всі єгиптяни вирішили відшукати інші планети, на яких можливо жити. Ми знайшли одну велику площину ( не планета, тому що є початок і кінець ), на якій ми зараз знаходимось. У нас були великі плани, як облаштувати планету, але там зовсім нічого не було, як пуста площина, без ознак життя. Поміркувавши, у нас з'явився план. Він складався з того, щоб через портал повернутися на Землю і кожен раз , коли ми будемо доторкатись до озер, дерев, рослин і інших речей , все це буде переноситись до Кай Майер. Так ми і зробили. Тепер ми живемо дуже щасливо і збираємось знов повернутися на Землю, але вже з ціллю розповісти людям наші секрети і тайни, до яких ще вчені не дійшли».

Потім ми разом з минулими єгиптянами повернулись на Землю ... Хтось почав збирати речі до подорожі до Кай Майер , хтось почав працювати над створенням портала до інших планет, а я ... прокинулась.

Вікторія Глазкова

Космос. Незбагненний простір. Всесвіт.

У ньому стільки планет та галактик, що здавалося, повинен бути шум і хаос. Але ні. Ідеальна тиша. Можна було б сказати, що чутно як комарик літає, та у космосі комарики не літають, тим краще.

А тиша та, така дивна. Начебто тихо, але якщо зажмурити очі і ринути в один із тих світів, який знаходиться в цьому самому просторі, то можна почути все й одразу. Навіть відчути. Там з'являється дивне почуття, наче ти - одне ціле з усім всесвітом. Напевне, ви про це можете тільки здогадуватися, тому доведеться слухати мою історію.

Почалося все достатньо давно. Скільки це по земному я, на жаль, сказати не можу, бо в космосі час плине трохи по-іншому, тому, просто «давно».

Коли я тільки сюди потрапила було зовсім пусто, і я думала, що так і проведу в самотності залишок свого життя. Цілими днями й ночами, хоча у космосі вони не дуже відрізняються, хіба що в «ночі» дещо холодніше, тож просто весь час я сиділа і дивилася на зірки. Рахувала. Знаєте, найобразливіше - це коли ти долічуєш до восьми тисяч чотирьохсот дев'яноста шести, а потім десь там пролітає комета і ти збиваєшся з рахунку.

Але ви не повірите, через деякий час перед моїми очима почало з'являтися щось... типу міста.

І це було просто неймовірно. Будинки просто пливли в невагомості і від них відходили дороги до інших будинків. Але найбільш цікавими були мости. Мости від Венери до Сатурна, від Меркурія до Марса і так далі. І це ще не найдивніші. Найбільш дивними були ті, які начебто раптово обривалися десь посередині. Я все не могла збагнути, в чому сенс таких мостів

Як то кажуть - дива продовжували траплятися. У цьому диво-місті були... жителі? Так, ну звісно ж, а як по-іншому? Повинен же ж був хтось це все збудувати. Вони мали синю шкіру і трохи випуклі лінії на обличчі, в цілому, вид мали дуже дружелюбний і чимось, навіть, були схожі на людей.

Ось одна з жительок почала наближатися до мене і, ви не повірите, вона змінювала свою зовнішність прямо в мене на очах. Ставала то людиною, то твариною, то ще кимось, про кого я й гадки не маю. А коли підійшла до мене, то перетворилася... в мене. Точнісіньку копію.

Ця «я» дивилася на «себе» дивним поглядом, а друга «я», ну, тобто перша «я», тобто «я», справжня «я» ще дивніше, гадаю. Кажуть, потрібно дивитися на себе збоку, так от, я себе бачила! Відчуття, наче сходиш з глузду.

Раптом істота повернула собі свою зовнішність і дзвінко засміялася: «У всіх такий смішний вираз обличчя, коли ми так робимо!»

Як тільки вона стала собою я зрозуміла, що ці істоті дещо вищі за людей, не на багато, вони всі були метра зо два. Так ми і познайомилися. Виявилося, що її звати Фріг і вона представниця світу Вінейхмутів. Мене запросили не екскурсію до міста, Фріг пояснила, що вони маскувалися від мене весь цей час, бо були не певні, щодо намірів, з якими я прийшла. Як тільки впевнилися, що я не збираюся нікого знищувати, навколо мене і з'явилося це місто. Фріг розповідала, що Вінейхмути - це неймовірно сильні та розумні маги. Я хотіла сказати, що знаюся на магії, але все ж вирішила, що читання всього «Гаррі Поттера» не дає мені такої привілеї, а жаль.

Екскурсія продовжувалася, по дорозі Фріг розповідала мені, що це місто це не місце проживання Вінейхмутів, вони живуть живуть на своїй планеті, що зветься «Яіномраг» і Фріг вказала рукою на пусте місце, але через пару секунд там з'явилася невелика, розміром з Меркурій, планета зеленого кольору. А це місто вони створили для того, щоб було зручніше знаходитися в космосі нам і нашим гостях з інших галактик і, щоб було також зручніше спостерігати та обстежувати інші планети з космосу. Ще Фріг розповіла мені про ті дивні мости, які обривалися на середині. Виявляється, вони ведуть до інших галактик. Перша половина тут, потім портал і друга вже там.

Я запитала, чому ж вони маскують свою планету від нас. На це Фріг тяжко зітхнула і промовила «Ти ж бачила, що люди створили зі своєю планетою. Вони вже так довго шукають місце, де ще б могло існувати життя, що зовсім забули про те, що якщо не піклуватися про свою планету, то життя перестане існувати і на ній». І як же мені сумно й прикро стало тоді від цих слів.

Звісно ж, я лишилася там. Тоді ж ми рушили до їх планети Яіномраг. Пам'ятаю, я ще запитала, що значить та дивна назва «Яіномраг». Фріг тільки усміхнулася і сказала прочитати слово навпаки. На планеті було просто казково. З кожним кроком я бачила щось нове, що на Землі можна зустріти тільки в казках. Наприклад, небоспади! Які ж вони красиві! Це щось типу наших водоспадів, але у них вода падає просто з неба і ця вода така кришталева!

А я вже казала якими щирими та привітними є Вінейхмути. Вони справді дуже радо мене зустріли і я була впевнена - ми потоваришуємо. Так воно і сталося. Я часто розповідаю там про свій народ і мене з непідробною цікавістю слухають. Більше всього їх дивував сніг, адже його на Яіномразі ніколи не було. І, якщо чесно, мене це тільки радувало, бо я не дуже люблю зиму.

З кожним днем мене все більше вражало, якими дружніми, ввічливими та дбайливими були Вінейхмути. Як радо та зібрано вони працювали в команді і це так надихало мене, справді, аж дух захоплювало! Як же хотілося, щоб так само було і на нашій планеті.

Ось так я тут я живу. Пізнаю їх світ, стараюся допомагати і залюбки вчуся у цього народу як науці, так і поведінці, а вчитися є чому, повірте! Ми постійно літаємо на інші планети, де я дізнаюся про нових і нових істот, про яких я розкажу іншим разом. А наостанок я хочу розповісти вам ті дуже важливі речі, що їх мені розповідала Фріг:

Потрібно цінувати той незбагненній скарб який у нас є. Який нас годує і дає змогу дихати. Не шкодити нашій чудовій планеті, а допомагати. Не вирубувати ліси, а здавати більше макулатури і розвивати навички створювання паперу із соломи. Не знущатися над тваринами а дбати про них, адже вони мають таке ж право на життя. Використовувати фільтри на заводах, користуватися сонячними батареями і просто елементарно, не смітити на вулицях.

Поважати один одного. Намагатися зрозуміти, ставити себе на місце інших і бути людяними. Адже саме люди часто забувають бути людьми, іронічно, вам так не здається?

Більше посміхатися, дарувати гарний настрій, а не влаштовувати війни, бо війни - це так безглуздо. Господи, як безглуздо! Вони знищують як людей, так і планету, тож навіщо нам це?

Коли тут так багато всього прекрасного і надихаючого, чого ми просто не помічаємо і, замість того, щоб відкривати щось нове та рухатися далі, знищуємо те, що в нас вже є і робимо величезні кроки назад.

Пам'ятати, що нам жити на нашій планеті і тільки ми вирішуємо її майбутнє, а, отже, і наше! 

Іванус Мар'яна "Запах Землі"

Галерея: "Мій дім у Всесвіті"

Кароліна Бааджи 

Моя планета

Я живу на планеті №238, або, як я її називаю - планета Мрія. Вона має форму кулі та забарвлена, виключно кольорами веселки.

Серед дивовижних тварин та незвичайних рослин стоїть мій прекрасний дім, який має вигляд інопланетної тарілки. Кожного дня я досліджую нові планети та додаю їх до космічної карти, даючи їм номери. А потім, по черзі відвідую нові космічні тіла та заселяю їх живими організмами, які живуть на моїй планеті.

Одночасно я створюю нові притулки для моїх гостей-прибульців, які зупиняються у мене, щоб перепочити від довготривалої подорожі. А через те, що всі організми мають різне забарвлення, кожна планета індивідуальна.

Анастасія Левченко 

Моя планета

У мене є одна мрія. Створити власну планету! Хоч вона і планується маленькою, всього на 7 країн, але буде моєю. І в мене вже є ідеї щодо неї.

Ця планета називатиметься - Солодонета. Чомусь мені в голову стукнула ця назва! А щоб виправдати її, планета буде мати ось що: річки із мультифруктового соку, будинки із печива та льодяників, подушки із солодкої вати, батути із желе, на деревах будуть висіти фрукти і домашні цукерки, дорога із мастики натуральних ягід, а всі солодощі будуть без додавання цукру, щоб не зашкодити нікому із жителів цієї планети.

Щодо жителів... Треба подумати... Тут будуть проживати безперечно толерантні, виховані, добрі та щирі люди. Тоді ми уникнемо конфлікти та негатив, який приносять протилежні люди. І усі будуть в однакових умовах.

Яка ж планета без правил? Звичайно, не моя. Тому у нас будуть діяти такі правила:

⦁ Розмовляти виключно українською мовою;

⦁ Носити вишиванки кожного дня (навіть, якщо вони будуть з елементами солодощів!);

⦁ Їздити на велосипедах (максимум на електропедах!) зі швидкістю не більше 60 км/год;

⦁ Бути доброзичливим та щирим, вітатися з усіма( навіть, якщо ти не знаєш якусь людину!);

⦁ Не вживати великої кількості солодощів, щоб не болів живіт та зуби (бо навіть від домашніх солодощім можуть виникнути проблеми...);

⦁ Двічі на місяць відвідувати стоматолога;

⦁ Дотримуватися усіх вищесказаних правил;

⦁ І... Любити мене)))

Жителі цієї планети будуть називатися солоденятами. А жителі таких країн як: Шоколандія - шоколята; Мармеландія - мармелята; Мала газировка - газирнята; Велика Ягодинія - ягодинята; Фруктинія - фруктенята; Овочляндія - овоченята; Соколяндія - сокольнята.

Дорослі цієї планети, звичайно, будуть ходити на роботу. Але професій тут існує не дуже багато. Це стоматологи, кондитери, лікарі, журналісти (та все, що з ним пов'язано!), учителі і верховний правитель - себто я.

Ось такою буде моя планета, якщо хтось не хоче на ній залишитися, то я нікого не примушую. А якщо ви все ж таки захочете, то повідомте мені, і я надішлю для вас карти жителів одної із країн.

P. S. Країну ви будете вибирати самі. Успіхів вам!

Роман Шиян

Всім привіт. Мене звати Рома. Я - маленький винахідник. Люблю фантазувати. Одного разу я вигадав дошку, яку назвав "Землетримач". Захотілося чогось більшого. Я почав накидати землю на цю дошку у формі кулі. Я й не встиг клімнути очима, як створив нову планету. Цілий день я думав як назвати моє творіння. Вночі мені приснилася назва " Смугаста планета". Я був радий.

Через 3 місяці на планеті стрімко почали рости кавуни. І планета стала суцільним кавуном. Я дав їй іншу назву - "Кавуноленд". Мені з батьками захотілося переміститися на " Кавуноленд".

На місяці я розташував гамак, у мене з'явилися: лежак, дім, магазин цукерок, ракета " Рома" та катапульта, яка закидає кавуни мені прямо до рота. І все це мало форму кавунів.

На цій планеті я прожив дуже довго, але все ж таки повернувся на Землю, адже я сумував за друзями. Я сподіваюся, що я зроблю ще багато планет.

P.S. Планета велика, її важко не помітити з космосу

Олександр Обараз

Відколи пам'ятаю себе, найбільшим бажанням моїм було якнайшвидше про все на світі дізнатися. Непокоїла мене невгамовна жага до всього незнаного, невідомого, до всього чарівного у своїй недосяжності. Так жадібно мріялося про далекі країни, позначені на глобусі та географічних мапах, так хотілося обійти, об'їздити, облітати, обдивитися навколишній світ. Розповіді про невідомі краї продовжували в уяві такі мандрівки, такі неймовірні пригоди в дивовижних умовах, які могли з'явитися тільки в сні. І сьогодні знову мрію і хочу створити свою планету. Я впевнено йду дорогою до неї і так мені хочеться, щоб все це скоро стало реальністю. Вона має назву «Сонячний символ радості». На картах небесних тіл така планета не позначена. Але вона існує, тільки не в просторі, а в часі.

І в свій час кожен з жителів Землі обов'язково ступить на цю планету. Люди на цій планеті будуть лише чесні, які завжди прийдуть на допомогу, підтримають. Люди добрі за своєю вдачею. Вони будуть наділені дивною пам'яттю. Пам'ятатимуть до деталі події піввікової давності, забуватимуть те, що сталося тільки що.

Я хочу створити свою планету екологічно чистою. Всі відходи будуть перероблятись, а заводи не будуть викидати залишки в навколишнє середовище. Мій «Сонячний символ радості» буде буяти в садах, прекрасних квітах, прекрасних квітах і рослинах. За правила на своїй планеті я візьму заповіді з Біблії, які всі мешканці моєї планети будуть дотримуватися. Буде неймовірна чистота, надзвичайно захоплюючі краєвиди, чисте повітря. Повітря там буде густе, соковите, якесь смачне, незбагненне, настояне на ніжних пахощах достиглої малини і стояло нерухомо хоч на хліб його намазуй також ще не менш важливим критерієм буде працьовитість. Без працьовитих людей ніякий світ не існує. Люди в такому світі будуть жити і працювати, розвиватись і навчатись. Праця людей буде цінуватися. Освіту я бачу доступною для всіх. Мені так хочеться, щоб на моїй планеті було якнайбільше розумних людей, бо світом повинен керувати розум. Не менш важливим буде відпочинок. Всі люди будуть жити в доброті, не будуть бідувати. У моєму світі не буде злочинності взагалі. Я дуже хотів би, щоб у дітей було радісне дитинство. Люди були щасливі, з усмішкою на обличчі.

Мені дуже хочеться, щоб вони всі були здорові. Мешканці моєї планети повинні забутися про довгі безсонні ночі, про ломоту суглобів, перебої в серці.

Я вірю в себе, що це зроблю. Не пошкодую себе, докладу максимум зусиль, щоб мрія стала реальністю. Бо нам на цій планеті жити і творити добро.

Христина Кукаріна 

На своїй планеті, я поселю тільки добрих, вічливих та розумних людей.

Вони будуть займатися лише тією справою, яку вони обожнюють виконувати, наприклад улюблена праця, робота або винаходи, тобто робота яка їм до вподоби. Там буде лише два правила 1 (не сваритися), а підтримувати і допомагати одне одному, якщо хтось потрапив в біду.

А 2 це, те, що в людей вихідних буде більше ніж робочих днів.

Там будуть події, які робитимуть кожної суботи,

наприклад: догляд за рослинами або тваринами, гуляти, спіслуватися, розважатися, відпочивати та мислити.

Якщо б на нашій планеті були б люди, які б реально могли підтримати або допомогти, то всі жили б, в мирі та злагоді!

Huk Vladik

Planet

My planet will be inhabited by my people, the Commentars. Every one of us has a phone and computer. We are really technological. I lived there once, and my friends also lived there, but we had to move to Earth because of a deadly virus that has infested the whole planet.

The planet is far from Earth, about 100 light years. Don't worry, nothing bad has happened to the planet. It still exists to this very day! It's name is Emojarh, and it comes from the universe D137B. It has air. There is a sea and mountains, forests and rivers. The water on my planet is so special, that my people can walk on it! Unfortunately, the other people on Earth can't walk on it. There are animals, and my people do have pets. The most popular pet to have there are the squid, the octopus, and the turtle.

We're so advanced at technology, that robots harvest crops, you can make any fruit, vegetable or crop seed go from seed to food maker with just a drop of an special substance. We don't get sick from regular human diseases, but some stronger viruses can get my people sick. My people look like humans, but behave and speak differently.

All citizens of my planet are very friendly peaceful. We don't invade privacy, we're very supportive and we don't conflict. We don't do criminal things, because we all are going to know about this, and we'll know who did it. We explore the cosmos, and galaxies and even universes, and we found out that there was copies of our planet! And we all came to one planet. Earth. It was in it's late stages, and it was 1985. They tried to make good tech, but it was okay, but not good enough. So we went to Earth and gave it the most of our technology.

After that virus hit our planet, our technology started to glitch and not work. We were scared that life would end! So all of us left to Earth to escape that virus. We blended in with the people we have to Earth. About 27% of the human population are us. You can know that one person is us, is because we have our faces near an computer or phone screen at home or outside. We always use technology because without it, our lives would slowly decay into boredom, and boredom is a very deadly thing to have.

I hope i can come back to my planet and home country, i miss being there. Maybe when we evolve to fight back against boredom or computer viruses, maybe we can come back.

Владислав Гук

Планета

Моя планета заселена моїм народом, що зветься Комментарами. У кожного з нас є телефон і комп'ютер. Ми дійсно високорозвинуті технологічно. Колись і я там жив разом зі своїми друзями, але нам довелося переселитися на Землю через смертельний вірус, який заразив усю планету.

Наша планета далеко від Землі, близько 100 світлових років. Не хвилюйся, з планетою нічого поганого не сталося. Вона все ще існує до цього самого дня! Називається вона Емоярх, і походить від галактики D137B. На ній є повітря, є моря і гори, ліси та річки. Вода на моїй планеті настільки особлива, що мої люди можуть ходити по ній! На жаль, люди на Землі не можуть ходити по воді. І тварини там є, а у жителів є домашні улюбленці. Найпопулярнішими домашніми тваринами є кальмари, восьминоги та черепахи.

Ми настільки технологічно розвинені, що роботи збирають урожай. А будь-який фруктовий, овочевий або посівний матеріал від насіння до готових продуктів харчування можна виготовити лише за допомогою краплі спеціальної речовини. Ми не хворіємо на звичайні захворювання земних людей, але через деякі специфічні віруси все-таки можемо захворіти. Мій народ виглядає як земляни, але поводиться і говорить по-іншому.

Всі громадяни моєї планети дуже доброзичливі. Ми не втручаємося в конфіденційність, ми дуже підтримуємо одне одного і ми не конфліктуємо. Ми не робимо кримінальних речей, тому що відразу всі про це дізнаються і будуть знати, хто це зробив. Ми вивчаємо космос, галактики та навіть Всесвіти і з'ясували, що існують копії нашої планети! Але ми вирішили переселитися саме на одну планету. Це була Земля. І це було давно, ще у 1985 році. Тоді земляни намагалися розвивати новітні технології, вони були хороші, але недостатньо. Таким чином, ми прийшли на Землю і надали землянам максимум наших технологій.

Після того, як вірус потрапив на нашу планету, техніка почала давати збої і переставала працювати. Ми боялись, що життя закінчиться! Тому, всі ми прийшли на Землю, щоб уникнути цього вірусу. Ми злилися з людьми, які живуть на Землі. Близько 27% людського населення - це ми. Нас зразу можна впізнати, бо наші очі постійно дивляться на екран комп'ютера чи телефона, як вдома, так і всюди. Ми завжди використовуємо найновіші технології, тому що без цього наше життя повільно перетворюється в нудьгу, а нудьга є дуже смертоносною.

Я сподіваюся, що зможу повернутися на мою планету та у рідну країну, я сумую за нею. Надіюся, коли ми знайдемо методи боротьби з нудьгою та комп'ютерними вірусами, можливо, тоді ми зможемо повернутися.

Руслана Пятушко

Я дуже "чудово" малюю, і Вам, можливо, буде не все зрозумілим, тому я хотіла б трохи пояснити свій шедевр. Як я вже вказувала в анкеті, я з планети Ареал, що в галактиці Rainbow. Сама планета є доступною лише "для тих, хто змінює цей світ". Спочатку Вас зустрічає голограма(саме тому я зробила фіолетовий контур нерівним) у вигляді будівлі. Трикутничком на першому поверсі позначено вхід. Трикутник є символічним, адже я порівняла це з відомим Бермудським трикутником: заходиш - зникаєш. Ті різнокольорові віконечка з написами поряд - осередки проживання мешканців планети. Кожен належить до однієї з груп. Для зручності по всій галактиці розташовані різнокольорові дири, якщо ареальця було відправлено на завдання кудись за межі планети, то той спокійно може швидко переміститися додому, "залетівши" до дірки свого кольору. Іноді ареальця можуть відправити з місією на Землю( як мене, наприклад), тому на своєму малюнку я маленьким чорненьким овалом позначила галактику Чумацький Шлях, щоб показати, що вона знаходиться далекувато, проте дістатися можна. Мешканці Ареалу,як ті, що створили землян, регулярно слідкують за станом їхньої планети, проте, здається, ми трохи втрачаємо контроль. І на голограмі, і на самій планеті є мотивуючі написи, які піднімають настрій та викликають посмішку. Щодо тих смайликів? Не звертайте уваги на них... Там були деякі похибки, які я намагалася закрити. Дякую:)

Максим Кулиба 

Коли закінчилося моє минуле життя, я потрапив на планету Оброд. Ні, я туди не полетів, а потрапив за допомогою телепортації. Опинився я на Оброді, а мені й кажуть: «Ти не можеш тут залишитися. Повертайся на свою планету і вдосконалюйся. Нам тут не потрібні гомо сапієнс, нам потрібні Люди с великої літери. Хто ти такий? Що ти зробив за своє життя?»

Тож довелося мені піти звідти. Але я вирішив не вдаватися до телепортації, а подорожувати космосом.

Летів я, летів і потрапив на якусь планету. Вона була дуже схожа на Землю. Ішов я по планеті і нічого не міг зрозуміти. Люди там були якісь дивні, і говорили вони дуже погані слова. Найпоганіші з тих, які можуть бути на світі.

Довго я гадав, що ж то за народ такий. Ні з ким не можна поговорити нормально. Почав я по планеті подорожувати і потрапив у джунглі. І побачив там дядька з бородою по коліно.

• Що це за планета? - спитав я у нього.
• Ця планета називається Тюкма, - сказав дядько. - Раніше на ній жили звичайні люди. Однак якось поміж них з'явився парубійко на ім'я Там. Він прилетів сюди з планети Лоз і запровадив тут моду матюкатися. І всі цю моду підхопили: і старі, і малі. Особливо підлітки. Скоро вся планета стала розмовляти одними матюками. А парубійко пішов до місцевого чаклуна і попросив у нього чарівного зілля. І додав його в усі річки, з яких люди брали воду. І лише в одну річку не потрапило те зілля - в ту, яка протікає тут, у джунглях. Люди почали пити воду і з часом забули нормальну мову, почали розмовляти тільки матюками. Ось така сумна історія.
• А що ж то за планета - Лоз, з якої прилетів парубійко? - спитав я.
• Я ніколи там не був. Якщо хочеш, можеш туди полетіти сам і подивитися.
• А як мені туди полетіти?
• Просто уяви, що ти вже туди потрапив. Але пам'ятай, що це небезпечно, і краще туди не літати.

Однак я був дуже допитливий і цікавий. І вирішив полетіти на планету Лоз. Заплющив я очі і думаю: «Хочу полетіти на планету...» А як називають ту планету - забув. Гав? Мав? Бав?

І раптом я полетів. А куди полетів - і сам не знав. Потрапив я на якусь планету. Жили на ній одні великі павуки. Вони всюди бігали і кидали прямо на вулицях бляшанки, пляшки, цигарки, уламки цеглин та інше сміття. Коли я проходив повз високий будинок, з вікна на мене посипався якийсь мотлох. І засипало мене з головою. Тільки очі і ніс на поверхні стирчали.

«Оце і з Землею таке станеться, якщо будемо і далі смітити», - подумав я і почав шукати, з ким можна поговорити та дізнатися, що це за планета. Однак павуки промовляли лише одне слово: «Ттясмі». От і вирішив я назвати ту планету Ттясмі. А павуки все кричали «Ттясмі, ттясмі» - і продовжували кидатися бляшанками та об'їдками.

«Ні, - подумав я. - На цій планеті я не залишуся». І тут я згадав, як називається планета, на яку я хотів потрапити - Лоз! Тож я заплющив очі і уявив, що стою на планеті Лоз. І опинився на величезній планеті, ще більшій, ніж Земля.

Сміття на ній було трохи менше, ніж на Ттясмі, однак павуки, що розкидали різний мотлох, тут теж бігали. А люди, що мешкали на планеті, також говорили погані слова, як і на Тюкмі. Крім того, вони билися між собою, отримували травми, а лікувала їх стара відьма. Лікувала, однак, вона погано, тому багато людей кульгали і ходили із шрамами. І панувала на цій планеті така гнітюча атмосфера, що я одразу зрозумів, чому планета називається Лоз.

Залишатися там не хотілося, тож я заплющив очі і захотів потрапити на якусь іншу планету. Місце, де я опинився, дуже відрізнялося від попередньої планети. Всі мешканці були привітні, гарно вдягнені. Вони не вживали поганих слів, а сміття зовсім не було видно.

• Що це за планета? - спитав я у перехожих.
• Гадиспо, - відповіли вони.

На планеті Гадиспо було багато бібліотек та музеїв. Я зайшов у найближчу бібліотеку і побачив там гарно вдягненого чоловіка.

• Про що ти хочеш дізнатися? - спитав він.
• Чому на планеті Ттясмі живуть одні павуки? - запитав я про те, що хвилювало мене найбільше. - І чому там так багато сміття?
• Колись на тій планеті жили нормальні люди, - почав розповідати чоловік. - Однак мешканці з планети Лоз запустили туди своїх павуків, що кидалися сміттям, і ті витіснили всіх людей. А Лоз - це планета зла і різних лиходіїв. Туди ти і потрапив. Тільки навіщо це тобі було треба?
• А звідки ви знаєте, що я туди потрапив? - спитав я.
• Ми все знаємо.
• А ви знаєте, де планета Земля?
• Так. На іншому кінці Галактики.
• А як мені туди потрапити? - спитав я. - От я зараз заплющу очі...
• Ні-ні-ні, - заперечив чоловік. - Так у тебе нічого не вийде. Таким чином можна потрапити лише на сусідню планету. А Земля знаходиться на іншому кінці Галактики, дуже далеко звідси.
• А як же туди потрапити?
• Я покажу тобі, де наш космодром і допоможу тобі сісти у космічний корабель. Ми тут, на нашій планеті, усім допомагаємо.
• Якщо ви такі добрі, то чому ви мешкаєте тут, а не на планеті Оброд?
• Ще не прийшов наш час. Колись ми туди обов'язково потрапимо. Всі мешканці нашої планети туди потрапляють.

Потім чоловік повів мене на космодром і показав ракету. Поруч стояла величезна гармата.

Я спитав:

- А чому ви не знищите планету Лоз? Адже у вас є така потужна гармата!

- Так, - сказав чоловік. - Ця гармата може знищити весь Всесвіт.

- Чому ж ви тоді не знищите планету Лоз?

- Тому, що без неї у Всесвіті буде зовсім нецікаво. Ні з чим буде боротися. І всі б тоді потрапляли на планету Оброд. Однак так багато людей на ній просто не вміститься!

А потів чоловік посадив мене у ракету, що прямувала до Землі, і я полетів. Подорож була дуже довгою, однак нарешті ракета приземлилася. І тільки я ступив на рідну планету, як ракета зникла, ніби її і не було.

З того часу пройшло вже цілих 10 років, а я все пам'ятаю цю історію. І намагаюся стати кращим, щоб у кінці життя потрапити на планету Оброд.

Поліна Гутник

На моїй планети всі щасливі діти

Бо нема там зла і вони, як квіти

Там панує мудрість і любов свята

Ось моя планета, ось вона яка!

Ілля Мазанович

Є у мене мрія, Мрія - не проста,

Хочу Всесвіт я побачить,

І по космосі помандрувать,

Ну вже дуже там цікаво,

І планети і зірки,

Що виблискують із неба,

Мов підморгують мені.

Якось я спитав у тата:

"Де драбину взять таку,

Що би вилізти на небо,

І дістати зірку, хоч одну».

Посміхнувся тато щиро,

І погладив по чолі

- "Ще не винайшли драбину

По якій би виліз ти»

І тоді подумав я,

Треба щось модикувать.

І змайструю я космічну,

І ракету, і тарілку,

Й міжгалактичную новинку,

Вдосконалю, що роками,

Інженери майстрували.

Космонавтом стану я,

Нехай здійсниться мрія моя.

Олександра Бажан

Моя планета 

Всім привіт! Мене звуть Олександра і мені 14 років. Я хочу розповісти Вам історію створення своєї планети. В років так напевно 10, мені наснився сон у якому я її створила. 4 роки читала різноманітні книжки про творення і відкриття планет, життя на космічних сусідах Землі, розповіді астрономів. І зрозуміла, що з наукової точки зору, створити планету, на жаль, не можливо. Проте багато письменників стверджують, що все докорінно навпаки-створити її і жити там це зовсім не вигадки. Отож я вирішила, що будучи 4 роки в моїй голові, ця ідея має стати реальністю. Перше що я обрала, це назву планети. Так як, винахідник може сам обрати мову на якій буде наймення, то у мене це англійська. Отож зустрічайте: нова сусідка планети Земля, незвичайна й цікава-Nature! Іще звісно я обрала форму. За моїми спостереженнями всі планети Сонячної системи кулястої форми. Але чому так все одноманітно? Моя планета буде кубічної. І я аніскільки про це не пошкодую, адже жити на ній буде дуже незвичайно та оригінально. Звісно, потрібно визначитися із земно-водною поверхнею. Як на мене, відношення 50/50-ідеальне. Адже все в світі має бути в рівності, тоді і жити краще. Безумовно, на планеті мають бути мешканці. Окрім тварин, рослин, комах,ще будуть феї, домовики та дракони. На мою думку, ці істоти будуть хорошим доповненням головних мешканців-натуралістів. Це ті ж самі земляни, просто під іншою назвою. Поділена планета буде на 6 частин: Афіна- найменша частина Nature. - Національна мова(Частинна): афінська - Найдовша річка: Орегана - Національність мешканців: афінці - Кількість мешканців:103 937 894 осіб - Особливості: Економічно та політично досить розвинена частина планети.Має велику кількість шкіл, ліцеїв, університетів, бібліотек, театрів,кінотеатрів, музеїв.Національне вбрання у морському стилі.Орнаменти присутні на столових приборах,будівлях, у вигляді тварин(кішка, собака, лось, заєць тощо). Юнона - багата на водні ресурси, п'ята за величиною частина планети. - Національна мова(Частинна): юнонська - Найдовша річка: Куркума - Національність мешканців: юнонці - Кількість мешканців:182 558 470 осіб - Особливості: Парламентська частина планети, освіту переважно здобувають у домашніх умовах, пильно слідкують за Граційною модою, і запустили свою лінію дизайнерської одежі, хоча вона за межі цієї частини планети не розповсюджується. Фурія-одна з найнебезпечніших частин Nature. - Національна мова(Частинна): фурійська - Найдовша річка: Чилі - Національність мешканців: фурійці - Кількість мешканців:676 493 201 осіб - Особливості: Кримінально та біологічно небезпечна частина планети, більшість озброєних мешканців та отруйних тварин зосереджені саме на цій частині. Та незважаючи на цю особливість, освіта та культура на одному з найвищих рівнів. Грація - столиця моди планети. - Національна мова(Частинна):граційна - Найдовша річка: Кеш'ю - Національність мешканців: граціяни - Кількість мешканців:1 340 567 467 осіб - Особливості: Найгустіше заселена частина, столиця моди, приклад мінімалізму в усьому, вишуканості та практичності. Вивчаються усі мови планети, крім цього Грація-скупчення різних народів та культур планети, розповсюджений туризм. Вікторія-частина з цікавим історичним минулим та світлим майбутнім. - Національна мова(Частинна): вікторіанська - Найдовша річка: Кориця - Національність мешканців: вікторіанці - Кількість мешканців:987 455 848 осіб - Особливості: Ця хоч і не найбільша частина планети, вмістила в собі вагомий слід в історії планети, саме тут зародилося життя та перші відкриття, хоча і не завжди вдавалися. Фортуна-найбільша частина планети,науково-дослідницька столиця планети. - Національна мова(Частинна): фортунська - Найдовша річка: Фенхель - Національність мешканців: фортунці - Кількість мешканців: 739 385 825 осіб - Особливості: Найкращі винаходи, натуралісти, що підкорили світ своїми знаннями-саме тут. Найвищий рівень якісної освіти та розвитку науки, культура та традиції на кожному кілометрі квадратному різняться. Неординарна та непередбачувана частина планети. Як бачимо, всі частини різні та поєднує їх натуралістична( або всесвітня) мова, яку обов'язково повинен знати кожен мешканець. Адже навіть у законодавстві Nature є пункт, під однойменною назвою, який зазначає: знати всесвітню мову обов'язково як і частинну. До речі, законодавство планети має назву-"Права та обов'язки натуралістів". У ньому прописано все, що має знати громадянин планети. Цікаво, що повноліття настає у 21 рік. У натуралістів є традиція - поки дитина не виросте, вони збирають їй кошти на майбутнє проживання: будинок, працевлаштування, засоби пересування та інше. Потім ж вже повнолітня дитина збирає кошти батькам "на старість". У нас, на Землі, зараз 2018 рік, а на планеті Nature - 18 рік. Літочислення ведеться таким чином: кожні 2000 років все починається спочатку. Це така особливість історичного минулого. Та розповсюдилася ця ідея лише 10 000 років тому( відносно недавно). Наші предки тоді своїми спостереженнями вивели, що після 2000 року міг статися кінець світу.Чого сильно боялися всі мешканці. Саме тому лицарі ввели таке правило-"2ХХХ" в якому зазначалося, що після 2000 року життя не буде, тому всі майбутні мешканці мають жити за цим правилом, щоб не настав кінець світу. Також цікавою темою є віра натуралістів. За своїми правилами вони є ідентичні нашим, земним вірам. Язичників на планеті менше одного відсотка, та ще існують люди які розповсюджують язичництво. Крім цього до храмів, церков та інших Святих місць похід вважається обов'язковим щодня рівно о 24:15( за земними мірками -12:30). Ви напевно здивувалися як може бути такий час дійсним? Але для натуралістів це не дивно. Адже у них дещо інші поняття та розмежування часу, аніж на Землі. Доба-це 48 годин; а година триває 30 хвилин. Щодо часових поясів - то їх просто не існує. Всюди один час. Напевно це пов'язано з незвичайною формою планети та розміщенням у Сонячній системі( посеред Землі та Венери) у вільному космосі, тобто не на орбіті. І вчені-натуралісти до цих пір не можуть пояснити це не природнє явище. Як планета у відкритому космосі не збивається з руху? Та чи не за близько вона до своїх сусідів? Це неможливо та не підвладно астрономам Nature на даний момент. Але вони вже 13 років реконструюють позичений ( у науковців планети Земля) космічний літатор, який по їхнім прогнозам має допомогти у розтлумаченні цього явища. Це була основна інформація про планету Nature, для тих хто хоче ознайомитися із новим виміром життя у космосі. Наступні ж абзаци будуть цікаві тим, хто хоче стати натуралістом, тобто переїхати на цю планету. У проживанні на планеті, є декілька нюансів, які потрібно знати. По-перше, на Nature природа не просто у гармонії з натуралістами, а на рівні з ними. Тварини, рослини розуміють нас, а ми в свою чергу їх. Кожна травинка, краплинка води, гілочка деревця відчуває та чує все, що відбувається навколо них. І якщо мешканці бережуть природу, то вона віддає натуралістам гарні плоди, якщо ж все навпаки, то природа потихеньку гине. Та зв'язок між мешканцями та природою тісний, тому і вони починають хворіти, помирати. По-друге, на планеті є багато явищ, які наука пояснити не може. Наприклад, таємничі гірські східці. Їх ще називають однією з найбільших природніх аномалій у світі. Якимось чином гірські масиви перетворилися у найсправжнісінькі східці, і головне без антропогенного впливу. Гіпотез цьому явищу є багато. Часто одна протирічить другій, або й зовсім немає речових доказів чи аргументів на підтвердження. Також не можуть пояснити архітектори, як давні натуралісти у місті Каламбур (Фурія), змогли збудувати "Порожню вежу". Загадкою є те, як 234,5 метра тримаються на підвищенні діаметром 34 см. Перед тим, як увійти до цієї скульптури всередину, вчені висували ідею незвичайного наповнення вежі. Можливо це найміцніший матеріал у світі? Чи може спеціальна конструкція всередині? Та куди там, просто височенна шкаралупка з вапняку(!). По-третє, це комп'ютеризованість планети. Насправді, рівень електронних винаходів на Nature набагато вищий, аніж на Землі. Та натуралісти віддають перевагу живому спілкуванню, іграм на вулиці та природі. Звісно всі на планеті прекрасно знають і розуміють призначення та медоти використання телефонів, планшетів та інших приладів. Але живуть не віртуальним, а справжнім, живим світом. Тож відвідуючи на цій планеті людне місце, краще замість телефона чи ноутбука візьміть книжку. Відомо, що по статистиці, на Землі у кожної людини є ще як мінімум 6 людей, яких за зовнішністю можна назвати двійниками. Та на Nature такого не буде. Серед усіх 4 030 398 705 не знайдеться людей-двійників(не рахуючи кровних близнюків). Кожна людина унікальна, у кожного натураліста є своя певна особливість, яка і вирізняє його з-поміж інших. Отже, це уявлення моєї планети, втілення мрії про нове, незвичайне життя. Та на жаль, це всього лише фантазія, яка малоймовірно, що стане реальністю. Адже у відкритий космос ще полетіти неможливо, та й він сам ще недостатньо досліджений. І дуже шкода, що іще немає винаходу, який зміг би дати можливість створювати свої планети, жити у відкритому космосі, там де зірки, де місяць ясний, де сонечко палюче. Та ми - жителі ХХІ століття, нового світу з не передбачуваними інноваціями, і я сподіваюся, що в найближчому часі наука зможе втілити в життя космічні мрії... 

Настасья Булавенко

Моя планета - https://docs.google.com/document/d/1UsFzZulGJaRtoymIC5kIAkD_0iTYRKrTRf7j2TdXjOs/edit?usp=sharing 

Моя планета має назву Ексигонія. Слово

"Ексигонія" - це злиття двох грецьких слів: éxi (шість) та gonía (кут). Така назва дана саме за того, що планета має шестикутну форму.

Шестикутники дуже часто можно зустріти у природі, наприклад, у бджіл, адже їхні соти виконані у цій формі.

Взагалі, люди здавна дуже поважали бджіл та їхні витвори. В міфах бджола часто виступала втіленням Великої Матері. Пізніше стала емблемою Діви Марії. Мед, що знаходився в сотах, вважався божественним нектаром, за чого зображення сот дуже часто прикрашало тіло жерців та монахів. Бджолині соти - символ єдності та солідарності, вони порівнюються з великою дружньою сім'єю, де всі трудяться заради спільного благополуччя.

Тому моя планета - це ніби одна сота, в якій всі жителі дружні,вірні й толерантні один до одного, а окрім цієї соти, існують і інші - такі ж планети, де панує мирне життя.

В самому центрі Ексигонії знаходиться зелене, квітуче дерево, що символізує безперервне життя.

На моїй планеті живуть усі: і люди, і тварини, і міфічні створіння, і створіння з казок, і герої фільмів. Усі вони різні, однак вони всі разом і ставляться один до одного з повагою, не залежно від того, хто ким є. Тут не існує дискримінації, ніхто нікого не кривдить за те, що він не такий як інші.

Тут панує повне єднання з природою. Все вкрите густими лісами, заквітчаними полями, протікають чисті рікі, а в небі ширяють літаючі острови.

В Ексигонії існує лише один закон, який всім дуже добре знайомий ще з самого дитинства: "Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе".

Дарина Цибко

Колись у майбутньому люди заселять безліч планет. Вони подорожуватимуть, перелітаючи з однієї на іншу, витрачаючи на це не більше часу, аніж зараз може витратити часу і грошей людина, яка летить, наприклад, з Берліна до Сіднея, або з Нью-Йорка до Токіо. Планети матимуть різне призначення. Одні будуть дбати про технічне забезпечення людства, наприклад, видобуток золота або металу, на інших розвиватиметься сільське господарство тощо. Я хочу розповісти про планету, яка матиме особливе призначення. Це - Планета Спорту. Розвиток науково-технічного прогресу та неправильне харчування призведе до того, що майже всі жителі Землі матимуть надмірну вагу та втратять інтерес до спорту. Але саме Планета Спорту буде найелітнішою планетою у Всесвіті. Ті земляни, які мали схильність до спорту, мали змогу переселитися на цю планету. Тепер вони виросли, створили власні сім'ї, мають кілька поколінь дітей, і якщо ті хочуть залишитися на Планеті Спорту, то дійсно залишаються тут, але якщо мають талант до іншої справи, то можуть повернутися на Землю або на іншу промислову планету. Тут з примусу ніхто не залишається! На планеті є кілька правил, що стали законами для жителів планети. Це, наприклад: • Заборона вживати шкідливу їжу, а чіпси та алкоголь навіть не можна привозити сюди з інших планет. • Людина має тренуватися щодня мінімум чотири години, але якщо це не приносить їй задоволення, вона сама добровільно залишає планету у пошуках нового фаху. • Спорт - це не лише робота, але й стиль життя! • Не можна використовувати фізичну силу для вирішення проблем, що є порушенням юридичних законів Всесвіту. • Взаємодопомога та взаємовиручка - це девіз кожного громадянина. Континенти на планеті поділені за видами спорту: північний материк - це Континент зимових видів спорту. Тут займаються переважно дорослі, які приїздять сюди переважно у відрядження. Незначна частина громадян живе тут постійно. Найзаселеніший континент - Центральний - тут проживають жителі планети з сім'ями. Тут є величезні школи, де 25% часу приділяється загальному навчанню, а інший час - спорту. Тут дбають про розвиток усіх видів спорту. Є ще південний материк. Тут знаходяться розважальні, оздоровчі та лікувальні заклади для жителів планети. Головне свято на планеті - це Щорічна Олімпіада. Дуже багато глядачів приїздить на це свято з інших планет. В Олімпіаді беруть участь представники різних видів спорту , але це найелітніші спортсмени планети. Трансляція Олімпіади відбувається на усіх планетах і привертає увагу мільярдів людей. Дуже часто переможці Олімпіад стають тренерами та відкривають власні школи. А ще вони подорожують до інших планет та пропагують спорт. Жителі планети є справжніми довгожителями, бо дбають про себе, екологію на планеті та здоровий спосіб життя. Планета фінансується усіма іншими планетами та має додатковий прибуток - туризм під час Олімпіад. Спортсмени - це 70% жителів планети, інші 30 - це обслуговуючий персонал, наприклад, прибиральники, офіціанти, банкіри тощо, які прилітають з Землі і по року працюють тут. Планета має свого президента та лідерів різних Асоціацій - футбольної, танцювальної, боксерської, водно-спортивної тощо. Вони дбають про інтереси своїх громадян. Дуже вітається, якщо спортсмени мають хоббі, яке сприяє розвитку планети, наприклад, квітникарство, театральне мистецтво, музика. Інколи вони можуть відвідати землю, щоб прослухати лекції та поглибити знання з додаткових сфер життя для себе. Планета Спорту - це найкраща планета для тих людей, які готові відмовитися від своїх слабкостей та хочуть дбати про своє здоровя, моральний дух і гарний настрій. Девіз планети: ЖИТТЯ - ЦЕ СПОРТ!!! СПОРТ НЕ МАЄ МЕЖ У ВСЕСВІТІ!!! 

Даніела Балюра

Моє життя на Планеті Дивовижних Зірок Однієї літньої ночі, дивлячись в зоряне небо, я завмерла перед красою і величчю Космосу. Мене дуже вразила краса зірочок, які розсипані по небу, такі загадкові і далекі, здавалося - зовсім недосяжні. Вони так гарно сяяли в темряві. І тут я побачила, як падає Зірка-красуня і я загадала бажання. Що це відбувається? Де я? Відкривши очі, я зрозуміла, що моє бажання здійснилося і я опинилася високо-високо, десь там, за хмаринками на чудовій планеті, яка називається Планета Дивовижних Зірок. На цій чарівній планеті мене зустрічали її жителі - дивовижні зірочки. Вони були такі маленькі, але дуже розумні і дружні, допомагали одне одному і ділилися усім, що в них було. Вони мені були дуже раді і з великим захопленням слухали про те, звідки я до них прилетіла. Найбільш допитливою серед усіх зірочок була маленька весела зірочка, яку звали Аліда. Вона дуже давно мріяла хоча б один разочок побачити планету Земля, тому що чула про те, що в величезному Космічному царстві є така казкова планета, на якій живуть люди. Вони ходять, говорять, навчаються, сміються. Але мама її не пускала в далеку подорож, тому що дуже боялася, що зірочка заблукає у великому Космічному царстві. Аліда з великим задоволенням провела мені екскурсію по Планеті Дивовижних Зірок. Планета була дуже яскравою, справді дивовижною. Будиночки в зірочок були великі і просторі, в них було дуже багато місця для того, щоб зірочки могли гратися і проводити весело час, навчатися. У кожного в будиночку була карта Зоряного неба, тому що кожної ночі вони вирушали на своє робоче місце в Галактиці. Аліда була ще дуже маленькою, тому її мама не відпускала далеко, а лише недалечко від їхньої планети. Всі зірочки виходили на роботу тоді, коли заходило Сонечко. Цілу ніч вони яскраво сяють в небі і радують оченята маленьким дітям. А додому повертаються лише тоді, коли прокидалося Сонечко і лоскотало своїми промінцями. Моя мрія здійснилася! Я подорожувала разом з зірочками по чарівному зоряному небу, могла доторкнутися до кожної зірочки, милуватися їхніми чарівними посмішками. Я розповідала своїм новим друзям, що з давніх-давен люди намагалися пояснити, що там, за хмарами, чому сяють зірки, чому вони падають з неба. Світ над головою людини поставав таким величезним і загадковим. На цій планеті всі такі добрі і дружні, що мені стало дуже сумно від того, що люди на нашій планеті зовсім не такі. Мені було дуже добре видно, скільки сміття на нашій планеті, скільки дерев людина знищує кожного дня, скільки забрудненого повітря піднімається високо в небо...Але ж наша планета така гарна і незвичайна! Подорожуючи по Галактиці, лише планета Земля вирізняється таким розмаїттям живих організмів, таким чудесами природи! І мені стало дуже сумно, що ми не бережемо місця, де ми живемо. Ми не розуміємо того, що ми знищуємо своїми руками. А інші мешканці Галактики мріють хоча б побачити нашу планету, тому що вони знають, яка велика і чудова Земля. Аліда дуже не хотіла, щоб я сумувала. Вона хотіла мені допомогти і ми вирішили написати послання для людей. І от одного разу прилетів здалеку Зоряний дощ. Він подорожував по Космічному царству і збирався відвідати планету Земля. Зірочка Аліда запитала в мами дозволу, щоб і ми відправилися на Землю разом із Зоряним дощем і з ним повернулися назад. Мама Аліди нам дозволила. Я попрощалася зі своїми новими друзями і на згадку намалювала на карті Дивовижної планети Велику і Малу Ведмедицю, в основі якої була сама яскрава Мама-зірочка. І ось наша подорож почалася. Тисячі кілометрів ми пролетіли в космічному просторі і нарешті ми опинилися біля планети Земля. Аліда дуже уважно дивилася на незнайому планету. Там бігали діти. Аліда дуже хотіла бігати з ними, доторкнутися до трави, похлюпатися у воді, відчути запах духмяних квітів. І Аліда упала на Землю. Вона перетворилася на маленьку рудоволосу дівчинку, стала мені маленькою сестричкою. Але вона знала, що за нею сумує мама. Наше послання ми розмістили в мережі інтернет, де попросили людей оберігати і піклуватися про нашу чудову планету Земля, тому що таких планет немає ніде. Це послання розлетілося по всьому світу і ми надіємося, що люди нас почують. Ми з Алідою кожного вечора виходимо дивитися на Зоряне небо, де за ними з Великої Ведмедиці спостерігає Мама - зірочка, яка світить в небі найяскравіше, щоб її завжди змогла побачити її маленька рудоволоса донечка. 

Софія Нижеголенко

Ілона Обідіна

Анастасія Соколовська

#КонкурсМоєЖиттяВКосмосі