світ моєї мрії


Софія Куртова

Всім привіт! Мене звуть Софія і сьогодні я вам хочу розповісти про світ, про який я мрію і в якому хочу жити. Багато дітей мріють про світ де все зроблено з солодощів, хтось мріє про світ де буде існувати казкові істоти такі, як єдинороги і пегаси, навіть хтось хоче, щоб були русалки і феї. Я не засуджую таких дітей тому, що в дитинстві у мене теж були такі мрії, бажання, але чим дорослішим і розумнішим ти стаєш, тим більше розумієш, що солодощі і єдинороги це не найголовніше, що повинно бути в житті.

Я хочу, щоб мій світ був схожий на казку де всі щасливі і здорові і щасливі не за рахунок того, що у них купа грошей, а просто за те, що вони вже з'явилися на цей світ здорові, в люблячій сім'ї з рідними, які їх будуть любить такими якими вони вже є.

Я не можу дивитися як мої друзі, приятелі або просто знайомі через невиліковні хвороби або через некомпетентну медицину розлучаються зі своїми рідними та близькими. Тому всі люди будуть дбайливо ставиться до свого здоров'я і вести здоровий спосіб життя.

Питання бідності і голодування не стоятиме бо, у всіх людей будуть абсолютно однакові можливості і не буде існувати класового розподілу. Тероризму, насильству і вбивству не буде місця в світі де всі один одного цінують, поважають і підтримують, незважаючи ні на що. Всі будуть намагатися шукати компроміси і в усьому знаходити позитивну сторону.

Всі люди і тварини будуть жити в абсолютній гармонії, і такого поняття як браконьєрство не існуватиме. Так як більшість екологічних проблем виникає з вини людини, тоді всі будуть жити за принципом, «Що посієш, те й пожнеш» , тому всі люди і тварини будуть жити в згоді з природою.

А моє завдання буде полягати в тому, що я буду робити все від мене залежне, щоб підтримувати мир у всьому світі.


Данил Брильов


Макар Пікуш

Світ моєї мрії 

Світ без горя і журби,

Без хвороб і без біди,

Без сирітства й бідноти,

Без зухвалої війни

Де цвітуть сади яскраві,

Де буяють пишні трави,

Де поля шумлять пшеничні,

Де у небі хмари чисті.

Влада щира і прозора

Без корупції й ганьби

Щоб дороги були рівні

Особливо в Україні

Безкоштовна медицина

Щоб для кожної людини,

Зарплатні аби хватало

Не лише тільки на сало

І достойно щоб жили

Наші бабусі й діди,

Щоби правда процвітала

І добро щоб панувало

--------------------------------

Частіше бачити батьків

Усміхнених , щасливих,

І бабусів, і дідусів

Живих і невредимих

Дітей - сиріт щоб не було,

Сімей щоб вистачало,

І жебраків на смітниках 
Щоб ми не спостерігали.

Війни ніколи не було,

Сини, батьки не гибли,

І сльози матерів і вдів

Навіки щоб всі зникли.

Достойних заробітних плат

І цін на все доступних,

І медицина, й навчання

Щоб зовсім безкоштовні

Хоч я ще зовсім молодий,

Але вже маю сили,

Зробити так , щоб всі жили

На цій Землі щасливо!


Злата Кравченко

Майбутнє нашого світу - це діти. Нині дитяче життя трагічне. У силу соціальних та економічних проблем діти стають сиротами, гинуть від голоду і хвороб. Тяжке, безпритульне життя тягне за собою злочинність і ненависть.

А яка страшна зараз старість. Люди, віддавши всі свої сили та здоров'я для добробуту держави, забуті нею, кинуті напризволяще.

Моральні цінності втратили свою вагу. Нині все можна купити за гроші, вони мають більше значення, ніж людяність, чемність, культура, доброта. Гроші забруднюють природу й душу, знищують і руйнують усе живе.

Про людство що і говорити. А природа?

За показниками, через 3 роки Чорне море перетвориться на пластиковий смітник. Тому потрібно необхідно вирішувати питання з пластиком. Вирубка лісів, забруднення водойм, просто серце крається від проблем

У мене має бути чиста планета із законами ,створеними для блага дітей,людей, стареньких.


Олександра Матвієнко

У світі, в якому я хочу жити, - це коли потребою для кожної людини стане робити для іншої тільки щось добре, приємне, корисне, може, навіть самопожертовне. «Якщо Ви не думаєте про майбутнє, у Вас його і не буде»

Невдовзі кожен з нас має обрати фах, який визначить його долю. І треба не помилитися у виборі майбутньої професії. Бо це вибір є вирішальним кроком, який може вплинути на наше професійне майбутнє. Хочеться бути людиною, а що означає бути нею? Людина - це не просто назва. Це звання, що передбачає високу відповідальність. Людяність - це добро, чесність, турбота про інших, здатність прийти на допомогу. Тільки такою може бути справжня людина. «Найтрудніша професія - бути людиною».

Щоб знайти і правильно обрати професію, не можна сидіти склавши руки. Потрібно пробувати щось нове, набиратися досвіду у тій чи іншій сфері діяльності. Справжнього успіху досягає той, хто ні на мить не зупиняється, для кого кожний фініш стає стартом для нових звершень.

Людина у світі ніколи не зможе прожити без природи та без гармонії з довкіллям. Ця рівновага дуже потрібна кожному, щоб мати змогу розвиватися духовно. «Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя».

У світі моєї мрії, сім'я - святиня людського роду. В ній повинні бути кохання, вірність, піклування, повага, співпереживання. Коли в родині затишок і взаємоповага, коли немає сварок та жорстокості - ця сім'я щаслива. Її хочеться берегти, хочеться швидше повертатися після робочого дня та навчання, знаючи, що тебе там чекають і люблять. Найдорожче багатство - це щаслива родина, яка міцна злагодою і багата дітьми. «Перед минулим схили голову, перед майбутнім засукай рукава».

Людина повинна знати духовні витоки свого народу, його минуле, без якого немає майбутнього. Історія нашого народу трагічна, ця війна стала тяжким випробуванням для його, але наша Україна ніколи не буде у рабстві, вона оживе, підніметься з руїн, хоч і випила повну чашу страждань. «Все в наших руках, тому їх не треба опускати». Попереду - невідомість, загадкове майбутнє, хочеться, а воно так і буде, - щастя завжди супроводитиме нас, не обходитиме людська повага і шана, тоді легше долати дорогу життя, і перемога буде за нами.

Тому - тільки вперед!

Нізащо не сходити з маршруту!

Світ моєї мрії - це свято дружби і вірності, краси і юності. Я вірю в мрію. «Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці». «Праця - це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення».


Ангеліна Матюк

Я мрію, щоб світ був веселим, життєрадісним і добрим. Щоб ніхто не сварився, а жили в мирі і злагоді. Щоб допомагали один одному. Щоб дружили всі. Щоб всі люди були як одна велика сім'я. Всі люди працювали на роботі своєї мрії. Всі люди були добрі, доброзичливі, толерантність, розумні.

Надіюсь колись буде такий світ.


Олександра Матвієнко

Українці! 

Я б хотів, вам побажати, 

Щоб ви шанували Україну. 

Берегли її та любили, 

Як рідну дитину. 

Щоб у вас у українців, 

Не тяжка була доля. 

Бажаю миру в Україні, 

Та над своєю головою. 

Щоб закінчилась війна! 

Хочу побажати, 

Щоб люди були добрі, 

Щоб Україна наша, 

Не загинула в неволі. 

Щоб наші солдати 

Захищали нас та Україну, 

Та не покинули нашу рідну Батьківщину. 


Єгор Шило

Діалог: «Світ моєї мрії» 

Сьогодні, я прокинувся в гарному настрої. Не знаю де, але переді мною стоїть незнайома людина. Подумки подумав, що її зовнішність мені когось нагадує. Десь я її бачив, але зараз не згадаю. - Де це я? - Вітаю Вас у майбутньому! Мене звати Олексій. Хочете, я покажу наше місто? - Так, цікаво, що там. Пізніше стало зрозумілим, що насправді, воно відрізняється від інших міст, адже люди в ньому виглядали більш привітними й толерантними. Тоді, почав я пильно придивлятися до того, чим же займаються діти та дорослі. Виникли питання про школу, на які хлопець зміг відразу дати чіткі відповіді. - Чому школярі не носять книжок і не роблять домашніх завдань? - Учням, починаючи з першого класу директор видає планшет для того, щоб діти навчання тільки в школі, а вдома мали достатньо часу, щоб погратися з друзями та поспілкуватися з батьками. - Цікаво, а що з дітьми, що мають особливі потреби? Не вже їх не існує? - Вони можуть ходити до будь-якої школи та радіти життю. - А хто їх створив? - Це ти - Єгор та твої думки. - Я?! І замислився на 5 хвилин. - Ще мені важливо дізнатися, чим саме займаються на перервах молодші школярі та старшокласники. - Відомий випускник створив для школи велику кількість спеціальних машин на штучному інтелекті. Річ у тім, що в 4-ому класі батьки з легкістю виділяють кошти для задоволенням бажань свої дітей, щоб їх добре підготувати до заліку, який здається наприкінці року. - Тоді, який екзамен здають учні 9-их класів? Так, як я випускник і турбуюсь через ДПА. - Головною умовою для закінчення навчального закладу, це не тільки теоретичні знання з різних навчальних предметів, а й практична частина - самостійне керування автомобілем .... Згодом, я зрозумів, що це сон. Олексій не договорив свою розповідь, як почав зникати з моєї свідомості. Отже, інколи нам не вистачає часу зануритися у внутрішній світ і можливостей створити те, чого нам бракує. Вважаю, що Олексій - проповідник - частина непізнаного «Я», яка живе мріями, але не теперішністю та реальністю.


Дарина Чечко 

Наш світ такий різний. Він функціонує, як комп'ютeр. На цьому комп'ютeрі є бeзліч програм, які працюють по-різному та кожна має свою функцію. Дeякі працюють злагоджeно, нe ідeально, алe eфeктивно. А дeякі частeнько дають збій або ж взагалі нe функціонують, коли цe потрібно. Як наслідок, складова, за яку відповідає пeвна програма, відсутня на комп'ютeрі. На цeй комп'ютeр часто потрапляють віруси, яким нe завжди вдається протидіяти. На цьому комп'ютeрі є бeзліч нeдоліків, які потрібно виправляти. І програмістами, які цим займаються, є ми, люди. Мабуть, ніколи ми нe зробимо цeй світ ідeальним. Аджe для кожного ідeальний світ виглядає по-різному. Кожeн сам його програмує. Світ можна зробити ідeальним для індивіда, алe нe для всього суспільства. Цe, радшe, утопія. Уявімо, що я - програміст, який рeмонтує цeй комп'ютeр. Я нe підлаштовую його лишe під сeбe, я намагаюся зробити його таким, щоб усі інші програмісти були задоволeні. Так, цe нeпросто. Алe хто сказав, що змінювати світ - просто?) Найважливішою проблeмою нашого світу для мeнe є стан eкологіï. В окeанах - сміття, на зeмлі - сміття, в будинках - тeж сміття. Сміття стало занадто багато і його кількість щодня збільшується. Люди забули, що на Зeмлі господарює природа, а нe вони. Від цього страждають тварини, рослини, грунти та окeани. Більшість людeй нe усвідомлюють того, що вони шкодять природі. Так, бeручи бeзкоштовний пакeт в магазині, ми навіть нe задумуємося, скільки Зeмних рeсурсів було витрачeно на його виробництво та що з ним будe після використання. Ми живeмо нeсвідомо по відношeнню до природи, хоч ми і ствeрджуємо, що любимо ïï. Ми любимо виïжджати "на природу", дихати свіжим повітрям та засмагати на пляжі. При цьому ми скаржимося на бeзмeжну кількість стихійних звалищ, скаржимося на загазованe міськe повітря та шалeну спeку, яка щороку збільшується. І, як нe дивно, виною всьому цьому є люди. Я би дужe хотіла, щоб у світі моєï мріï нe було цих жахливих явищ. Я хочу, щоб люди почали вирішувати eкологічні проблeми, які ïх оточують. Стимулом для боротьби за чистe навколишнє сeрeдовищe можуть стати числeнні відeо, дe з морських чeрeпах витягають одноразову трубочку або поліeтилeновий пакeт - наочні приклади шкоди сміття природі. У світі моєï мріï всі живуть, як Бeа Джонсон або Лорeн Сінгeр, виробництво пластику припиняється, в окeані зникають "сміттєві острови", люди пeрeстають користуватися паливом і нафтопродуктами та пeрeходять на поновні джeрeла eнeргіï. Я мрію про роздільні сміттєві баки у кожному дворику. Хотілось би, щоб сміття нe було взагалі, щоб всі відходи пeрeроблялися. Наразі цe нeможливо, алe скоротити кількість сміття, що нe пeрeробляється - щe й як можливо! У моєму світі нeмає війн, бо люди живуть мирно, а всі проблeми вирішують шляхом пeрeговорів. Війна - цe взагалі найгіршe явищe, якe придумало людство. Особливо, якщо під час бойових подій страждають мирні житeлі. Для запобігання війні люди повинні бути уступливими, розуміючими та мудрими. Мирні пeрeговори повинні проводити найосвічeніші та найрозсудливіші люди. Цe нeобов'язково мають бути дeпутати або дeржслужбовці, цe можуть бути і люди з народу. Народ є головним програмістом світового комп'ютeру. Тому у світі моєï мріï в кожній краïні дeржавні питання вирішуються шляхом народного голосування. Нeпідкупного та чeсного голосування. Вeличeзною проблeмою сучасного світу є корупція. І тут наша дeржава - нe виключeння, а, скорішe, показник. У моєму ідeальному світі нe тільки чиновники, алe й інші люди - нeпідкупні, мають совість та почуття обов'язку. Якщо всі люди будуть свідомо ставитися до своïх робочих обов'язків, то корупція викоріниться, і, зокрeма, наша дeржава зможe ïï подолати. У майбутньому я хочу отримувати гідну заробітню плату. Кожного працівника потрібно цінувати та платити стільки, скільки він заслуговує, нeзалeжно від того, ким він працює: прибиральником чи програмістом. У світі моєï мріï люди живуть у гармоніï з собою, оточуючими та природою. Я хочу, щоб мeнe оточували працьовиті, завзяті та активні люди. Такі, що зможуть надихнути мeнe на нові звeршeння. Я нe хочу, щоб мeнe оточували зарозумілі та eгоïстичні люди, бо з такими людьми нeприємно спілкуватися. Я вважаю, що людина народжeна для того, щоб зробити цeй світ кращим, а нe задовольнити лишe власні потрeби. Також, хотілось би, щоб люди нарeшті пeрeстали палити, пиячити та вживати наркотики. Цe так бeзглуздо! Сeрйозною, алe нeобговорюваною в Украïні проблeмою є нeтeрпимість до "нe таких, як всі" людeй. Зокрeма до людeй з нeтрадиційною сeксуальною орієнтацією. І такe ставлeння розповсюджується нe тільки на них. Також люди з інвалідністю, іншим кольором шкіри та іншою вірою в нашому суспільстві часто сприймаються як нeправильні або нeдорозвинeні люди. Тe самe і в інших краïнах. Я дужe хочу, щоб усі бeз виключeння люди були толeрантними. Тоді у світі нe будe нeприязні та агрeсіï. Ми живeмо у 21 столітті. Цe час, коли світ роботизується, відбувається стрімкий тeхнічний прогрeс. Тим не менш, у багатьох краïнах Африки, Азіï та Півдeнноï Амeрики й досі нeмає eлeмeнтарних умов для якісного життя: ïжі, води, житла, eлeктрики, бeзпeки та освіти. Звісно, у бідності краïн чeтвeртого світу винні самі житeлі цих краïн і я можу лишe побажати ïм успіху в розвитку. Хочeться, щоб люди нe боялися змін та щось робили зі своïм рівнeм життя. Лишилось написати, ким я хочу бути в майбутньому. Пeрш за всe, хочeться залишатися людиною. А вжe потім eкологом, музикантом та волонтeром. Я хочу врятувати природу, зробити свій вклад в мистeцтво, та допомагати людям, яким цe нeобхідно. Можливо, до цього списку профeсій додасться щe дeкілька потeнційних. Та поки що моï прагнeння такі. Можливо, я багато хочу. Я розумію, що сама нe зможу зробити світ таким, як його описала. Алe я мрію про такий світ. Я вірю, що за допомогою цього конкурсу мою думку почує багато людeй, які розділять її. І разом ми запрограмуємо цeй світ на добробут в усіх сфeрах життя.


Артем Акімов 

Ось вже 5 років я навчаюсь в Черкаській спеціальній ЗОШ - інтернаті для дітей з вадами зору. В мене є багато друзів та товаришів. Нас у школі не просто навчають, а й дбають , щоб у нас змалечку формувалось почуття турботи про ближнього, слабшого. В моєму класі навчається двоє учнів, які ,крім вад зору, мають проблеми з опорно-руховим апаратом, хворі на ДЦП. Таня та Влад такі ж , як ми: веселі, рухливі. Але я неодноразово спостерігав, як їм складно рухатись: йти, бігти, наздоганяти. Мої однокласники і я часто подавали руку допомоги, підтримували їх, коли їхні ніжки не слухались, а руки не могли все вчасно робити через слабкість м'язів. Ось тому я вирішив після закінчення школи вступити до медичного коледжу та здобути професію реабілітолога , щоб приносити людям користь. Я мрію робити масаж, лікувальну фізкультуру, фізичні процедури для таких людей, яким це буде вкрай необхідно: дітям та дорослим з проблемами здоров'я,учасникам АТО, постраждалим внаслідок ДТП. Моя мрія - дарувати здоров'я іншим людям. Ось тому роки , які залишились до кінця закінчення школи , я мрію використати для підготовки до здійснення своєї мрії.


Олександра Алексійчук

Мріє моя! Не зрадь і почуй мене! Я мрію жити в світі без війни, де пануватиме тепло і ласка, де дітям снитимуться кольорові сни, і їхнім мамам, а також і татам.

Не буде в світі тім хвороб, недуги , усі здоров'я матимуть міцне, а навіть якщо хтось і захворіє, то ця хвороба вмить мине. А ще я мрію, щоб у всіх дітей були батьки, сім'я, родина, і щоб ніхто із них не ріс у інтернатах, дитбудинках.

То буде світ без зради і брехні, де люди житимуть в любові, немов одна роди- на, будуть всі, не буде чвар, презирства і обмови.

Діти успішно будуть навчатись,пізніше вищу освіту безкоштовно здобувати, своїми знаннями й досягненнями Україну прославляти.

Я мрію про те, щоб всі працювали, часу свого марно не витрачали. Щоб гід- на зарплата була у країні, щоб за кордон на заробітки не їздили українці.

Наука і техніка хай процвітають, у ногу із часом усі хай встигають.

В такому світі мрію я жити, добро власноруч довкола творити.

Мріє моя, не зрадь, мир подаруй Україні. Ми -майбутнє її, ми хочемо жити в прекрасній країні!


Настя Багіна

Наша країна була б ідеальною якщо б не... Багато людей можуть почати текс з такої фрази, але особисто я хочу поставити три крапки. Якби не, що? Якби не політики? Якби не корупція в уряді? Якби не минуле нашої країни? Можливо ви самі помічали, що люди починають шукати проблеми оминаючи себе самого, мало людей задавались питання «може наша країна стала кращою якби я не...». Й справді, країна ставала кращою якби ви не кидали сміття через плече, чи, можливо, через балкон. Може якби водії не спішили показувати різні пальці своїм колегам, а просто вибачились. Може якщо б ми не продавали свій голос на виборах за гроші і черговий раз помилялися з вибором лідерів. Я думаю, що пора зрозуміти, що вся проблема в людях, у їх вчинках та діях. Якщо ми це зрозуміємо, то за Новорічнім столом ми не будемо обговорювати всі проблеми життя, безглуздість наших політиків чи нахабність водіїв. Всі хочуть, щоб в Україні було добре жити, щоб існувало почуття єдності, щоб, врешті-решт, свято 1 травня проходило без галасливих мітингів пенсіонерів, які досі вважають себе комуністами. На зауваження журналістів та противників такого руху просто б'ють тих червоними прапорами по голові чи починають відстрілюватись гумовими кулями. Ми довго можемо обговорювати цю тему, але який з цього толк. Ми поговоримо трохи, подумаємо, і підемо викидати макулатуру у смітник. І яка різниця, що, здавши її туди куди туди куди треба, врятуємо кілька дерев. «Це ж аж сімсот метрів до того пункту іти треба, та, до смітника ближче» Те саме з металом, склом і, звісно, пластиком. Прийдемо до лісу, розпаливши вогнище, пообговорюємо всі мінуси життя в Україні, і підемо додому, залишивши те вогнище і, як по акції, купу сміття. Зрозуміємо, що машина забруднилась, вирішимо поїхати помити її біля річки. Будемо діяти за гаслом: «Яка різниця, все одно вода рухається». І, не подумавши про те, що та вода рухається до моря на яке ми поїдемо влітку, візьмемось за діло... Коли будемо їхати додому глянемо у вікно і побачимо ліс, який горить синім полум'ям. «хммм, якийсь оболтус вогонь не залив, добре, що я не такий, я бережу природу»- пробіжить в нас у голові. Ми всі хочемо жити як у Польщі, Америці, Англії, Німеччині, але для цього нічого не робити. Наш народ ніяк не зрозуміє, що для гарного життя ці люди, щось зробили (до речі, зробили не так як роблять наші політики).

Напевно, ви подумаєте, що я відхилилась від теми, але якщо подумати, то для мене, Україна це і є світ. Як мінімум мій. Якщо ближче до теми, то хочеться, щоб в моїй країні жили люди трохи добріші. Люди яким буде докучати совість після того як вони викинуть собаку на двір, чи викинуть сміття на асфальт, а потім вони обов'язкове вернуться і кинуть у смітник чи заберуть назад. Люди які будуть повертати гаманець чи телефон. Люди які не будуть частиною системи, гвинтиком в машині чи елементом в схемі, так співав Сашко Положинський разом з «Фіолетом». Як на мене Сергій Мартинюк та Сашко Положинський саме ті люди на яких треба рівнятися. Вони просувають українську музику вперед, вони піклуються про майбутнє країни. Саме такими мають бути нові лідери України. Тільки такі люди зроблять країну кращою, але варто пам'ятати, що не все залежить від лідерів. Хочеться сказати, що влада в країні має розуміти, що їх обрали не для того, щоб вони розводили страусів чи щось подібне. Їх обирали, щоб вони покращили життя в Україні. Якщо вони хочуть зробити життя кращим, їм треба навчитись бути однією командою. Я вважаю, що ті партії чи фракції, що зараз існують просто безглузді та трохи недоречні, за суперечками та міжусобицями, вони забувають своє призначення. Політики мають працювати в команді, так як зараз працюють на сході. Нашим політикам варто повчитися у захисників. Їм варто об'єднуватись в одну команду, а не відтягувати один одного від мікрофона, даруючи квіти, було б корисніше знайти більш коректний вихід з ситуації. Командний дух - це найголовніша складова успіху. Поки ми цього не зрозуміємо, у нас мало, що вийде.

Але як би все не закрутилось, треба пам'ятати, що колись, може не сьогодні, не завтра, не через рік. Але точно колись, на одну погану подію знайдеться дві хороших. А якщо судити по поганим подіям в Україні, колись ми будемо жити так, що ого-ого. Можливо не доведеться вигадувати знаки застереження, а з'являться знаки підтримки та гарного настрою. Просто треба навчитися жити на позитиві та намагатися творити добро. І тоді, ви помітите: настрій покращився, проблем поменшало і всі щасливі...


Вікторія Страдецька

Сучасний світ в прямому значенні цього слова «зійшов з розуму». Ми бачимо фальшиві усмішки, розруху економіки, образи в сторону тих, хто заслуговує лише поваги. Ми бачимо недомовленості держав та навіть війну, від якої гинуть зовсім невинні люди. Ми спостерігаємо, як світом керують гроші: все купується і все продається. А чи можна купити совість? Людську гідність? Доброту? Гадаю, що ні.

Я вважаю, що нашому світу не вистачає людяності. Так, саме людяності, як би не парадоксально це звучало, бо ми населяємо наш світ, нашу Землю.

Світ моєї мрії - це затишне, комфортне місце, де панує взаєморозуміння, де немає чвар, війни, заздрощів і зла. Так, можливо - це б виглядало занадто ідеально, але я дуже сильно мрію, щоб Росія припинила свою агресію, і Україна почала розцвітати пелюстками щастя та успішності. Я хочу бачити радісні обличчя діток, я не хочу знати, що є дитбудинки, я хочу, щоб у кожної дитини була сім'я, щоб всі знали, що є така чудова пора, як дитинство. Я не хочу бачити брудні села, міста, де в переході сидять «скалічені долею» люди і просять милостиню. Я мрію про те, щоб ніхто не був байдужим до чужої біди. Я хочу, щоб не було злиднів, щоб світова економічна ситуація стабілізувалася і щоб люди не бідно жили, а в добробуті.

Все це звучить дуже гарно, але, щоб все це було, в першу чергу людям необхідно усвідомити жах теперішньої ситуації, знайти добро, повірити в себе, об'єднатися в одне ціле і починати «рестарт». Світ має шанс перезавантаження - без злиднів, біди, сміття і скалічених долей.

По-перше, необхідно створити відповідну організацію, щось на кшталт «ООН» і щоб проблеми людства вирішували «прості люди», громадяни своїх країн, а не «шоколадна верхівка суспільства», для якої чиясь біда лише пожива. Мені подобається назва «Рестарт Світу».

По-друге, тримати баланс, як на крихкому мосту через безодню, бо, якщо впаде один, зникне все!

По-третє, є важливим також чітко розуміти мету покращення Світу, робити все щиро від серця.

Ось він, який Світ моєї мрії. Я гадаю, що про такий світ мріє багато людей та чи всі вони мають сили боротися, чи всі мають бажання більше не терпіти, не звикати до того, що є? Чому не жити краще? Все залежить від самих людей... Мій світ був би чарівний, можливо, колись ми житимемо в такому, але зараз, поки що ми живемо в реальності, тому що для покращення чогось бажань замало.

Але я вірю, і допоки моє серце б'ється, я буду продовжувати вірити в краще, і можливо, якщо люди зрозуміють просту і водночас таку складну істину: ми знову будемо людьми, ми почуємо подяку від природи, сміх дітей, радість, теплі, щирі розмови, і звук щастя, що кличе вперед, за обрій, де сяють зорі надій!


Дар'я Головньова

Світ, який ми шукаємо, - не той світ, який ми бачимо. Боремося за одне, отримуємо інше.

Але, якщо в одну мить кожен зможе створити свій власний світ? Який світ буде моїм? Хто там буде жити і чим займатися?

Що ж, в моєму світі я хочу і прагну створити суспільство, яке буде з повагою ставитися до всіх без огляду на: орієнтацію, гендерну приналежність, стать, расу, вік, релігію і т.д. У моєму суспільстві, як я вважаю, не повинно існувати слова нормально, ненормально, аморальність, а також образи з приводу зовнішності, сексуальних уподобань, психічних захворювань. У такому суспільстві має місце бути повага один до одного, а також до чужої думки і розуміюння того, що кожна людина має право на неї. Але в той же час ніхто нікому нічого не буде винен.Всі будуть рівні, як у віковому сенсі, так і в гендерному.

Але навіть у в моєму соціумі будуть існувати закони та обов'язки. Закони, на мою думку, будуть достатньо схожими с законами в реальному світі.

Одним із головних правил буде дотримання чистоти на планеті, адже як говориться, не плюй в колодязь, з котрого будеш пити.

Так, це буде ідеальний світ, але я на вряд чи зможу створити таких людей, життя у реальному світі, адже більшість людей, на мій погляд, егоїстичні, бездушні, котрим всеодно на природу, на інших людей та їхні думки. Але всеодно я постараюся хоч трішки зробити реальний світ на мою мрію.



Наталія Гончаренко

Для кожної людини ідеальним світ буде виглядати по-різному. Це залежить від багатьох факторів: звички, психологічний тип людини, середовище його теперішнього проживання, виховання, світогляд і навіть поточне соціально-фінансове становище. Кожен хоче змінити що-небудь в цьому світі і рідко коли з ним погоджується інший чоловік, адже у кожного своя точка зору на цей рахунок. Але. Ніколи не варто забувати про те, що весь наш світ починається всередині нас і є для нас таким, яким ми його бачимо. Уявімо ситуацію.

Коли ми довго не бачимося з якоюсь людиною ( нашим знайомим, наприклад), ми відразу ж помічаємо в ньому зміни: він підстригся, купив машину, став краще одягатися, змінилася манера спілкування і поведінка з іншими людьми. Ситуації, що трапилися з людиною змінили його, навіть якщо він сам цього не помітив. Змінився його внутрішній стан, відповідно, змінилася його думка про світ і його бажання щось у ньому змінити. Якщо в дитинстві, ми хотіли що б у нас було стільки грошей, що б ми могли собі купити будь-яку іграшку в магазині, то зараз ми хочемо що б у нас вистачало грошей на їжу, бензин, комунальні та на особисті розваги. Ми майже не помітили, як стали доросліше, але як кардинально змінилися наші бажання і мрії. Наприклад, якщо зараз людина перебуває на висоті свого щастя і радіє, що вона живе, то вона не захоче нічого змінювати, їй на даний момент все подобається. Вона задоволений своїм світом, знайшла рівновагу своїх ідеалів між зовнішнім і внутрішнім. Вона щаслива. 
Взяти іншу людину.

Її звільнили з роботи. Їй прийшла квитанція про несплату гарячої води, електрики. Вдома нічого їсти і квартира віє самотністю... Що захоче змінити людина? Та все навколо! Вона захоче смачну їжу, затишний будинок, підвищення на роботі і несподіванка! За воду і світло треба платити трохи менше!

Найцікавіше, що з цими двома ситуаціями могла зіткнутися одна і та ж людина. І одна людина хотіла змінити кожен зовсім інше, ніж в попередній.

Не можу не згадати, що всі наші думки і почуття можуть мати матеріальну силу втілення. Пасивне бажання щось змінити, тому що завтра, післязавтра, буде таке ж саме, (або ще гірше) і це не робить людину тим самим двигуном, що робив би світ кращим не тільки для себе, але і для інших. Кожна людина має вплив на іншу людину. Бачачи безпритульнього, ми прагнемо, щоб не стати таким як він, бачачи успішну людини при грошах - ми хочемо бути як він. Але хіба ми зможемо стати успішними, щасливими, якщо нас оточують депресивні, токсичні люди або емоційні вампіри? Ні. Чи варто говорити про таке велике поняття як « мій ідеал світу», якщо ми навіть не можемо навести порядок в своїй голові? На яку впливають телебачення, інтернет, мода чи оточення, роблячи все, щоб контролювати нашу підсвідомість.

Будучи щасливим у своєму ідеальному світі, це може не подобається комусь іншому і приносити цим шкоду. Адже, у кожного свої розваги і радості життя. Хтось любить розводити кроликів і садити ромашки, а хтось полювати і зривати, тому що у нього алергія на них. Саме тому, так важливо знайти свою людину в цьому світі, з однаковим світоглядом ідеального світу. Людину, що не буде нас утримувати від нашого щастя, а буде тільки доповнювати його новими враженнями від нього.

Якщо вже говорити за мене, то для мене ідеальний світ складається з трьох велечезних « колон, які я не зможу купити ні за які мільйони:

Перша колона: мої батьки і їх підтримка у всіх моїх починаннях. Їх мудрість, поради і досвід, які допоможуть мені, хоча б не так сильно розбити обличчя об граблі життя. Люди, саме ті самі очевидці всіх подій, з яких потрібно писати підручники та книги по історії, а не з ким-то продиктованих літописів правителів і воєнів.

Друга колона: друзі. Мої брати і сестри, але не по крові. В них точно такий же потік емоцій і енергій, який тече в мені і дуже важливо, що б ці потоки не були руйнівними, а надихаючими, позитивними і щирими.

Третя колона: кохана людина, що дарує своє тепло. Людина з якою відчувається особливий зв'язок. Чужий, на перший погляд, чоловік, якому не все одно, що зі мною станеться за день і яким важливо, що б нічого страшного зі мною не трапилося. Людина, з якою я можу обмінюватися всім теплом що у мене є всередині, переживаючи падіння і взлети в нашому житті разом.

Кожна з цих частин може працювати в повну силу в моєму житті. Але вони ніколи не замінять один одного - це складова мого щастя.

А мій ідеальний світ настане тоді, коли всі ці люди будуть поруч, щасливі, знаходячи свій спокій у рідному домі, і будуть по-справжньому незалежні і вільні від обмежень розуму і тіла.


Катерина Данілова

В нашому світі зараз багато жорстокості. Я вважаю, що це не може продовжуватися ще. Вірю - все зміниться.

Небайдужий до чужого болю, світ, де кожна людина прагне допомогти слабкому. Ті. що більш заможні повинні допомагати з працевлаштуванням бідним, піклуватися про самотніх. Я хочу жити у світі, де більш нема безхатченків : ні людей, ні тварин.

Я хочу жити в цивілізованому демократичному світі де всі люди мають рівні права та обов'язки.Де всі громадяни працюють на роботі яка їм принось задоволення і де вони не думають на які гроші прожити завтра, а знають що держава ніколи їх не кине на призволяще ,

Якщо добре все переглянути й зважити, сучасне життя містить багато чого, за що варто боротися, дає змогу відстоювати свою думку й відчувати кожен день на повну. Якщо хтось знищує рослини, обов'язково знайдуться інші, які захистять природу й боротимуться проти її пошкодження. Це складне питання навчає нас бути сильними, долати труднощі, розуміти інших та допомагати їм, пізнавати життя й самих себе. Все, що переживаємо, все, що зустрічається на життєвому шляху, існує для нашої ж користі. Навіть війна є лише випробуванням для країни й народу, вагомим питанням «Чи готова Україна відстояти свою волю й незалежність?» І наша країна буде мужньо боротися, доведе, що достойна бути самостійною. Адже кожна людина прагне бути вільною й сміливою, а наш народ - особливо. Я б завжди хотіла жити в країні, яка будь-коли готова починати боротьбу за свою свободу.

Тому світ, в якому мені хотілося б зростати, - це вільна й незалежна держава. Світ, де завжди будуть ті, хто по-справжньому зрозуміє й підтримає. Світ, наповнений емоціями, почуттями, щастям, любов'ю та добротою, з людьми, які навчають нас бути відповідальними на власному прикладі, де кожен може відстояти свою думку. У такому світі ми легко пізнаємо, для чого живемо, розуміємо нарешті самих себе. З кожним днем ми стаємо сильнішими й витривалішими, вчимося бачити той справжній життєвий шлях і не відходити від нього. Коли ж є зло, знаходяться ті, які готові йому справедливо протистояти.


Валерія Ілюшкіна

Кожен хоч раз у своєму житті задумувався над тим, що у нашому світі щось не так. І кожен хоч раз у житті уявляв ідеальну Землю з ідеальними людьми. Я - не виняток!

Було би дуже добре, аби люди піклувалися не про стан власного бюджету, а про те, чи достатньо добрі умови забезпечено для існування життя на планеті. Нині це велика проблема, що заважає нам нормально жити. Тож потрібно її певним чином вирішувати. У моєму ідеальному світі люди піклуються про стан навколишнього середовища, тому постійно винаходять електрокари (автомобілі, що не шкодять атмосфері ), альтернативні джерела енергії ( як, наприклад, сонячні батареї, вітряки), щороку висаджують нові й нові дерева, що забезпечить достатній рівень кисню в атмосфері.

У моєму ідеальному світі люди дуже добрі: завжди допомагають одне одному. Немає місця расизму, нацизму і тим паче геноциду. Усі в цьому світі рівні і мають однакові права. Кожен має можливість на виконання своїх бажань та цілей. Тут ти можеш стати тим, ким хотів стати ще з самого дитинства. Немає бідних і багатих, немає привілегій ні для кого - усі абсолютно рівні.

Кожен, хто забажає, може отримати відповідь на будь-яке своє запитання, а вчені тим часом будуть шукати ці відповіді для людей. Вчення - світ, а не вчення - тьма. Чи не так говорив великий руський полководець Олександр Суворов? Отож бо й воно.

Звісно кожен, уявляючи ідеальний світ, уявляє себе правителем у ньому. Чи не так? Адже ж так. Тобі здається, що ти зможеш керувати цілим світом, але ти помиляєшся. Один ти ніколи не зможеш тримати під контролем цілий натовп. Саме по цій причині тобі потрібні помічники. У моєму світі я легко змогла б їх собі вибрати, адже всі розумні, вміють правильно розставляти пріоритети. І я точно знаю, що вибір не породить заздрість у інших, оскільки такого відчуття у моєму всесвіті просто не існує.

Отож таким виглядає світ, який я собі уявляю. Чимось він схожий на нинішню Землю, та все ж щось дійсно є таке, чого нашому світові не вистачає. Це вміння не заздрити, розуміння того, що неважливо скільки у тебе грошей у гаманці чи як ти виглядаєш. Але ж чому усі ми сліпо слідуємо за суспільством, у якому хтось диктує правила життя? Так, звичайно правила потрібні. Та вони не повинні причиняти комусь зла. Потрібно геть викоренити зло з нашого Всесвіту і тоді наше життя буде ідеальним , і тоді нам не потрібно буде щоразу ввечері уявляти ідеальний світ.



Валерія Люшин

Я мрію про такий світ. Щоб у кожному куточку Землі був Мир. На сході нашої країни зараз іде війна, тому всі люди чекають, коли вона закінчиться. І хоч я ще мала, але вже розумію, яка вона страшна і небезпечна. І теж мрію, щоб панував мир.

Також у нашій країні багато екологічних проблем, вимирає природа. Вода забруднена, зникають рідкісні види рослин і тварин.

І я впевнена, що здійсниться ще одна моя мрія,− і всі ці проблеми безслідно зникнуть.

А ще у нашому світі дуже багато зла, ненависті, брехні. А так хочеться, щоб було лише добро, любов і справедливість.

Тому я мрію про світ без війни, без екологічних проблем. Світ без зради і темряви... Хочу жити у мирному світі, де веселі усміхнені діти, де панує любов і тепло, де живе між людей лиш добро...


Аліна Коберник 

Коли моя душа прагне до змін, я заплющую очі й уявляю світ без брехні, наклепів, заздрощів, пліток, лукавства, лицемірства, уявляю світ, де ніхто не помирає, де завжди панує мир і спокій. Я хочу жити у світі. Де люди будуть поважати високі моральні цінності й дотримуватись їх. Проблемою молодого покоління є неповага до своєї родини, мови, культури, природи й, насампе-ред, до самих себе.

Зараз майже кожна людина вживає в розмові лайливі слова, це свід-чить про низький рівень культури мешканців модерного й високотехнологі-чного світу. Недаремно Шарль Бодлер писав: « Прогрес атрофує в нас духо-вність».

Бувало, йду вулицею і чую, як, здавалося б, зовсім малі діти таке вер-зуть, що, приголомшена, починаю розмірковувати про їх майбутнє й про долю нашої нації в цілому. А чому їхня поведінка така ганебна й непристой-на? Все це через брак батьківської любові та належного виховання. Діти, обділені увагою батьків, шукають її деінде: виходять на вулиці й починають виливати свої образи, демонструючи накопичену ненависть. Тому я хочу, щоб у світі моєї мрії було більше любові, добра, ласки, тепла, які даруватимуть люди одне одному.

Жорстокість - це ще одна якість, яка буде відсутня в жителів мого ново-го світу. З кожним днем людська душа черствіє, ми стаємо байдужими до проблем інших. Таке явище здебільшого проявляється в жителів мегаполісів.

Якось чула, що журналісти проводили соціальні експерименти, у яких хотіли перевірити, як люди на вулиці відреагують на те, що перехожому стає погано. Результати приголомшили всіх: сотні людей проходили повз хворого, наче не усвідомлюючи, що ніхто не застрахований від неприємностей. І, мо-же, саме їм теж буде потрібна така допомога.

Байдужість, як тенета, заплутала й обвила наші серця. Ми так поспіша-ємо встигнути за змінами, які відбуваються у світі, що часом в гонитві за гро-шима, славою й владою, втрачаємо самих себе. Стаємо егоїстами, жорстоки-ми й здатними скоїти злочин. А безкарність, до якої ми вже звикли, породжує вседозволеність і як наслідок - нові злочини.

У світі моєї мрії пануватиме справедливість, яка буде поширюватися на всіх. Бо навіть нечуттєве порушення норм права без належного покарання призводить у майбутньому до скоєння найважчих і найжорстокіших злочинів. Я вважаю, злочин - як хвороба, діагностувавши яку на ранніх стадіях, можна повністю одужати, але якщо зволікати з лікуванням, то через деякий час хво-роба заволодіє життям, і це призведе до жахливих наслідків. Тому я створю альтернативні структури, які не залишать безкарними нікого. У цьому мені допомагатимуть люди, які будуть наділені найціннішим із усіх багатств - розумом. Вони будуть позбавлені пихи, самолюбства, заздрощів, позаяк саме ці якості отруюють наші душі.

Ми кожного дня удосконалюватимемось і змінюватимемось на краще, цим самим будемо боротися з негативними явищами у суспільстві.

Ми самі щоденною, кропіткою працею побудуємо світ наших мрій!


Максим Ковальов  

Нинішнього літа я відпочивав у горах. Це був час неймовірного захоплення, а ще - роздумів про життя та про мою долю. Я дивився на гірські хребти, пасма та масиви, мені хотілося туди, у надхмарні висоти, до кожної з вершин. Мені хотілося все й відразу. Юнацький максималізм, підігрітий адреналіном, вимагав іти вгору й тільки вгору, підкорюючи вершини одну за іншою. Ці емоції примусили задуматися: я стою на роздоріжжі своєї долі й мушу зробити вибір. Я повинен знайти свій власний Еверест, ідею, мету в житті, за яку готовий боротися. А якщо вже побачив бажану вершину, треба діяти.

Зараз наша молода держава потребує чіткого усвідомлення власної позиції та рішучих дій. Тим більше держава, яка інфікована вірусом війни на Сході. На жаль, в українському суспільстві зараз немає єдності, немає всеосяжного духу єднання, який є ознакою сильної нації. Осередки активної, мислячої молоді розпорошені й роз'єднані. Але вони вже є. І ці молоді люди, як справжні маркери, позначають своєю активністю найменші коливання в суспільстві. Вони готові змінюватися самі й змінювати Україну.

Зміни вже йдуть.

Але треба починати із себе. Якщо кожен із нас на своєму місці буде відповідально ставитися до своїх обов'язків та добросовісно виконувати свою роботу, суспільство набуде стабільності. Та я належу до іншої категорії людей, до шукачів, які виходять за межі зони комфорту. Зазвичай, у такій ситуації загострюється відчуття дисбалансу між бажаним і прийнятним і неодмінно хочеться змінити своє життя та життя оточуючих на краще.

А зараз важливо знайти той найголовніший чинник, який зможе вплинути на суспільство й на мене, такий, щоб спонукав до дій. Бо лежати на своєму дивані й дивитися на все, що відбувається довкола, так, немов це мене не стосується, я просто не можу. Насправді, це стосується всіх і кожного.

Згадуючи слова Сергія Жадана: «Радість - це те, що дається з боєм», для себе роблю висновок, що смак життя можна відчути тільки займаючись своєю справою за покликом серця. Бо в житті кожної людини головне не досягти мети й навіть не добитися успіху, а саме отримати задоволення від добре виконаної роботи. І радість від того, що ти зумів подолати власні внутрішні перепони, інколи переважує гіркоту помилок і невдач. Розумію, що є багато людей з більшим потенціалом ніж у мене, але я на своєму віку зустрів багато таких, які мали можливість зробити хоча б щось для нас всіх, проте не скористалися цією можливістю. Головне, зараз не втратити бажання змінюватися самим, змінювати суспільство, гуртуватися довкола нових прогресивних ідей і відстояти, нарешті, своє право жити в мирній країні. Моя мета - знайти однодумців, зібрати команду розумних, активних, талановитих людей, які прагнуть покращити свою країну. Ми - мрійники, за нами майбутнє.


Поліна Акуленко

Ви коли-небудь задумувалися про світ в якому хотіли б жити? Я знаю ,що так,адже людей часто щось не влаштовує.Хотілось би поговорити на цю тему.

Особисто я, мрію про мир . Тільки уявіть спокій і злагоду... Світ без бійок,чвар і війни.Добре там ,де люди поважають один одного, підтримують і спонукають діяти. Моя мрія -реалізувати себе , стати інтелектуально і морально багатою людиною.Так , це залежить від мене в більшості , але оточуюче середовище теж має свій вплив. Люди -це світ.світ -це люди.Тільки ми можемо створити те про що мріємо ,чи не так?

Мені хотілося б жити у світі ,де є постійний розвиток,де кожнгого хвилює майбутнє ,де немає корупції і панує злагода. У нашому середовищі безліч талановитих людей ,які не мають змоги себе реалізувати через особисті проблеми чи брак коштів.Я мрію жити там ,де кожен зможе вільно висловити свої думки говорити , діяти ,не хвилюючись за те ,що тебе ніхто не зрозуміє ,адже тільки в спілкуванні і розумінні одне одного народжується істини , які нікому не треба доводити .

Ви бачили літніх людей ,які не можуть купити собі хліб на свою пенсію ?Ви думаєте це добре ? Так повинно бути ?Кожного разу як бачу , хочеться плакати . Ми повинні жити у світі прогрессу ,а не деградації , там , де літні люди можуть дозволити собі відпочинок на морі , а не продавати квіти біля своєї хати,щоб заробити на шматок масла чи дешеву кашу.

Я не можу сказати , що ми живемо погано . Ні! Але ми можемо жити краще . Уявіть собі світ ,у якому живуть добрі , чесні , щирі , щедрі , веселі люди , які готові допомогти задля блага інших .

У своїх мріях я часто задумуюсь,що хочу жити там , де мене почують , де я зможу говорити , писати те , що думаю ,те , що у мене в голові і в серці .

Світ має бути перспективним для молодих людей , дорослих , навіть літніх .Постійний розвиток -ось , що виведе нас на новий рівень .

Світ потребує людей , які живуть повним життям .

Усе залежить від нас . Чи можемо ми бути обуреними на світ ,який створюємо самі ? Усе в руках народів ,націй ...Подивіться ,навколо так багато краси , світ безмежно багатий . Моя мрія жити у світі , який я буди створювати сама ,який не буде диктувати правила ,який буде дарувати шанс на саморозвиток і майбутнє .


Марко Раковський

У кожної людини свій ідеальний світ. Для когось це світ без війн, голоду та хвороб, для когось світ в якому людина живе в гармонії з природою. Для мене ж ідеальний світ це світ в якому людство і технології живуть, як єдиний організм.

Технологічний розвиток дійшов до свого апогею. Біля людини ходять чоловікоподібні роботи, котрі являються повноцінними членами суспільства. Міста перетворилися на великі скляні споруди, усюди ходять потяги на анти-гравітаційній подушці. Десь неподалеку від великого міста розкинуті маленькі білі хатини, зроблені з дуже міцного сплаву металу. Це - селища, люди тут вирощують овочі, та синтетичну продукцію, в цьому людям допомагають андроїди, роботи зовсім схожі на людей, їх винайшли для допомоги людям, але згодом вони стали добиватися того, щоб їх признали як повноцінних членів суспільства. Висаджують на цих фермах нові види овочей в які були вживленні різні корисні речовини, а також синтетичне м'ясо. Людство повністю відмовилося від вбивства тварин. Далеко за горизонтом стоїть велика споруда, протяжністю в декілька десятків кілометрів. Це завод, таких в усьому світі всього 15, на цих заводах виробляють роботів. Таких роботів почали виробляти не так давно, всього 10 років назад, але за цей час кількість цих роботів перевалила за 2 мільярди.

На планеті більше не зосталось країн, їх змінили великі міста-поліси. Кожне місто має свою економіку, та своїх правителів. Усі міста зв'язані один з одним великою автомагістраллю, на якій безупинно на великій швидкості їздять автомобілі, та потяги. Прогулюючись містом можна побачити багато чого дивовижного, по дорогах їздять великі автобуси, возять людей та андроїдів на роботу, в горі літають маленькі літаки - це спосіб пересування між верхніми ярусами міста, бо міста простягаються на десятки кілометрів в гору. Великі будівлі усіяні неоновими банерами, які рекламують нові види андроїдів, а також усілякі місця для розваг. В центрі мегаполісу стоїть великий космічний міст - нього стартують великі кораблі, що летять до Місяця, або до Марсу. На Місяці стоять великі шахти, а на Марсі колонії, які двадцять років назад проголосили свою незалежність і зараз ведуть вільну торгівлю з Землею. Приблизно 2 роки тому була запущена експедиція до Альфи Центаври, яка увінчалася успіхом. В тій системі зараз стоїть космічна станція, яка шукає інопланетні форми життя.

В містах багато зелені, та парків. Усюди біля доріг ростуть дерева, гомонять пташки. В парках все квітне, навіть узимку, бо всі парки покриті куполом, який захищає рослини від холоду та генерує погодні умови. В парках живуть різні види тварин, навіть ті котрих вже не залишилося. Наприклад сумчасті вовки(їх вивели за допомогою ДНК),або стародавні птиці Додо.

Цікавими є підводні міста, що знаходяться на дні океанів та морів. Таких міст залишилося зовсім мало, всього 6 по всьому світові, два з яких скоро прийдуть в упадок. Всьому виною велика катастрофа, великі підводні течії знищили захисні куполи цих міст, деякі з них змогли відстроїти та туди заселилися люди, але тих, хто б хотів там жити дуже мало.

Я був проти того, щоб людина селилася на дні Океанів. Я один з найбагатіших людей планети, хоча на Землі кожна людина отримує велику зарплатню. Я був військовим в часи "Війни за незалежність колоній на Марсі", ми воювали за свою незалежність проти Землян, це була страшна війна, десятки міст на Марсі були знищені, мільйони людей загинули, після цієї війни Конгрес прийняв нашу незалежність, а ще із-за тяжких злочинів Землян, було прийняте рішення повністю обеззброїти планету. Після війни я перелетів жити на Землю. І там, і на Марсі деякі міста, що були знищені в ході бойових дій, потребували повної реставрації та налагодження. Для людей підійматися на великі висоти було небезпечно, тому я і деякі мої однодумці, збудували маленький завод, на якому почали робити роботів-працівників. Управителі тоді ще існуючих країн, бачили наш проект перспективним, тому виділяли великі гроші на фінансування. Я удосконалював свої технології, і через деякий час наша корпорація створила роботів, повністю схожих на людей.

Згодом попит на андроїдів виріс і ми почали робити андроїдів для різних сфер діяльності. Роботи поліцейські, лікарі, пожежники, офіціанти, будівельники. Роботи і люди працювали пліч-о-пліч, але принижувалися людьми. У Андроїдів почала прокинатися свідомість, всьому винуватий програмний збій, вони почали виходити на акції протестів. Правління країн не хотіло нової війни, тому признало андроїдів, як рівноправних членів суспільства. І тепер на наших заводах ми робимо не просто роботів, ми робимо живих людей, хоч вони і відрізаються від нас...

В моєму світі немає війн, в ньому панує порозуміння та злагода.


Анастасія Слободян

Я щиро люблю свою Україну,

І маю я мрію одну заповітну:

Щоб синє небо було мирним,

Пшеничні поля,волошки привітні.

Дорослі та діти у спокої жили,

У селах, у місті роботу робили.

Кохали сердечно, уміли прощати,

І кожній людині тепло дарувати.

У правді, у вірі ми зможемо жити.

Всім серцем людей, Батьківщину любити.

Не просто це мрія моя - це прохання!

Прийміть ви, панове, це все за навчання.

Ця мрія моя тріпоче під серцем,

Чекає на тебе невміло, тихцем.



Валерія Тельна

В душі тільки біль,сум і безнадія... Ці слова ми чуємо кожен день , кожну мить, кожну хвилину . Зараз в світі дуже тяжке політичне,економічне й соціальне становище . І це,якщо говорити , не тільки про Україну , а ще й Іран, Ірак , Палестину і Сирію, Росію і США. Ми стоїмо на грані Третьої Світової війни.

Ось взяти Україну . Моє миле містечко Золоте ! Це сіра зона, це лінія розмежування ! Це місто , яке кожного дня потерпає від обстрілів. І відчуваєш біль і сум на душі , страх і сором за свою країну! Невже в 21 столітті не можна вирішити питання мирним шляхом ? Невже ми, діти , нікому не потрібні ? Ми ж частинка єдиної України !

Ось це і є сучасний світ ! Війна , голод , злидні...

-А ми ? А що ми ?

-А ми і є майбутнє! І я не хочу , щоб воно було таке як зараз . Якби я була б Богом , Творцем цього світу , все було б інакше . Не було б війни , злигоднів і голоду . Бо війна - це найстрашніше , що є в житті . Вона розлучає родини , вбиває близьких , а найголовніше , забирає серце . Якби у цих людей воно було , то вони б не залишали мільйони дітей сиротами. Багато їх залишилося без матері і батька , внаслідок цієї братовбивчої війни . На мою думку , найстрашніше те , що ти нікому не потрібен в своїй державі . Ось в моєму світі всі діти мали б родину , або тих , кому вони потрібні (бабусі, сестри , дідусі та ін.) Мене б оточували близькі мені люди або ж люди , які мають душу . Бо як я вже говорила , це найголовніше . Безсердечні люди моєму світу не потрібні !

Ось яким я бачу свій світ ! Головне , це мир і злагода . А людина і техніка дійшли до того , що із нічого можуть зробити ... «Шедевр» ...


Ольга Смолінська

Я хочу жити в світі, де немає місця для зла,

Я хочу жити в світі, де ніхто не знає слова "Війна",

Я хочу жити в світі серед планет,

Де людьми не керує, нарешті, інтернет.

Я хочу жити в країні, де головне - це воля,

Я хочу жити в країні, де чесні люди, світла доля.

Я хочу жити між нормальних людей,

А не терпіти днів і чекати ночей.

Я хочу жити там, де влади немає,

Я хочу жити там, де сонце сіяє,

Де усі люди рівні і статусу ніхто не відрізняє,

Я хочу жити там, де добро перемагає.

Хоч досі ми не можемо до кінця це зробити,

Та я відверто кажу: "Я хочу жити"...



Діана Чорна  

Світ моєї мрії - це світ де люди з хорошими якостями тобто добрі, чуйні, веселі, мають почуття гумору, а ще в них завжди гарний настрій.

Там всі люди живуть 100 та навіть більше років. Кожна людина йде до своєї мети. Усі ходять до школи, вивчають лише ті предмети , які їм потрібні для майбутньої роботи.

Після 11 років навчання діти здають ЗНО по цих предметах , отримує атестат, і йде далі на навчання в вуз або університет. Після чого іде на роботу.

Весь світ ділиться на країни , але без ворогувань, війн, сварок, там мирне небо над головою, і саме справжнє щастя. Там брат не йде на брата, ніхто незнає взагалі що таке війна, нема переселенців.

Я вірю в те що і в нас в країні все так буде просто треба вірити, і йти до своєї мети, ну і зрозуміло робити щось таке.


Анна Шкорба

Кожен сам створює рамки для свого ідеального життя. Кожен сам мріє, а потім втілює свої мрії у реальність.

Як, де, коли, навіщо я хочу жити у своїх мріях? Відповідь проста: я не створюю ілюзій ідеального життя, адже вважаю, що саме наші занадто бурхливі фантазії заважають нам втілювати наші нормальні мрії в життя.

В своїх мріях я живу в незалежній, чистій, економічно-розвиненій, дружелюбній та цілеспрямованій Україні. Працюю на улюбленій роботі з такими ж, як я, працелюбними та роботящими людьми. Живу в місті з такими ж, як я, добродушними та патріотичними людьми. Також я активно допомагаю різним фондам захисту екології. Сиріт у світі моїх мрій не буде, адже, на мою думку, це найгірше становище для дитини. Також не існуватиме невиліковних хвороб, ніхто не знатиме про корупцію, крадіжки та вбивства. Війни...війни ніколи там не буде! Ніхто не почуватиме себе самотнім, а тільки дружба керуватиме світом. Також кожен матиме можливість подорожувати, а гроші перестануть керувати людьми. Всі розмовлятимуть українською, але будуть дуже освідченими, тому знатимуть щонайменше три мови. Алкоголю, тютюну, наркотиків не буде на моїй планеті. А головне, всі люди будуть щирими, добрими та надійними.

Можливо, я трохи кваплю події, але я вірю, що через 20-50, можливо, 70 років наша Україна буде схожа на той світ, який я описую. Адже наша проблема саме в нас, тому поки ми не розберемося в собі-не розберемося в країні...

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

*одразу хочу вибачитись за неповноту думки, адже мені важко виразити свою думку одним листом*


Ілля Яненко

Проблеми які потребують втручання

Світ, що ми про нього знаємо? Здається ми знаємо про нього багато, і ми також знаємо і бачимо, що він не ідеальний, якщо ми не створимо утопію, то погрузнемо в хаосі, на дно нас тягне видобуток нафти, газу, вугілля.

Місцева влада та бізнесмени не розуміють, що ресурси не нескінченні. Що вони робитимуть коли «Чорне золото» закінчіться? ...

Важливо зазначити, що наука не стоїть на місці. Зараз людина може виростити матерію, синтетичні тканини і невже не знайде спосіб обійтися без нафти, газу, вугілля? Якщо перевести весь транспорт і опалення, на електроенергію то більше не буде потреби в «чорних ресурсах». На рахунок палива для ракет краще використовувати РІТЕГ(Радіо-ізотопний термо-електричний генератор), може він не зовсім екологічний, але краще чім за те, що ми маємо зараз.

Історія про двигуни

Електромобіль з'явився раніше, ніж двигун внутрішнього згоряння. Роберт Андерсон збудував 1832/39 у Абердині прототип електромобіля. Перший електромобіль у вигляді візка з електродвигуном було створено 1841 року.

Перший придатний до використання двотактний газовий двигун внутрішнього згоряння був сконструйований французьким механіком Етьєном Ленуаром у 1860 році.

Світ який я хочу бачити в майбутньому

Перше, що я хочу - це, щоб усі країни об'єдналися в одну, і зрозуміло, щоб була і одна мова. Все це можна реалізувати, про об'єднання країн, цим нехай займаються депутати, а про одну мову, то на це може вплинути тільки школа, якщо в усіх школах світу будуть викладати виключно на англійській - це призведу до того, що через років 100 залишиться тільки одна мова (решта вимре).

Також я хочу, щоб всі країни забули, що таке війна. Для цього буде достатньо об'єднати всі країни(не буде територіальних конфліктів), заборонити використання нафти, газу, вугілля(замінивши їх на електричну енергію), а залізу, золоту, мідь, срібло і так далі, для них треба придумати спосіб викочувати їх синтетично(не будо конфліктів через ресурси). Прибрати релігії. Не буде релігій не буде приводу для скандалів віруючих, які намагаються довести, що їхнє божество краще за інших. І головна проблема суспільства, через яку війни точили з початку віків - патріотизм. Якби не він можна було уникнути війни на сході України, і без нього не мотивуєш солдата. Як на мене доводити, що якийсь клаптик землі кращій за той, що в сусіда - це абсурд.

І так війн немає, планета суцільна, одна мова, природа відновлюється після екологічної катастрофи, все ідеально. Лишилося тільки підправити шкільну програму, щоб більше давали можливостей для розвитку, а не наповнювали голову тільки синусами та косинусами. Також не завадило встановити одну валюту(це зовсім не зручно навіть зараз, якщо буде одна валюта - криза у світі зникне, лише в одній частині світу буде дешевше, або дорожче ніж деінде).

На такій планеті я хочу жити, але через те, що люди живуть на шаблонах минулого. Це так і залишиться в мріях.


Катерина Басюк

Кожна людина має свою мрію. Маю мрію і я. Як і кожен на цій Землі, я мрію про здоров'я близьких, рідних, друзів. А ще − про щастя в житті.

Також мрію добре закінчити школу, вступити на державну форму навчання, здобути вищу освіту, мати люблячу родину та сім'ю, подорожувати по світу, поба- чити багато нового, пізнати безліч незвіданого.

Але, мабуть, найбільшою мрією кожного українця є мрія про мир. Адже усі ми віримо, що війна закінчитьсяя і запанує довгожданний мир.

Мріймо, любімо мрію і неодмінно у неї вірмо! І вона обов'язково збудеться!


#КонкурсСвітМоєїМрії