Анна Штефуряк

Галерея домашніх улюбленців)

Варакута Аня

Якби переді мною стояв вибір, як змінити своє місто на краще, то я, не задумуючись, побудувала б притулок для вуличних беззахисних тварин. Як боляче дивитися на собак та котів, коли проходиш повз них на вулиці в сильний мороз. Вони так дивляться на мене своїми очима, ніби просять, щоб я їх забрала до себе додому, та що там, хоча б нагодувала. Тяжко дивитися на матусю-собаку, яка в сильний мороз лежить на кризі і намагається щосили скрутитися в калачик, щоб зігріти своїх діточок. Дуже багато бідних тваринок, не витримавши сильних морозів, гинуть, так і не дочекавшись весни...

Шкода, що в наш час добрих людей залишилося так мало. І більшість проходить повз бідолашних діточок з матусею і навіть не помічає їхньої біди.

Люди!!! Отямтесь! Наші менші брати страждають! Навіщо травити бідолашних тварин? Кому вони заподіяли лихо? Навіщо ви прив'язуєте каміння до шиї собаці і топите її?! Адже вона своїми вірними, ніжними та люблячими очима дивиться у вічі вам. Не підозрюючи, що її господар зараз позбудеться її. Наші улюбленці довіряють нам!

Я розумію, що у наш складний час тема про тварин не сама актуальна. Адже люди без певного місця проживання так само блукають у мороз, шукаючи хоч шматочок хліба. Але ж ми ЛЮДИ, і повинні нести відповідальність за тих, кого приручили.

Одного разу я стала свідком жахливої ситуації: біля смітника копирсалася брудна, замизкана жінка. Вона вже дістала звідти якісь недоїдки і поклала їх на підлогу, щоб продовжити справу і назбирати їжі на обід. Та враз до обʾїдків підбігло маленьке цуценя, яке теж хотіло дуже їсти. Воно, виляючи хвостиком, почало гризти кісточку. Жіночка ж, коли побачила, що на її їжу зазіхає цуценя, взяла його за шкірку, відкрила йому пащу і почала видирати з рота цю кістку, при цьому ще й бʾючи цуценя ногами.

Мене боляче вразила ця ситуація. Тому я побігла додому і принесла бідолашному песику каші та хліба. У цьому випадку мені було шкода обох: як жінку, так і цуценя, тому що вони обоє хотіли їсти.

Чому ж ми у двадцять першому столітті виживаємо, а не живемо?! Чому люди і тварини страждають, не маючи шматка хліба?! Як би мені хотілося, щоб у нашому місті побудували хоч один гарний притулок, в якому тварини могли б жити в теплі та любові. Та, на жаль, поки що це тільки мрія. Ви можете запитати, а що ти зробила для благоустрою тварин? Небагато, але... Зараз в мене живе дві улюблені кішечки. Їх життєві історії вас вразять.

Почну зі старшої - Мусі. Взимку на вулиці була люта заметіль. Біля кущів я побачила маленький сірий клубочок. Коли підійшла ближче, то виявилося, що це рябеньке місячне кошеня, яке тулилося до матусі, яка лежала поруч нерухомо. Вона була мертва. Відважна матуся віддала життя заради свого кошеняти, до останнього зігріваючи його своїм теплом. Звісно, що кошенятко я залишила у себе.

А от кішечку Кору я знайшла, коли проходила повз смітник і почула якийсь дивний писк. Підійшовши ближче, я побачила завʾязаний поліетиленовий згорток, в якому лежало троє новонароджених кошенят. Виходити їх було нелегко. Без материнського молока змогло вижити лише одне з них. Ми купували молочні суміші для немовлят та робили механізми для кормління. Прокидалися вночі, щоб погодувати нашу дівчинку та покласти під бік пляшку з теплою водою. Зате яка вона у нас тепер красуня!

Я дуже вдячна своїм батькам за те, що вони дозволили мені залишити моїх кішечок. І зараз вже доросла кішка Муся народила кошенят, яких ми ні в якому разі не викинули, а віддали дуже гарним господарям.

Тож, люди, я вас благаю - не позбувайтесь своїх улюбленців. Якщо ви вже взяли на себе таку відповідальність, то піклуйтесь про них.

І не забувайте, що все погане повертається! Як і добре...

Юлія Хоменко

СОБАКЕВИЧ

Є у мене собака породи Джек Рассел терєр, звати Собакевич. Кожного дня, на прогулянку йде не тільки Собакевич, а й ми з мамою. Як це працює? - я йду до школи, гуляючи з собакою, а потім мама мене проводжає і повертається з Собакевичем назад. Він дуже смішний і грайливий. А одного разу він навіть "стирив" у мене бургер, як це було? Слухайте:

Купили собачку малому дитятку,

Гарненьке, чудненьке, смішне цуценятко.

І все було б добре, якби той малюк,

Не взяв бутерброд, і не випустив з рук.

Собака біжить, і раптом вона,

Побачила бургер, що впав у дитя

"Ковбасочка, мила, тебе я спасу",-

Сказала собака й взяла ковбасу.

Малюк подививсь на товариша друга

Й живіт охопила великая туга.

Додумайтесь, друзі, що сталося з ними,

Якщо цілий день гармидер в квартирі.

Але всеодно я його люблю, думаю, він зробив це тому що......так вийшло. Зараз я його вчу команді:"суслік", так я її називаю. Що собака повинна зробити, - так це стати на дві лапи, все просто, але поки що в нас не сильно виходить.....не будемо про сумне.

Уявляєте вчилала-вчила і все ніяк. А одного разу Собакевич зненацька підбіг до моєї однокласниці, стрибнув на її новесеньке пальто і став у команду "суслик"! От коли треба, то він ніколи не стане, а тут, - будь ласка, наче навмисно!Ух, потім Собакевичу дісталося від мене.

А ще... ох у мене ще стільки всього є що вам розказати. Але мене тут вже мама гукає. Знаєте, скажу вам чесно ця історія не більше, ніж моя бурхлива фантазія. Я так люблю мріяти... Але я маю велике сподівання, що ця мрія обов'язково збудеться. У мене буде мій улюблений Джек Рассел... колись я назву його Собакевичем.

Анастасія Пархоняк 

Коли я була маленька, ми приручили маленьку кицьку. Я назвала її Есмеральда. Це ім'я було занадто довге, щоб кликати їсти, тому кликали коротко - Еся! Вона росла-росла цілий рік. Потім вона народила кошеняток. Їх було 3. Одне, з кошенят, ми назвали Кексик тому, що воно було руде. Друге називалося Блек тому, що було чорне. А остання кішечка називалася Люся. Вона була плямиста, але я намалювала на малюнку лише Кексика та Есю тому, що решту кошенят не помістились.

Марія Закаблук

Діана Запорожець

В мене є котик, йому 1 рік. Він з'явився у мене від моєї киці і залишився жити зі мною. Котик дуже красивий та розумний. Дала йому кличку - Деш. Сам він риженький, пухнастий. Я з ним граюся, годую його, розчісую. Купатися Деш не любить, але коли роблю це я, він підходить до ванної кімнати, сідає на край ваннми і спостерігає за водичкою. Деш, так як і я, полюбляє солодощі, особлививво мороозиво. Коли я лягаю спати він приходить до мене на ліжечко, вмощується поряд і мурчить. Я його обіймаю і засинаю. Ще він любить спати в дитячому візочку, в якому я часто катаю його, а коли там знаходиться лялька, він м'явчить, щоб я її звідти забрала і він ліг. Коли я іду до школи, Деш проводить мене до дороги, а зустрічає сидячи на заборі. Побачивши мене він біжить назустріч і мурчить, нібито щось розповідає і треться об мої ноги. Ось такого я маю домашнього улюбленця, який став повноцінним членом нашої сім'ї. Я його дуже люблю.

Дрот Дар'я

У мене є справжня подруга-собака. Вона дуже схожа на мене , в неї навіть характер і поведінка як у мене.

Але, ще три роки тому мій батько категорично казав : " Ні! Собаки нашому домі ніколи не буде!". Та я не зупинилась на одній відмові. Я почула дуже багато відмов, бо на усі свята я бажала лише собаку.

І ось, майже рік моїх вмовлянь дав плоди. Тато погодився на маленьку чіхуахуа. Я була безмежно щаслива! Ми почали шукати цуцика в інтернеті, шукали в різних містах України бо я розуміла,що це майбутній член сім'ї. Майже два місяці пошуку і ми знайшли найгарнішого песика тут, в Маріуполі. Дуже цікаво , що вона народилась в той самий день, що і я.

Незабаром ми поїхали подивитися на це чудо . Вона була дуже маленька, але я вже закохалась . На перший раз ми були без батька , але на другий раз, коли ми поїхали до розплідника він був поруч. Йому дозволили потримати цуцика. Він ,скоріш за все , просто стримав свої емоції. Але тато серйозно підписував усі документи. Тому собака за ними його.

Пройшов рік, другий і зараз мій тато готовий усе віддати за собаку. Він може погудувати її з своєї ложки, він спить з нею, він її лає , але потім вибачається. Зараз наша маленька Ріффі невід'ємна частина родини.

Тож не треба зупинятись на одному 《Ні》. Якщо ти чогось хочешь треба йти до цього. Так, заводити собаку це дуже велика відповідальність. Але це коштує цього. Для мене це найкращий друг. Я вчу її командам, коли ми гуляємо містом вона притягує до себе людей.

Мені здається , що з появою собаки я стала іншою: більш відповідальною, пильною, зконцентрованою. Тварини впливають на нас. І, хоча науково поведінка собак-це інстинкт, та я всеж таки вірю, що вони все розуміють. Собаки готові віддати усіх себе заради хозяїна, тож віддаватимимо їм штаточок себе. Вони цього заслуговують!

Грідіна Кіра

Мій домашній улюбленець - Гуч

Подорожуючи до Італії, я вперше побачила жінку з собакою-прикордонником. Проходячи поміж людей, собака оглядала всіх розумними, добрими очима, але, при цьому, чітко виконувала свої обов'язки, виявляючи в вантажах заборонені речі - наркотики, зброю, валюту, а, отже, захищаючи інтереси та безпеку громадян від терористів та порушників.

Про власного чотирилапого товариша мріяла скільки себе пам'ятаю. І ось (хай і трагічний) випадок допоміг здійснитися моїй мрії. Ми з сестрою спускалися по розпечених сонцем піщаних берегах Печенізького водосховища, де розташувалося наше наметове містечко, до пристані скупатися та посидіти в тіні дерев над темними водами тихої заводі, заквітчаної білими лілеями. Як раптом почулося жалібне скавчання. Ми обережно заглянули в кущі і побачили на траві собаку, що вже не мала змоги підвестися. А поряд, безпорадно тицяючись в материн живіт, лежало маленьке цуценятко. Малюк не розумів, чому мама не підводиться, чому не годує його. Мати ж лагідним поглядом пестила свого синочка. Вся собача відданість і материнська любов читалася в її очах, з яких повільно скочувались сльози.

Я взяла на руки маленький клубочок і, в згасаючому погляді матері, блиснув останній, але радісний спалах - її синочок врятований. І цк все, що зараз потрібно було згорьованому материнському серцю.

Цуценя ще не розуміло, що сталося, довірливо притиснулося до мене, попискуючи в тривожному сні. І я зрозуміла, що вже не зможу його кинути. Тут нас і знайшли батьки. Вони відразу все зрозуміли.

Щасливе дитинство - це коли тебе розуміють, коли маєш люблячих батьків, які завжди прийдуть на допомогу. Мої батьки саме такі, і я - щаслива.

Щаслива країна - це країна щасливих дітей, які зростають добрими та щедрими на почуття.

Мене переповнювала безмежна любов до цієї маленької і такої безпорадної істоти. Мої батьки допомогли нам з сестрою нагодувати малого і дозволили залишити собі.

Так у мене з'явився домашній улюбленець, який швидко став улюбленцем всієї сім'ї. Мав світло-коричневу ніжну шерстку. На кінчиках лапок - білі шкарпетки. Біленькою цяточкою закінчувався і хвостик. А через весь лоб йшла вертикальна біла лінія. Тому і почали називати його Білянчик. Але мені хотілося звати його Гуч. І всі погодилися.

Зростав Гуч напрочуд кмітливим. Мав темні оченята-горошинки. Був завжди заповзятим, добрим, відданим. Жваві очі світилися щирою любов'ю. І мені здавалося, що він посміхається. Але десь там, далеко в глибині, в очах назавжди затаїлася туга за батьками, яких він більше ніколи не побачить.

Гуч швидко потоваришував з котом Арсенієм, який і замінив йому родину. Величний Арсеній дозволяв малому виробляти все, що тому заманеться. І, навіть, віддав свою улюблену іграшкову мишку. А на додачу до цього, він вмощувався на спину котові, і той обережно і слухняно катав малого, ніби циркового наїзника.

Я прагнула, щоб мій домашній улюбленець почувався в безпеці і був щасливим. Кожна наша прогулянка перетворювалася на захоплюючу подорож: Гуч весело ганявся за метеликами, бігав зі мною наввипередки і дзвінко гавкав, коли я хитрувала, намагаючись його обігнати. Він бавився з мурахами, жучками, павучками, але жодного разу не завдав їм шкоди, ніби відчував собачим серцем, що забирати життя ні в кого не можна. Але завжди старався захистити мене, кидаючись на все, що, на його собачу думку, загрожувало мені.

Певна річ, я цінувала, і, водночас, раділа такому різноманітному світу Гуча, його безмежній відданості людині, внутрішній порядності та лицарській вдачі. Тому і не дивно, що коли я займалася музикою, Гуч весь час сидів поряд. Дивним чином відчував фальшиві ноти, стривожено підіймав голову і подавав голос. Мій маленький продюсер щиро прагнув допомогти в моїй музичній кар'єрі.

Гуч полюбляє їсти м'ясо, а вночі спати на моєму ліжкові, зручно вмостившись в мене в ногах та ігноруючи свій власний будиночок. Коли мама подає йому їжу в мисці, Гуч відмовляється підходити до неї, а чекає, доки вся сім'я сяде до столу і батько подасть йому їжу.

Гуч має напрочуд дивний характер: разом Арсенієм граються клубком з ниток, а також проводять майже боксерські поєдинки. Я знаю три найпотаємніші місця, де Гуч ховає мої іграшки, а особливо одяг з ляльок, який залишаю без нагляду певний час, - це під шафою, під ліжком та на іграшковому автомобілі. А ще він дуже полюбляє молочний шоколад та млинці з сиром. Залишати цю смакоту без нагляду не можна навіть на хвилинку.

Гуч їздить разом з нами на відпочинок, любить плавати і купатися. Дуже кумедно миється в ванній і прискіпливо відноситься до засобів особистої гігієни та одягу, відповідно до сезону: взимку - капелюх та курточка, восени - тепла кофтина. Вдома любить залазити на підвіконня, подовгу дивлячись у вікно, але дуже боїться темряви. Проте, я вірю, що ставши дорослим, Гуч позбавиться цієї вади.

Мені щиро хотілося б йому допомогти. Але в місті немає школи для собак, де б досвідчені тренери-кінологи допомагали нам навчати домашніх улюбленців виконувати команди, тренували б їх, займалися їх фізичним розвитком.

Я маю мрію разом з Гучем стати справжнім рятівником людей на воді. А коли ще трохи підросту, то буду волонтером, захищаючи всіх собак, які потребують нашої підтримки, потерпають від голоду і холоду, захворювань і ран.

Собака - це перша тварина, яку людина приручила. Протягом тисячоліть залишаючись відданим другом і помічником людей. То ж давайте разом захищати братів наших менших, навчаючись у них життєвої мудрості, відданості, щирої любові і порядності і на нашій Планеті буде набагато більше добра.

Свірідова Вікторія

Настільки гарний природний світ, в якому живе людство, що й словами не передати, а емоцій виникає нескінчена кількість. Мені зараз 11 років, і кожен раз навесні я закохуюсь навколишньою красою. Все пробуджується від затяжної зимової сплячки. Прокидається ведмідь в берлозі, щоб посмакувати свіжим повітрям, птахи заповнюють все навкруги своїми неперевершеними пісенними мелодіями,кожна травинка на очах збільшується, іде в рост, різноманітні запашні квіти заповнюють все навкруги. Перші весняні тюльпани урочисто спрямовують свої «вогники» в небесний простір. Таке враження, що землю вкриває безкінечний барвистий килим. Дружно кружляють працелюбні бджолки над квітучими плодовими деревами, намагаючись як можна більше зібрати дорогоцінне внутрішнє багатство таких запашних тендітних квітів.

Вранці мене пробуджує веселе сонечко, його яскраві промінчики заповнюють всю мою кімнату, на відміну від зими світло починає гостювати в наших будинках значно раніше. Бадьоро прокинувшись, я спішу до школи, спостерігаючи все, що відбувається навкруги. Природа народжує для нас багато нового.

В один з таких щасливих для мене днів, весна подарувала мені безцінного найкращого друга. Я й в думках не мав того, що сталося. Коли я таким весняним ранком поспішав знайомою стежкою до школи, під невеличким кущиком, ще не зовсім укритим листям, побачив маленький клубочок, який жалібно нявкав. Його тяжко було розгледіти, бо він сіренький і зливався з землею. Це був малесенький котик. Він, мабуть, був дуже голодний і виглядав худеньким. Я не міг залишити його одного, він же беззахисний, ще зовсім маленький. Я подумав, що в нього, мабуть немає мами, хтось його викинув за непотрібністю. Я схопив маленьку істотку, дав їй шматочок хлібу з шкільного сніданку та стрімголов побіг до школи. Мій друг мовчки просидів у моєму портфелі до кінця занять. Вин якби відчував,що треба терпіти, що він може мене підвести. З того часу я маю справжнього друга. Правду ж говорить прислів`я : «Дружка немає - не милий і білий світ». Я не жалкую, що придбав такого гарного котика. Він вже дуже звик до мене, кожен день дожидає, поки я прийду з занять. Я ж намагаюсь не затримуватися після уроків, бо знаю, що зустрінусь скоро з другом. Він слухає мене, завжди сидить поруч, коли я виконую шкільні завдання. Вранці він мене будить, торкаясь щоки тепленькою лапкою. Я відчуваю, що поруч зі мною жива душа, яка потребує моєї турботи, а мені радісно, що друг завжди зі мною. Які віддані в нього очі, як він з любов`ю дивиться на мене. Я ніколи не зраджу друга, без нього я тепер не уявляю своє життя.

Моє гарненьке кошенятко,

Таке пухнастеньке малятко.

Недобрий хтось тебе покинув,

А ти живеш, ти не загинув.

Спочатку був ти дуже хворий,

Я лікував - і ти здоровий.

Які яскраві оченятка,

І жвавий ти, мій кошенятко!

Буває на душі так сумно,

А ти подивися розумно,

І біль, і радість бачу зразу

В твоєму погляді щоразу.

Ми друзі вже с тобою міцні,

Не зрадимо відношень вічно,

І хоч ти зовсім не людина,

Та член моєї ти родини.

В думках у тебе нема заздри,

Ти відданий мені назавжди,

Навчив мене ти бути добрим,

І толерантним, і свободним.

Коли я радуюсь чомусь,

Емоцій я не соромлюсь,

Ти радість вніс в моє життя,

Сенсом заповнилось буття.

Отак і живемо ми мирно,

Один одному завжди вірні.

Моя підтримка другу треба,

Так гарно нам під синім небом!

Чубаренко Софія

У мене є улюблена тваринка - собачка « Мишка».Я її дуже люблю. Коли вона народилася у своєї мами « Герди», то була недоношена Їх у мами було семеро, але врятувати нам з мамою вдалося лише одну дівчинку. Вона була дуже маленька, народилася останньою. Майже не дихала. Я почала плакати та благати маму допомогти,бо вона в мене дитячий лікар. Мама не розгубилася, швидко знайшла невелику коробочку,пелюшку, забрала маленьку в кімнату, та почала робити їй штучне дихання та масаж серця, потім як вона мені пояснила. Відігрівала маленьку, спочатку долонями, а потім поклала її на теплу грілку. Мама повернула її до життя. Її мама «Герда», також боролася за неї, через кожні 20 - 30 хвилин, підпускала Мишку, до грудей та годувала її.

Ми всі разом врятували маленьке - диво природи. Вона була зовсім маленька та білобриса, тому ми і назвали її маленькою «Мишкою». Зараз їй вже 2 місяці, вона вже самостійно їсть та дуже любить гратися зі мною. Та інколи бігає до своєї мами в будиночок, та як їжачок, хрюкає і смокче мамину сисю, переминаючи її лапками. Мама, на томість, прикриває її своєю великою лапою, та охороняє.

Моя маленька « Мишка» чудова, лагідна та грайлива.

Я вдячна, своїй мамі, за порятунок, маленького чуда.

В мене тепер є гарний друг та надійна охорона - « Мишка». 

Сердюк Олександра

В березні місяці я підгодовувала безхатню собачку. Вона була в великим животом, адже ждала маленьких малюків. В кінці березня, а саме 30, вона народила. Народила вона у ямі під плитою. До цуценят нікого не підпускала, охороняла малих. Тому я її підгодовувала коли зустрічала, і це буде як правило далеко від малих. 2 та 3 квітня я цю собачку не зустрічала, і почала хвилюватися, але усі сусіди мене заспокоювали, кажучи, що десь вона бігає. 4 квітня вранці до мене приходить сусідка, і розповіла,що та собачка 3 дні лежала на. Іншій вілиці мертва, хтось її отруїв. Отруїли крисинним ядом, тому собачка дуже мучиласб перед смертю.

Коли я дізналась про те, що собака загинула, одразу ж побігла до ями, у якій цуценята, адже вони 3 дні сиділи голодні. Коли прибігла до цього місця, чума як плакали цуценята, адже по-перше вони були дуже голодні, а по-друге на той час лежав сніг, і вони перемерзли. Сусідніх хлопців попросила допомогти дістати малих. І я дуже вдячна їм за те, що не відмовили. З сльозами на очах, та жалем на серці зателефонувала матусі та розповіла всю ситуацію. Мама мене підтримала, та ми забрали цих цуциків додому. Народила ії мати 6 шт, але коли ми їх забирали, один вже був мертвий. Ветеринари дали нам усього 2% на те, що хоч хтось з малюків вижеве. Адже за їх життя ми боролися до останнього.

Звичайно ті, що народилися останніми були дуже слабкими, вони майже не дихали. Адже найбільший з малюків виявився найсильнішим, і він вижив.

До сьогоднішнього дня, згадуючи про все те, що прийшлось пережити, на очах з'являються сльози. Але на серці радість від того, що ніхто не вірив що хочаб один виживе,але він вижив. Малюк дуже гарний та життєрадісний. Він став мені дуже рідним. Я сміло можу сказати, що я його люблю.

Залишаю фото мого малюка. Він сам робить селфі

Єлізавета Воробйовська

Оксана Шульга

Я хочу розповісти історію життя мого домашнього улюбленця, німецька вівчарка Оскар. Його подарували мені два роки тому. Німецька вівчарка дуже красива.. Це і стрункий, і доволі сильний собака. У нього загострена морда з чорною маскою. Гармонійні, плавні лінії корпуса. Колір його шуби- чорно-рудий із чорною маскою на морді та чорною спиною. У Оскара круглі лапи з дуже твердими подушечками.

Він має гарний нюх і мужній характер, а також Оскар розумний . Мене приваблює ця порода не тільки як робоча собака, але й як собака-компаньйон.

Він не конфліктує з дітьми та з іншими тваринами. Також не можна залишати Оскара на тривалий час на самоті, собака потребує постійного спілкування з людьми.

Я дуже щаслива, що у мене є такий вірний і надійний друг. І вважаю, що кожна дитина повинна мати домашнього улюбленця, тому що це робить відповідальним і дисциплінованим. Це може бути і не собака, якщо батьки бояться, що він набридне дитині, а маленький хом'як чи морська свинка. Вона теж принесе багато хороших емоцій і стане чудовим другом.

Владислава Дубова

Дитинство - найпрекрасніша та найнезабутніша пора в житті кожної людини. Адже саме з цією порою пов'язано багато спогадів, мрій, сподівань, дитячих бажань.

У мене здійснилася одна із мрій. Я дуже люблю природу, але найбільше своїх домашніх улюбленців. І в своїй розповіді я хочу розказати про них. В даний час у мене вдома живуть: собачка Джесі зі своїми цуценятами, кішка Багіра з кошенятами. А ще у мене проживає їжачок. Всі вони дуже цікаві та індивідуальні. Джесі мені подарували. Багіру я привезла з Одеси, коли відпочивала у таборі. А їжачок сам прийшов до мене. Кожного вечора він приходить до хати, щоб отримати щось смачненьке. Цуценята дуже кумедні. Вони підростають і бавляться, як діти. Кошенятка ще маленькі, але також дуже кумедні.

Під час спілкування з тваринами виховуються гарні риси характеру. Адже тварини відчувають доброту, гарне ставлення до них, лагідність, людяність. Мої домашні улюбленці віддають мені багато своєї любові одним тільки поглядом. Я з ними граюся, піклуюся про них, фотографуюся. Уже цікаво спостерігати, як бавляться цуценятка. Я уже придумала для них клички.

Взагалі, тварини - наші друзі. Бережіть своїх друзів завжди і всюди. І нехай здійснюються дитячі мрії!

Аліна Куренна

КОТИК-МУРКОТИК...

Я з дитинства мріяла про маленького, пухнастого, ніжного друга - котика. Моя мрія здійснилася минулого року, коли батьки на Новий рік подарували мені Амурчика. Саме таке ім'я дали кошеняті, коли порадилися усією родиною. Ім'я це кошеняті пасує: довга, біла, пухнаста шерсть маленького шотландця, його оченята, рожевий носик... І характер у нього такий же м'який, як і він сам. Коли дивлюся на котика, кличу його по імені, а він, піднявши хвостика, мчить до мене, вмощується на коліна, настрій покращується, похмурий день розпогоджується, втома зникає. А ще кожного ранку Амурчик будить мене і проводжає до школи. Спочатку біжить до порога, а коли виходжу за двері, швидко мчить до кухні, видряпується на підвіконня і визирає на вулицю, щоб провести мене поглядом. Виглядає у вікно доти, поки моя постать не зникне за високим парканом. Після школи теж зустрічає першим, бо знає, що пригощу смачненьким, почухаю за вушком, візьму на руки, щоб попестити.

Доглядаємо за котиком усією родиною, а вона у нас чималенька. Але у мене з ним якийсь особливий зв'язок. Ми розуміємо один одного без слів: ось він треться своєю спинкою об мої ноги, мовляв, пограйся зі мною, а я кажу, що розв'яжу задачу з математики, і вже потім. Амурчик терпляче чекає. А ось біжить до мене, потім у напрямку кухні й нявкає - це означає «Хочу їсти, пити». Починаю вкладатися спати - і котик поруч. Згорнеться клубочком і «співає мені свою колискову».

Коли, не дай Боже, в родині хтось хворіє, Амурчик не відходить від ліжка, аж поки хворий не одужає. У нього навіть настрій змінюється - перестає гратися, нявкає ледь-ледь, мабуть, щоб зайвий раз не турбувати. Ось такий він, розумний, добрий, чуйний.

Амурчик - член нашої родини.

Максим Кулиба 

Карина Швец

Мне кажется,что у каждого человека должен быть свой домашний любимец(друг).Сейчас мне хочется написать сюда слова из песни,которые должен услышать,прочитать каждый.Собаке не нужно ни дорогих машин,ни роскошных домов,ни модной одежды. Ей нет дела богатый ты или бедный... Умный или глупый.Подари ей любовь и она ответит тебе тем же. О многих ли людях такое можно сказать? Со многими ли чувствуешь себя нужным,любимым,единственными? Со многими от чувствуешь себя счастливым?Каждого человека предавали люди,но наши маленькие друзья,никогда нас не предадут. Так же нужно быть и человеку верным своему маленькому другуСобака чувствует,когда человеку плохо,грустно и она сделает все,чтобы человеку стало весело.Ну сейчас я расскажу о своем маленьком комочке счастье.Породы пекинес. Мое счастье зовут Соня,но так же мы ее зовём Сонечка.12 июля ей будет 6 лет.Все было хорошо,но в 2 года она заболела,ее укусил клещ,и это оказалось серьезно ,что Соню парализовало почти на 3 месяца.Но она сильная и с этим справилась. Она любит гулять,когда не жарко, но все же мы ходим к речке и она там купается.А сейчас я расскажу,как же мы Соню спонтанно взяли. В 4 классе я мечтала о такой собачке, но родители были против.Буквально весной был разговор про собаку(пекинес), и тут мы решили посмотреть объявления и сразу наткнулись на это маленькое чудо и она нам сразу понравилась. Когда мы приехали,то она почти сразу же подбежала к нам,и мы решили,что это будет наше маленькое счастье и вот Соня радует нас каждый день.

Vladik Huk

It's written in my pet's diary

Hello my Diary! It's me again, Jessie the small dog. I want to share with you about my happiness.

Today I got a new toy as a present. A pink fast ball. It is always running away from me and it screams when I grab it with my teeth. My family really loves me. They mess around with me. They really enjoy tickling me!

It has passed a month since I started living with them. First, when I got carried away from my mom and brothers, I cried a little, and gotten a bit depressed. However, I was quickly enjoying my new family. Now I have a new older brother, Vladik, and his new little sister, Lana. We were like twins or something.

I have my own carpet to sleep on, and a lot of toys as well! But the toys that the sister has I prefer better because of the taste! I don't understand why I'm not allowed to play with them, they say that I would just tear it up with my teeth and just hide it behind a chair or sofa.

Our mother says that I should behave. But I think that I'm already behaved as always! I show that everyday: I wake up early, I wake everybody up with a loud bark, I try to eat the food off the plates which are on the table, and I want to sleep in bed very well. They beat me with a newspaper, because of my behaving! And I don't know why. Tomorrow, I'll try to tell them about my smartness.

There's a weird tradition going on in my family, each snow month a tree grows in the house. Why is there a tree in the house? I want to know why. It's weird having a tree in the house. I enjoy eating the leaves from the tree. Tastes like fresh orange.

I love going outside with my family! But I don't understand that I need to walk, while the sister needs to be carried. Why can't I be carried? I also want to be on the hands, my legs need rest from walking! I really enjoy being near the white flies, where they're from the sky. They don't bite and are really tasty, but very cold. Good that I have a house that is warm, because I'm freezing in this cold weather! I enjoy being in my house. There I have some sweet dreams.

I don't have much time, I have to go outside now, because Mom says so. Take care!

So, I'll talk to you tomorrow, and tell you about my new adventures and strange happenings. See you soon!

Владислав Гук

Зі щоденника домашньої тваринки

25 січня 2018 року

Привіт, мій щоденник! Це знову я, Джессі, маленька собачка. Я хочу поділитися з тобою своїм щастям.

Сьогодні я отримала нову іграшку в подарунок - рожевий швидкий м'ячик. Він завжди тікає від мене і пищить, коли я хапаю його своїми зубами. Моя сім'я дійсно любить мене! Вони граються зі мною, їм дуже подобається лоскотати мене!

Вже минув місяць з тих пір, як я почала жити з ними. Спочатку, коли мене забрали від моєї мами і братиків, я трохи сумувала і плакала. Проте, я швидко освоїлася у своїй новій сім'ї. Тепер у мене є новий старший брат Владик і його нова молодша сестра Лана, з якою ми як близнюки, бо одного віку.

У мене є свій килимок для спання і багато іграшок! Але іграшки сестри чомусь мені більше подобаються - вони набагато смачніші! Я не розумію, чому мені не дозволяють гратися з ними? Усі кажуть, що я розірву їх зубами і сховаю за стільцем або диваном.

Наша мама каже, що я повинна поводитися чемно. Але я думаю, що я вже веду себе як належить! Я показую це щодня: я рано прокидаюся, буджу всіх гучним гавкотом, я намагаюся з'їсти їжу з тарілок на столі і я дуже хочу спати в ліжку. Але за мої старання я дістала газетою! І я не знаю чому! Завтра я спробую вести себе ще старанніше.

У моєї родини є дивна традиція - кожного снігового місяця у будинку росте дерево. Чому в будинку дерево? Я хочу знати чому? Так дивно мати дерево в будинку. Але мені подобається їсти листочки-голочки з цього дерева. На смак вони як свіжа апельсинка.

Я люблю гуляти з моєю сім'єю! Але я не розумію, чому я маю йти пішки, а мою сестричку несуть на руках. Чому мене теж не носять? Я також хочу на ручки, бо мої лапки так швидко втомлюються від ходьби! А ще мені дуже подобаються білі мухи, які падають з неба. Вони не кусаються і дійсно смачні, хоча дуже холодні.

Добре, що у мене є теплий будинок, тому що я змерзаю в цю зимну погоду. Мені подобається бути в моєму домі, там я бачу солодкі сни

У мене мало часу, біжу на вулицю - мама кличе. Бережи себе! Завтра поговоримо і я знову розповім тобі про мої нові пригоди і цікаві події. До зустрічі!

Іван Ляшук

Злата Яворська

Масяня

У мене є кішка і звуть її Масяня. Я люблю гратись з нею. Вона полюбляє пити смачненьке молоко. Кішка часто муркотить від задоволення та ластиться. У моєї кішки було кошеня, яке я назвала Мурзіком. Воно дуже схоже на маму. В Мурзіка чорна шерсть з білими плямами. Жили вони в моїй ігровій палатці. В моєї кішки зелені очі та трішки пухнаста шерсть. Отака вона красуня - моя мила Масяня. Я любила спостерігати за її грою та кошеняти. Коли Мурзіка розбудити, то у нього кумедний сонний вигляд. Зараз він вже дорослий, але ми багато часу проводимо разом. Моя сім՚я любить та доглядає домашніх тварин і я до цього закликаю усіх.

Альона Шинкаренко

Я завжди любила котів, тому в нашій сім'ї вони завжди жили.

Зараз мій улюбленець - котик Кузя. Йому вже майже 3 роки, забарвлення котик має біле з рудими плямами, велюрову коротку шерсть, очі - розумні й променисті, коли дивишся на нього, то Кузя ніби хоче сказати людською мовою про свої почуття до мене, оскільки я врятувала йому життя.

Кузя з'явився у мене не випадково. Одного разу влітку, коли я йшла мимо лісу, то почула жалібне м'явчання, подумала, що це мені здалося і всьому виною була спека. Але, прислухавшись, я почула його знову й знову, й раптом побачила на горбку маленьке кошенятко, яке злякано м'явчало безперестанку, а коли я наблизилась до нього, то він утік недалеко від мене. Але пізніше за декілька спроб, я все-таки піймала це кошеня і понесла його додому. Потихеньку Кузя підріс, став розумним котом, навчився розуміти настрій людини, читати думки. Коли я приходила додому, котик обов'язково мене зустрічав.

Минулого літа, коли я вишивала бісером картину, котик хотів гратися й заважав мені. Я подумала про те, що було б дуже добре, якби він пішов кудись геть, надавши мені можливість попрацювати. Вголос я нічого не сказала, але Кузя, ніби прочитавши мої думки, сам встав і пішов з дороги, я здивувалась і згадала розповіді людей про телепатію. Але це не єдине обдарування мого кота, він вміє робити масаж, при цьому дуже муркотить. А коли його погладжуєш за шерстю, то він, розпластавшись, мов жаба, повзе по килиму.

Одного літнього дня, саме в розпалі липневої спеки, я виглянула у вікно (ми живемо на другому поверсі десятиповерхового будинку, за нашим балконом знаходиться дах) і побачила кішку, яка пильно і жалібно дивилася на мене, ніби кажучи про те, що не проти щось з'їсти. Я, не вагаючись, дала їй щось смачненьке, так тривало декілька днів. А трішки пізніше ця кішка привела з собою чотирьох кошенят, які були дуже голодні і м'явчали. Через кілька днів ці котики прийшли вже самі. Я здогадалася про те, що кішка або перенесла їх на дах тільки-но народженими, або народила їх прямо там. Так у мене з'явилися приємні турботи, Котики виявилися дуже розумними, але дикими, до рук вони не підходили, не давали себе гладити, а тільки на відстані спостерігали за мною. Я ставила на ніч декілька мисочок з їжею, рано-вранці вони були вже пусті. Вдень котики бігали по даху, а ввечері дружно йшли кудись спати. Я не могла зрозуміти, де ж вони все-таки ночують, але за ними не йшла, боячись їх злякати. Значно пізніше я дізналася від сусідів, що котики живуть на даху, а саме: в пластику, що висить над будинком, там всередині є отвір, куди й залазять вони. Так тривало до теплої осені, а пізніше пішли дощі, котикам треба було кудись ховатися від дощу. Одного вечора вони всі разом прийшли, м'явчали, ніби скаржилися на погоду. Ми вдома спорудили котикам хатку з пенопласту, поставивши туди будиночок Кузі (за що він дуже на нас образився), для утеплення поклали всередину ізоляційний матеріал. Але тривожні думки про холодну зиму не залишали мене ні на хвильку. У котів постійно була гаряча їжа, вдень ми пускали котів погрітися на балкон. Так поступово котики приручилися. Минула зима, прийшла довгождана весна. Троє котиків спустилися вниз, на землю, а чорний Барс, як ми його назвали, до сих пір не хоче залишати нашу домівку, живе на даху, приходить до нас їсти, щоб погратися з моїм котом, бо йому самотньо, потребуючи нашої ласки й уваги. 

Каріна Якуба

учениця 7 класу Великоцької ЗОШ І - ІІІ ст. Міловського району Луганської області. 22 травня 2018 року я надіслала заявку на участь у програмі "Діти Створюють Країну". Надсилаю Вам твір про свого улюбленця - домашнього кота Баксика. Він - мій друг, дуже потішний, завжди піднімає мені настрій.

У мене є кіт, йому один рік і два місяці. Ми взяли його в минулому році, тобто в 2017 році. За цей час він став красивішим, стрункішим й дуже гарним. Але зараз я пропоную вам послухати історію його з'явлення. Була весна на дворі було досить - таки жарко. Десь під вечір ми з батьками поїхали у справах: вони заїхали до знайомих. Там я і помітила маленьке кошенятко, яке лежало на стільчику і спало. Йому було лише декілька місяців. І я зрозуміла, що зараз взяти його до себе додому не можна, тому вирішила трішки почекати. Пройшло 2 місяці, тобто ми приїхали в травні, і котик був вже достатньо дорослим, щоб їсти самому.

Коли я сіла з ним в машину, моя думка була, що він бігатиме по машині, кусатиметься, але все було зовсім інакше. Я посадила кошенятко біля себе, воно просто лягло та лежало, спокійно спало.

Ми привезли його до дому. Перші декілька днів котик жив в хаті. Але потім, коли він звик, то я стала випускати його на двір. Спочатку я кормила його справжньою їжею, а потім - вирішила купляти йому кошачий корм. Спочатку він їв з власно зробленої мисочки. Коли ми поїхали в Біловодськ, я купила йому різного корму. А у Міловому придбала йому фіолетову мисочку для їжі і води.

Але пройшов час, і він почав вже ходити далеко від дому і ловити мишей, сам проситися на двір... Тепер котик грається з іншим моїм котом, трішки старшим за нього. З Мурчиком вони вже ладять, а не так, як було раніше: Мурчик ображав Бакса (так ми назвали кошенятко), бувало навіть, що Мурчик уходив з дому на декілька днів. Але зараз вони вже стали дружити, частенько бавляться разом, полюють та займаються своїми кошачими справами.

Ось така історія з'явлення мого домашнього улюбленця.

Діана Чорна

В мене є друг-тваринка - це мій кіт по кличці Кузя. Кошеня іще маленьке, йому 1,5 місяців.

Кузя дуже миле кошенятко.В нього такі маленкі вушка, вусики,лапки. Такий милий носик.

Кузя дуже багато їсть. тому дуже жирний. Він весь в свою хазяйку, тому і вредне кошеня.

Я його дуже люблю. Він моя улюблена тваринка.

Автор невідомий

Безперечно, майже кожна дитина має мрію про собаку. Але більшість дорослих не бажають брати на себе відповідальність за цуценя. Мені пощастило. Мій тато дуже любить собак, тому все моє життя в нас вдома жили собаки. Але цікаву біографію, має тільки Лола.

Це сталося коли мені було десь років 8. Ще до народження її подарували нам. Мій тато мисливець. Як він каже, це в нього такий спосіб займатися спортом. А кожен справжній мисливець повинен мати мисливського собаку. Тож на день народження тато отримав подарунковий сертифікат на собаку породи ягдтер'єр. Чому сертифікат? Тому що тато народився, а пес - ні!

Я була у школі, на продовженому дні, мені зателефонувала мама (варто додати, що я любила лишатися у школі, але робити це часто я не могла, тому повертатися додому раніше немала ніякого бажання). Говорила що тато забув вимкнути воду і маємо негайно їхати додому. Але по поверненню додому у ванній замість грандіозного «потопу» нас чекала висока коробка, пошматовані килимки і маленька калюжка. Ми мужньо витримали нічне виття, походи по ванні як по «мінному полі», і те що по поверненню додому ми насамперед мили підлогу у ванній. До речі запах миючого з лаймом ще досі асоціюється в мене з моїм песиком. Ось так ми і познайомились із цим милим створінням.

Пошук ім'я також має цікаву історію. Напевно в кожного так буває, переглядаючи фільм або читаючи книжку ми думаємо «Яке гарне і оригінальне ім'я обов'язково назву так свого домашнього улюбленця». Але коли ми нарешті маємо шанс обрати ім'я то одним махом з голови вилітають всі ті «цікаві» та «оригінальні» імена які ми планували. Так сталося і зі мною. Тому я «залізла» в Інтернет в пошуках тих самих «цікавих» та «оригінальних». Але в очі впадали тільки оголошення продажу, а точніше лише одне. Там було написано про продаж собаки ягдтер'єра на ім'я Лола. Але почувши «ім'я кандидат» мама сказала, що це ім'я їй не підходить. Компроміс знайшовся швидко. Доки вони не підберуть нове ім'я собака буде Лолою. І ось уже 5 років наш «генератор пригод» має ім'я Лола.

Перша її пригода сталася коли вона була лиш маленьким цуциком. На різдво вона чи то підлізла під ворітьми, чи то побігла за колядниками. Але за кілька годин Лоли у дворі вже не було. Близько 3-х годин батьки шукали її по всій вулиці.Її бачили якісь сусіди, але куди вона пішла далі не знав ніхто. За 2 години були готові об'яви про зникнення песика. Було кілька дзвінків. Люди говорили про одну родину. Назвемо цю родину «Родина N». Так от говорили, що на різдво (тоді коли зникла Лола) в цих людей з'явилась схожа собака. На всі наші питання відповідали «Собака брата. Він привіз її на кілька днів. Зараз він знову забрав її до себе».

Ми дуже сумували за Лолою. Але за місяць нам зателефонувала їхня родичка і запропонувала обміняти собаку на велосипед. Після невеличкого торгу ми заплатили меншу суму за повернення улюблениці в родину. Але в цієї історії є і плюси. Тепер Лола обожнює молоко і сир. Але п'є вона лише якісне молоко. Тому перед тим як пити молоко ми даємо його на «дегустацію» Лолі (в сім'ї де вона проживала була корова тому вона пила багато молока).

Через кілька місяців сталася головна подія в Лолиному житті. Народжена «мисливською» собакою все своє дитинство вона готувалася до головної події свого життя ПЕРШОГО ПОЛЮВАННЯ. До нього ми її готували дуже ретельно. Лола мужньо витримала перші щеплення, ошийник проти кліщів та бліх, і навіть повчання як себе слід поводити.

Тільки-но вона побачила першу здобич, Лола бездумно побігла по сліду. Вона не повернулася. ЇЇ намагались знайти, але, на жаль, не розпитування єгерів, не самостійні пошуки не допомогли. На диво, через пів року тато повертаючись вночі з роботи побачив собаку. Вона просто бігла дорогою. Він зупинився, відкрив дверцята, а собака застрибнула до автомобіля і сіла на пасажирське сидіння.

Але головний сюрприз чекав на нас попереду. Коли ми відвезли собаку до ветклініки то почули дуже цікаву новину. Виявляється скоро у нашої Лоли будуть маленькі цуценята. Але на жаль під час своєї «прогулянки» собака погано харчувалася тому ветеринар сказала, що вона навряд чи зможе народити самостійно. Необхідність робити кесарів розтин дуже здивувала нас. Адже в селищах міського типу (де ми жили) мало хто чув щоб собакам робили: УЗД, ставили крапельниці і так далі. Тому тато відмовився від такої «процедури».

На щастя вона змогла впоратися сама і народила 3-х чудових цуценят. На жаль, вижило лише 1.Малюк дуже швидко ріс здоровим і міцним хлопчиком. Бораючи Лолу відбирав в неї їжу.

А через кілька днів після того як Лола повернулася, додому з'явився незаперечний доказ того що вона таки НАША. В дитинстві Лола вскочила до курника і задушила кілька качок, за що була покарана. Але коли тоді перед нею відкрилися двері курника вона не ступила в той бік ані кроку. Тим паче улюблениця мала подряпину на носі (яку заслужила в «чесній боротьбі» з ворітьми).

Кілька місяців Лола безвилазно сиділа вдома, лише інколи намотуючи кола у дворі. Але для мисливського собаки сидіти вдома справжня мука. Тому все ж вона знову поїхала на полювання. Варто зазначити, що я весь час повторювала, що вона зникне ще раз «бог любить трійцю». Як ви вже зрозуміли додому того вечора тато повернувся сам. Після декількох дзвінків єгерям та лісникам ми володіли інформацією про групу мисливців які знайшли собаку породи ягдтер'єр. А найцікавіше що вони були не місцеві. І як виявилось, вона поїхала до Києва.

Владислав Гончаров

Я вважаю, що тварини -це найкращі друзі людей. У мене дома живуть два котика. Їх звуть Маркіза і Тімоха. Маркізі вже п'ятнадцять років, але не зважаючи на свій вік, вона дуже жвава і грайлива киця. Ми ласкаво називаемо її Муся. Вона з'явилася в моїй родині ще до мого народження, тож Муся пам'ятає мене ще маленьким.

Киця завжди приходить до мене коли я лягаю спати, вона муркоче і тулиться до мене спинкою. Ми з нею постійно бавимось. А от Тімоха з'явився в нашій родині нещодавно.

Він підбіг до моєї мами на вулиці і виліз на руки. Тімоха не хотів злазити і мамі довелося забрати котика додому, де ми його причепурили. Тімошка виявився напрочут вихованим і слухняним котиком і ми вирішили залишити його у себе. Тимко з'явився у нас також до народження моєї сестрички, тож коли Настуню привезли з пологового будинку, він був у два рази більшим за неї.

Він ще молодий котик і дуже любить побешкетувати, то погратися Настусиними іграшками, то повикопувати мамині квіти на підвіконні. А ще Тімошка постійно полює за нашими ногами зі своїх засідок.

Коли він хоче, щоб його погладили, то приходить, починає мурчати і підкидати мою руку своїм носиком. Я дуже люблю своїх домашніх улюбленців і вони завжди відповідають мені взаемністю.

Дарія Абгарян

У мене є три собачки і кожна із них інша : не така, як всі .

Форс найстарший. Його мама такса , а тато - яхтер`єр .Він завжди серйозний і любить спокій та сон . В полюванні покладається на силу , а з ігор любить тільки коли я кидаю йому паличку і він її приносить .

Альфа середуща .Мати в неї дворняга , а тато- яхтер`єр . Її гладенька шерсть , аж проситься погладити . Альфуся любить бігати і грати в перегони. В полюванні переважає своєю швидкістю і нюхом . Ще полюбляє лащитись і буває хитрою ,часом навіть вміє ображатись .

Дуель найменша та найенергійніша. Її мама Альфа , а тато -Форс . Вона володіє швидкістю і силою , любов`ю до ніжностей і серйозністю. Та все ж вона ще не зовсім виросла й може ще проявить себе ,а поки вона нагадує мені про те, що я забула заховати м'яч ,розриваючи його на шматки, і полюбляє дертись зі мною за малинову ганчірку. А коли я її відпускаю ,наче вона відібрала ганчірку в мене,то гордо несе її в будку.Та все ж, я не покидаю на неї надії.

Мізірний Михайло

Одного зимового похмурого ранку я прокинувся від невідомого підозрілого шуму. З сусідньої кімнати доносилось якесь шурхотіння. Мені стало лячно. Я покликав батьків, але ніхто не відповів. Полежавши декілька хвилин під ковдрою, вирішив перевірити, що ж відбувається, цікавість перемогла. Обережно зазирнувши до кімнати, я спочатку не повірив своїм очам - на стільці біля вікна стояла клітка, а в ній куйовдилась якась істота. Я роздивися її ретельніше і аж підстрибнув від щастя. Та це ж моя мрія! Вже чотири роки поспіль я випрошував у батьків хом'ячка, але вони не погоджувалися. Підійшов ближче і почав розглядати. Який же він кумедний! Здалеку нагадує клубок вовняних ниток. Його хутро справді можна сплутати з вовною. Воно довге, руде, стримить в різні боки. Серед нього важко помітити ніжки хом'ячка. Та, ось тваринка відчула мою присутність і повернула до мене голівку. На невеличкому личку блищали від цікавості два чорні ока. Я відразу згадав мультик, який ми переглядали з мамою, про хом'ячка на ім'я Хома. Мій був як дві краплини схожий на мультяшного, тому я назвав його Хомка. Отже Хомка відчув мою присутність, обернувся і почав з цікавістю мене розглядати та ще й при цьому кумедно поводив носиком з боку в бік, наче нюхав чи гарно від мане пахне.

Не знаю скільки я так просидів біля нового товариша та прийшла мама і сказала, що Хомка хоче їсти і треба його погодувати. Ми придбали в магазині спеціальний корм. В ньому було змішане різне насіння та зернятка. Та я помітив, що перш за все хом'ячок вибирає насіння соняшника, мабуть воно смакує йому найбільше.

Дуже цікаво спостерігати за Хомкою, коли той їсть. Він сідає на задні лапки, насіння тримає передніми і так швидко працює щелепами, що тільки встигай помічати. Але мій Хомка полюбляє не лише зернята. Він любить ласувати яблуками та капустою, а ось морква йому не дуже до вподоби. Не відмовляється хом'як і від сухариків.

Вдень хом'ячок більшу частину часу спить. Прокинеться, поїсть і знову спати. А ось ввечері годині о десятій, наївшись досхочу, він залазить в своє колесо і починає так швидко бігати. Батьки, шуткуючи, називають його батарейкою. Я вже звик засинати під шум колеса, коли біга Хомка. А одного разу я довго не міг заснути бо дуже турбувався про свого товариша: він чомусь не бігав як завжди в колесі, а сидів собі в куточку клітки. Та найстрашніше, що щоки у нього роздулися так наче болів зуб. Та поспостерігавши за ним трохи, зрозумів що той набрав повні щоки ласощів. Як же тут бігти!

Вчора сталася дуже кумедна історія, яка розвеселили всю нашу родину. Ми випустили Хомку погуляти. Він, як завжди, побігав по кімнаті, потів почав обнюхувати штори і ...несподівано вчепився в них зубами і почав гризти. Ми насилу відібрали в нього «ласощі», підняли штори. Та хом'як став на задні лапи і став тягнутися догори, щоб вхопити штору. Як ми тільки не намагалися відволікти Хомку! Спрацювали лише його улюблені сухарики. Він схопив шматочок хліба і побіг в клітку ховати, бо тільки що поїв і був не голодний.

Так цікаво спостерігати за цією тваринкою. Вона приносить мені стільки радості і позитивних емоцій. Кожного ранку, прокидаючись, я бажаю своєму улюбленцю гарного дня, ввечері-доброї ночі. Навіть не знаю, як я раніш жив без нього. Раджу всім хто хоче мати завжди гарний настрій і позитивні емоції завести домашнього улюбленця. Впевнений, що ви про це не пошкодуєте.

Олександра Попаденчук

Мурка

Ця грайлива весела кішка з'явилася у нашому дворі рік тому.

Історія розпочиналася не дуже весело. Якось липневого ранку бабуся почула тихий писк біля воріт. То було дуже маленьке, худюще кошеня, яке від голоду вже навіть нявчати не могло. У нас вже є кіт Васька, собака Мухтар, папуга та черепашка, тому бабуся спочатку не дозволила взяти кошеня.

Якісь черстві люди викинули нещасну тваринку. Його було дуже шкода. Бабуся дозволила його нагодувати. Воно навіть їсти не могло. Зовсім безсиле і кволе. Я вмовила своїх рідних залишити його в нас хоч на трішки, щоб воно набралося сил. Вигнати кошеня не стало духу в жодного члена нашої родини. Так Мурка (я дала їй ім'я) залишилася у нас. З'ясувалося, що у кошеняти ще й не має лівого очка і воно побите. Довго я та мама лікували Мурку. Вона звикла до нас, виявилася дуже грайливою. Дуже любить рибу та свіже молоко.

Мурці пощастило. Ми допомогли їй. Вона отримала дім і друзів у ньому. І, дивлячись на її спотворене очко, думаю про наш такий жорстокий світ. У нас не було б покинутих тварин, якби люди були добрішими. Хочеться жити у світі без насильства.

Катерина Язловіцька 

Ілля Колісник

Дослідження впливу домашніх тварин на самопочуття людини

Детальніше про дослідження

Анастасія Холодницька

Андрій Кушнір

Поліна Петрушенко 

Наталія Манько

Іванна Ярошук

Тварини володіють прекрасною якістю - запам'ятовують добро і залишаються з господарями, охороняючи їх будинок, до самої смерті.

Анахарсіс

З давніх часів собаки жили разом з людьми, були для них помічниками і звичайно ж друзями. Це одні з перших тварин, які приручили люди. Таким чином люди ділилися їжею з собаками та давали їм притулок, а ті у відповідь допомагали господарям на охоті, охороняли дім та ставали не просто домашньою твариною, а другом. Пройшло вже багато років, але роль собаки в житті людини є не менш важливою. Якщо є собака у домі, то є і щастя, тому що ця істота не лише охоронець будинку, але й море позитиву для його жителів. Хоч собаки і не вміють говорити, але вони вміють слухати! Це дуже розумні тварини, вони здатні навіть розуміти почуття людей та своєю присутністю підтримувати їх. Тому їх і називають друзями людей.

У мене також є домашній улюбленець. Це собака, дівчинка, яку звати Ніка. Це собака породи пекінес. Вона маленька та легенька. Для мене її подарували на день народження п'ять років тому. Моя мама принесла дуже красиву коробку з бантом і коли я її відкрила, то побачила цю маленьку грудочку щастя! Цей подарунок мені дуже сподобався. З кожним роком Ніка все більше підростала, так само і я. Ми постійно гралися з нею, гуляли, дуріли. Вона дуже любить митися і розчісуватись. В неї є свій коврик та ліжечко у хаті, але вона полюбляє спати разом зі мною на моєму просторому ліжку. За цих п'ять років, що вона живе у нашій сім'ї, вона стала справжнім членом родини. Ніку дуже любить тато, мама і я.Також у моєї собаки є один незвичний талант. Вона стає на задні лапи, а передніми лапками махає, таким чином просить їжу, а коли їй нічого не дають їсти і ігнорують, то вона починає голосно гавкати. Кожного ранку вона проводжає мене до школи і зустрічає, а якщо я їду кудись на довго, то вона дуже сумує.

Все було добре, але цього року моя собака дуже сильно захворіла. Вона нічого не їла, не пила, у неї був сухий ніс і вона постійно лежала на підлозі. Мама і я дуже плакали, бо думали що вона помре. Але на щастя все обійшлось, ми завезли її до ветеринара. Виявилось її вкусив кліщ і вона могла померти, але ми вчасно привезли її до лікаря. Він зробив їй укол, а потім ще один. Ми привезли її додому і Ніка дуже довго спала. Потім вона нарешті проснулась і ми зрозуміли, що вона нарешті видужала. Я дуже злякалась, що втрачу свого домашнього улюбленця. Адже за ці роки вона стала справжнім другом для мене!

Зараз все добре і я дуже рада, що моя собака здорова. Ніка любить мене, а я люблю її дуже! Потрібно цінувати тих, кого ми приручили, тому що інколи вони розуміють нас краще, ніж люди!!!

А ось так виглядає моя Ніка

Марія Литвиненко

РАВЛИКИ...

Півроку тому в мене з'явилася дружна сімейка равликів ахатинів. Подарувала мені їх керівник гуртка рукоділля, що при ЦТДЮ м. Ірпеня, Світлана Сергіївна. Перед тим, як забрати равликів до себе, я вивчала досвід інших, хто вже утримував ахатинів. Цікавилася інформацією в Інтернеті, читала журнали про те, як за ними доглядати, чим равлики харчуються, як утримувати вдома.

Коли п'ятеро маленьких ахатинів з'явилися у моїй домівці, я, облаштувавши їм оселю, кілька днів за ними пильно спостерігала, щоб вивчити особливості поведінки, їхній розпорядок дня. Адже вони тваринки організовані, активніші увечері та вночі, а вдень більше відпочивають. Їдять здебільшого одночасно та3 й відпочивають разом. Згодом, вивчивши особливості їхньої поведінки, дала їм імена. Найбільшого равлика назвала Тістечком, бо постійно ласує чимось смачненьким (дуже полюбляє огірки, листя салату, кабачки). Найменшого, який любить спати, назвала Соньком. А ще є Кексик, Йогурт і Моторчик (він рухається швидше від інших).

Моя сімейка ахатинів потребує особливого догляду: їх потрібно купати, але обережно, щоб вода не потрапила в дихальні шляхи, робити вологе прибирання їхньої домівки. Равлики здебільшого харчуються шматочками кабачка, огірка, гарбуза, моркви, листочками салату, капусти. Додатково потрібні вітаміни для кращого росту.

За ахатинами цікаво спостерігати: як вони їдять, сплять, купаються. Особливо мені подобається дивитися, як вони купаються. Я гладжу їхні панцири м'якою вологою щіточкою, вони витягують свої ріжки і повертають свої мордочки у мій бік. А ще вони ніби змагаються, хто більше з'їсть, швидше вибереться на стелю у своїй домівці, найдовше поніжиться у «ванній» під час купання.

Вони мої маленькі улюбленці, спокійні, доброзичливі, особливі тваринки. 

Наталія Левковська

Мій домашній улюбленець - це мій котик, якого я назвала Мурчик. Його подарувала мені моя бабуся на день народження. Я так назвала свого котика, бо він завжди муркоче. Як і всі коти Мурчик розумний, хитрий і дуже любить мене. Мій котик має часту, пухнасту шерсть з чорними і білими полосками. Очі у нього блискучі із зеленуватим відтінком. Кругленька мордочка з чорним носом. Вушка маленькі та кумедні.

Мурчик дуже любить ковбаску і рибу.

Мій кіт має друга, тобто мого собаку Біма. Вони разом люблять поїсти та погрітися на сонечку.

Коли пригріває сонечко мій кіт любить сховатися в затінок. Йому так затишно і зручно. Отже, я намагаюся дбайливо ставитися до свого котика. Мій Мурчик найкращій кіт у світі. 

Олександра Півник 

Давайте познайомимось...

Моє ім'я Олександра. Я мешкаю у місті Покровськ, навчаюся в навчально-виховному комплексі №1 , перейшла до 4-В класу.

Я дуже люблю домашніх тваринок, кішок, собачок то що... Коли я вчилася в першому класі, вже навесні сталося диво...-батьки подарували мені маленьке чудо - цуценя. Він був такий малесенький, що навіть містився на долоні мого батька. Назвали ми його Джеком. Песик дуже гарний, білого кольору із коричнево-шоколадними плямами на мордочці. Тато, мама, я та й всі бабусі і дідусі дуже любимо нашого Джека. Дарує гарний настрій, заряджаєенергією та позитивом, навіть не уявляємо як ми раніше жили без нього. З нами ще живе дуже мудра кішка, звати її Пума, вона для малого цуценя спочатку була як матуся, а зараз йому вже трошки більше двох років, але він її поважає не дивлячись на те, що веде себе як господар...

Коли ми їдемо у подорож на власному авто, беремо Джека з собою, він дуже любить їздити з нами, та виглядати у вікно.

Собаки дарують нам своє тепло і любов, захищають, іноді навіть лікують нас від хвороб... Не завжди господарі добре ставляться до своїх тваринок, проте собаки все одно люблять їх й вважають найкращими у світі. Такій відданості багатьом людям варто позаздрити. Собаки роблять наше життя кращім, завжди чекають нас, сумують за нами і по-справжньому люблять нас.

Моя улюблена на всьому світі тваринка - це мій Джек! 

Данило Савєльєв

Відео-презентація

Павло Дорохов

Мар'яна Мірко

У мене є домашній улюбленець - собака. ЇЇ звуть Боня. Вона дуже лагідна і добра. Вранці і ввечері ми ходимо на прогулянку, а після того як приходимо додому граємо. Іноді, коли я йду в школу, мені часом здається, що собачка без мене дуже сумує. Виходячи на вулицю я бачу як вона сидить біля воріт нашогодму і проводжає мене сумним поглядом. В ці моменти мені особливо важко забути її. Але коли я приходжу додому вона з радістю і гавкотом зустрічає мене. Кружляє, стрибає навколо мене, чекає поки я почну грати з нею. Я дуже люблю свою улюблену собачку. А ще вона завжди потрапляє в смішні ситуації. Ось я зараз розповім вам одну із них. Одного всі дуже поспішали і я забула дати моїй собачці поїсти. Повернувшись додому я побачила, що корм який стояв на верхній полиці розсипаний по всій кухні і на коробці з під нього лежить Боня, яка зрозуміло переїла,побачивши мене вона швиденько встала і від радості загавкала.

Ангеліна Яцентюк

Бімулькін

Бім, Бімулькін, Бімчик - так я називаю свого вірного та незамінного друга песика. Він живе у нас уже 2 роки. У нього чорна шерсть та карі очі. Бімчик середнього росту. Та вигляд у нього сердитий. Перехожі бояться його. Він любить гуляти зі мною на поле. Так лагідно дивиться в очі, щоб його брати із собою на прогулки. Я дуже люблю свого песика.

Софія Цуман 

Руда несподіванка

Наша мама найбільше засмучується, коли ми з братом не ладимо між собою: сваримось, інколи до образливих слів вдаємося.

Якось після чергового інциденту, вранці, коли всі поспіхом снідали, брат запропонував занести мій рюкзак у школу. Я одразу погодилась, відчуваючи свою перемогу.

А у школі мене чекало таке...

Заходжу я в клас, а декілька дітей кидаються до мене і навперебій розказують, що мій рюкзак, якого приніс брат (він же одинадцятикласник і набагато швидше дійшов до школи, ніж я - шестикласниця), ворушиться!?

Я страх як боюсь усяких жуків, павуків і от ... хтось у рюкзаку... Що ж робити? Телефонувати батькам? Зачекати на вчителя? Отак стоїмо наляканою і зацікавленою купкою, що все більшала, навколо моєї парти. І раптом почулося тихеньке «мяв».

- Там кіт! - вигукнув Рябухін - найсміливіший хлопець нашого класу ( у нього ж батько військовий).

Я стала відкривати свій рюкзак, з якого нетерпляче висунулась руда пухнаста голова нашого домашнього улюбленця Кекса. Що тоді почалось у класі! Всі хотіли його погладити, потримати. Навіть вчителька.

А батькам все-таки довелось телефонувати: який з Кекса учень.

Каріна Тарасюк

«Золотоволоска і її подружка»

Одного осіннього дня я поверталася зі школи в піднесеному настрої. З алгебри і біології я отримала одинадцять балів. А ще вдома мене чекав великий акваріум з золотими рибками,який повинна була купити моя мама.

Прийшовши додому, я була розчарована. Замість великого акваріуму і золотеньких рибок я побачила лише маленький кругленький і одну золотеньку рибку. Розчарована я пішла до своєї кімнати.

Через двадцять хвилин до мене в кімнату зайшла мама. Вона доручила мені погодувати моїх рибок. Спочатку я вагалася, але підійшла до акваріума і побачила малесеньку рибку, яка вітала мене з усмішкою на миленькій мордочці.

Через декілька тижнів я помітила, що на моїй Золотоволосці (так я назвала рибку) ледь помітна усмішка. Я розхвилювалася і порадилася зі своєю мамою. Вона запропонувала знайти їй нову подружку.

Наступного дня я обміркувала цю пропозицію і вирішила, що куплю їй подружку. Обійшовши численну кількість магазинів я знайшла саме ту рибку, яка підійде моїй Золотоволосці.

Золотоволоска була дуже рада, що в неї з'явилася така чудова подружка. З нею вона була більш веселою і радісною, ніж зі мною.

Щовечора я насолоджувалася своїми новими друзями, які з'явилися в моїй кімнаті!

#КонкурсМійДомашнійУлюбленець