творчість. Ти маєш талант!

Юлія Хоменко

Хочу мати я кота

Третій день не можу спати

Уявляю, він кошлатий,

І зі мною буде грати.

Буде чути, буде знати,

Буде вуха гарні мати.

Буде танцювать й співати

Щодня мене розважати.

Уявляю, він хвостатий,

З дня в день тішить маму й тата

Може він весь день дрімати.

А вночі мишей ганяти.

Міг би він й допомагати

Якби вміть мені навчати.

Взяла б я його в кімнату

І почала б тренувати

Стій, пройдись і обернись,

Вверх вниз вбік і покрутись

По команді пробіжись

Стоп на місці тормознись.

Але ж би, якби чи ні

Це лиш мрії в голові.

Її б втілити в життя,

То щаслива була б я.


Іванус Мар'яна "Запах Землі"


Богдана Лісняк

Творчість: вишивка

Сайт


Настя Порункова 



Анна Онофришин


Марія Ожийова 


Дарія Бакалова 



Вікторія Мазур 


Фелікс Шевченко  "Зоряний лис"

Наталія Шевченко

«Серед лісу дуб стоїть»

Вірш-байка 
Серед лісу дуб стоїть,
А на дубі назва є: 
Назва "Податкова",
ще й різнокольорова.Ось приїхав Їжачок, 
Податків котить візочок, 
Ось Сова несе податки, 
А Ведмедик котить діжку,
В діжці цій податків купа! 
У Ведмедя бізнес- бджоли, 
Бо вони працюють в нього.
Він їм йде на допомогу: 
Мед закатує в діжки 
І виносить продавати. 
А цей мед корисним є 
Лісовому місту.Хто візьме медку до рота,
Той буде спритним у роботі.
Ось підстрибує Зайчиха,
А за нею зайченя, 
Хоче швидше гроші здати,
Щоб синок її ходив 
У найкращий дитсадок, 
Щоб він грав на балалайці,
Малювати вмів картини,
Фізкультурою займався. 
Щось гримить,дзвенить доріжка- 
Це Лисиця йде до міста, 
Щоб податки приховати 
І звіряток обібрати .
У сусіда у Кота, 
Вкрасти бочку молока, 
А в Зайчихи моркву взяти, 
У Ведмедя меду діжку. 
За цим з гори спостерігала 
Мудра тітонька Сова 
І пішла на допомогу 
Дуже чесному народу. 
Лиска стежить за Совою:
-Що та думає робити? 
Раптом чує: -Ой біда!
Лиска вкрала молока! 
Меду діжку!Моркви купку! 
Порятуйте!-Кіт благає.
А Сова швиденько мчить , 
До міліції летить. 
І мерщій гримить у двері
До Сови два пси прибігли, 
Розпитали,в чому справа. 
І Лисицю упіймали й покарали.
-Я,благаю вас,не буду, 
Все майно вам поверну. 
Та сама вам обіцяю, 
Що хорошою я стану, 
Всі податки вам сплачу,
Ліс наш до прогресу приведу.


Анна Фойна

Я українка, Тут моє серце, почуття, Тут перше слово, спогади, Тут пошани й визнання, Я українка, в мене сірі очі І так багато в серці доброти, А ще, я точно знаю чого хочу І досягаю власної мети.


Аліна Левчук 

Природа 

Просторі в нас поля 

Густії в нас ліси 

Прекрасна країна моя 

Повна радості й краси 

Прозора в нас вода в озерах 

Високі в нас Карпатські гори 

Природа матінка моя Україна в нас єдина


Яна Коломієць 

Грається вітер на високих конусах тополь. Довгі віти плакучих верб співають радісну пісню. Жовті кульбаби запрошують у танок усі весняні квіти і трави. А соловейко заливається. Виходить чудовий весняний квартет. Слухає його лелека неподалік ставка, лелечиха на гнізді поряд, слухають лисенята біля нори, виглядаючи матір з плювання, слухає ласкаве сонечко, слухає мовчазний рибалка, слухаю я... Усе милується, радіє пробудженню природи. А ось і ставок. Грайливі хвильки між собою жебонять, прибиваються до мене наввипередки, ніби хочуть одна перед одної дістати краю високого берега. Вони плескаються, беруться за руки, переливаються на сонячному світлі різними кольорами, ховаються, потім нізвідки з'являлися, ніби граються зі мною в піжмурки, позирають на мене веселими очицями і голосно гомонять: - Я мандрувала на хмаринці високо в небі. Бачила землю з височини. Недарма цю планету називають «Голубою», тому що нас дуже багато. - А ми з мільйонами різних-різних сніжинок спускалися у повільному танку і порошею накривали землю білим суцільним килимом. Ми гріли нашу матінку, захищали її від морозів. - Хто з вас бавився з веселкою? Кого вибирала вона? Райдуга бере воду з однієї водойми й виливає в іншу, кажуть серед людей. Так я сюди й потрапила. - Я довго мандрувала підземними річками, аж доки не вибилася на волю в чистому, життєдайному джерелі. Утомлений мандрівник набирав воду і спрагло її пив. - Тут добре, краще, ніж бути у забрудненій відходами річці. -А мною мили машину... - Ох, чи не знаєте, як це падати на землю разом з радіоактивним дощем? Великий ставок ще довго плескав хвильками-краплями, передаючи мені в душу свої думки. Переді мною постала могутня водойма, наповнена життям і що несе життя всьому. Ми, люди, тільки частина цього. Голосно загавкав здалека Дружок. Там бабуся гукала мене, махаючи квітчастою хустиною. Повертаюся. А в серці глибоко закарбувалося це єднання з водою. Хочу, щоб кожна людина змогла це почути і побачити серцем, дружити з водою і оберігати її. 


Іванна Винник

Вічний вартовий Лишився останній лиш крок. 

Я двері відкрию в майбутнє. 

Біжить за уроком урок: 

Ця мить чарівна, незабутня. 

А там за вікном вже весна, 

Наш вічний каштан спить-дрімає. 

І в снах йому школа співа, 

Навколо бузок зацвітає. 

В цих стінах він наш вартовий. 

Там вічність стоїть споглядає. 

«Це розсип яскравості мрій», 

- До учнів каштан промовляє. 

А роки так швидко летять... 

Вже двісті, як він зацвітає. 

І віти листом майорять, 

Каштани у жовтні скидає. 

Йому можна все росказать, 

Печалі на двох поділити. 

Із радістю діти біжать 

Байками каштан веселити. 

Ми любимо щиро його

 Він гордість для нашої школи, 

Він серце, він совість, добро. 

Його ми не зрадим ніколи! 


Привіт. Мене звати Рохман Віталіна. Проживаю у місті Черкаси, навчаюся з школі №8. Скоро мені виповниться 10 років.

Маю дуже багато захоплень. Ходжу на танці, «Солоне тісто», «Ізонитку», люблю вишивати бісером. Відвідую гурток «Юні журналісти», навіть спробувала себе в ролі кореспондента. Люблю декламувати вірші і пробую складати свої як вірші, так і казки. Приймаю участь у різноманітних літературних конкурсах.

Мої найкращі роботи:

Екологічні казки:

1. «Без води і ні туди і ні сюди»,

2. «Як Дніпро черкасців напуває»,

3. «З брудної криниці не напитись водиці»

Казка на протипожежну тематику: «Пригоди Дмитрика і Вогника»

Також будуть надіслані файли з записом декламування віршів, але там мені тільки 7 років.

Ілюстрації до робіт тільки у вигляді фото, тому що конкурсні книги залишилися на виставці.

Без води - і ні туди, і ні сюди

(екологічна казка)

В одному селі жили мама, тато і троє дітей. Дітки дуже любили гуляти з друзями. Одного зимового дня вони пішли до лісу. Діти каталися з гірки на санях, ліпили снігову бабу та просто веселилися.

Оля підмітила:

- Подивіться, як сніг одягнув у білу шубку ялинки!

Маринка сказала:

- Скоро «Новий рік». Треба вирубати деревце і прикрасити.

Дітки побігли додому і почали просити батьків принести ялинку додому, щоб прикрасити.

Пройшли новорічні свята і прийшов час розбирати новорічне дерево. Дітвора активно допомагала. Коли братики і сестрички знімали іграшки, то помітили, що гілочки пожовтіли та сильно осипаються.

- Мамо, а чому дерево стало таким сухим та некрасивим? - запитав Денис.

- Ялинка стояла три тижні в кімнаті без води. Тому вона висохла, захворіла та пропала. Подумайте, що б сталося з вами, якби ви нічого не пили так довго?

- Точно. У лісі ж дерева ростуть у землі. Вони гріються на сонечку, їх поливає дощ. Тому вони живуть, ростуть, розмножуються. А чому дерева взимку не замерзають і не гинуть? - спитала Оля.

- Сніг теж складається з води, яка потім пропитує землю і допомагає ялинці жити. - відповів Денис, який навчався вже у 6 класі.

- Це через нас загинула ялинка! - розплакалася Маринка.

Мама стала діток втішати:

- Тепер ви будете розумнішими. Наступного року ми купимо штучну ялинку і вже не будемо вирубувати дерева. Ви зі мною згідні?

- Да! Да! Да! - сказали всі хором.

- Ви знаєте, - сказала Оля - я оце подумала і можу сказати: БЕЗ ВОНИ - І НІ ТУДИ, І НІ СЮДИ.

(Черкаси 2016)

Як Дніпро Черкасців напуває

(екологічна казка)

Старий дідусь Казкар мав багато внуків і кожного вечора розповідав їм цікаві бувальщини. Цього дня він вирішив повідати історію про головну річку України - Дніпро та її мальовничий центр - Черкащину.

Ця історія трапилася дуже-дуже давно.

На краю однієї річки жила жінка зі своєю п'ятирічною донькою Іринкою.

Незабаром матуся Іринки мала народити сина. Через декілька днів було велике свято Водохреща. В ніч перед святом жінці наснився дивний сон. До неї зійшов янгол з небес і сказав: «У тебе народиться чудовий синочок. Цього ж дня скупай його у річці і він завжди буде здоровий, а ще одного дня врятує черкаський край від великого лиха».

Коли народився маленький хлопчик, мати назвала його Дмитриком та скупала його в Дніпрі.

Про дивний сон жінки дізналося багато черкасців, то ж люди, яких мучила спрага, приходили до Дніпра і пили воду, бо була вона дуже смачна. До того ж річка мала надзвичайні властивості: перша - зцілювала невиліковно хворих. Варто лише було скупатися та ковтнути декілька крапель води, як недужий ставав здоровим.

- Вам, напевно, цікаво, яка ж тоді у Дніпра друга властивість? - усміхнено запитав казкар.

- Звісно, так! - відповіли малюки!

- Цілюща водна могла омолоджувати. Люди, які вже старі, якщо вони ковтнуть краплинку, то вони помолодіють на 50 років.

Йшли роки... Чутки про надзвичайну воду розійшлись далеко за межі краю. Хворі, немічні, старі люди йшли з усіх-усюд аби напитись цілющої водиці.

Так, ця вода була дуже чистою. Але деякі люди не цінували це велике багатство, вилили нечистоти, смолу, фарбу і врешті-решт Дніпро замулився, вода стала чорного кольору й отруйною. А слава про мальовничу Черкащину і її цілющу воду хутко зникла.

Тоді пішов сильний дощ.

Наступного дня кіт попив воду і вмер, так як вода стала отруйною. А тим, хто це зробив, було дуже смішно.

Дізнався про цю трагедію і Дмитрик, тож вирішив з'ясувати в чому причина і взявся рятувати річку.

Одного дня хлопчина прийшов на берег Дніпра і пірнув на саме дно річки. Від побаченого йому стало боляче - все дно було вкрите смолою, і всі водяні організми і мешканці річки загинули.

Діма почав шукати злочинців. Було складно, так як пройшов дощ і змив сліди грузовиків. Але спільними зусиллями вдалося відшукати злочинців, їм загрожувало вісім років ув'язнення.

А черкасці були задоволені тим, що спіймали негідників, а потім всі дружно розчищали річку.

І досі Дніпро є найбільшою річкою України, а його вода найсмачніша.

Так прославились хлопчик Дмитрик і річка Дніпро.

(Черкаси 2017)

Із брудної криниці не нап'єшся водиці

(екологічна казка)

Як завжди напередодні великого свята Водохреща старий дідусь Казкар любив розповідати цікаві історії, бувальщини, легенди, які якимось чином стосувалися води. Адже вода є джерелом життя, її потрібно берегти і цінувати. Тож послухаємо, що нам розповість казкар цього разу.

На краю узлісся було невеличке містечко, у яке переїхала одна сім'я: мама, тато, син і дочка. Якось чоловік влітку зібрався викопати криницю. Його друг Артем вирішив допомогти. І разом Артем з Дмитром за два тижні викопали велику криницю, у якої була дуже смачна вода.

Дмитро помітив, що коли сходило сонце, то коло криниці розквітала дивна квітка блакитного кольору, схожа на краплинку, а ввечері після заходу сонця вона зникала. Чоловік не знав, як вона називається, навіть в Інтернеті не було ніякої інформації. Тож діти Дмитра самі дали назву цій квіточці - краплинка життя.

- Любий Казкарю! - хором почали говорити дітки. - А що ж то була за квіточка? І як це квітка може кожного дня зникати і знову виростати?

- Слушне запитання! - загадково відповів дідусь. - Незабаром дізнаєтесь.

Дмитро розповів Артемові про цікаву рослину. Чоловік не помітив, як змінилося лице його друга. Відкрию вам велику таємницю. Насправді Артем був злим чаклуном Бо. І він дуже розізлився, коли побачив чарівну квіточку. Адже чаклун зрозумів, що квітка краплинка - це цариця води - богиня Дана. Колись дуже давно Бо хотів одружитися на Дані, але через його погану славу і характер дівчина не хотіла навіть бачити злого чаклуна. Тоді він викрав юну царицю і заховав її глибоко під землею.

Дана була сильною і усіма силами старалася вибратися на волю. Кожного разу, коли хтось викопував нову чисту криницю, біля неї виростала дивна квітка. Дехто її зривав, дехто забруднював криницю, а деякі навіть не помічали квітки і просто затоптували її ногами. Бо радів, що у богині нічого не виходило. За кілька тисяч років свого існування він змінив не один образ, втирався в довіру до людей, збирав не чистих на руку, підбурював їх на погані вчинки. Хлопці забруднювали водойми і криниці по всьому світу. Річки, струмочки, джерела пересихали, у криницях та колодязях вода мала неприємний запах, і врешті-решт зникала. Дерева, трави, квіти висихали. Дана була в розпачі, що їй не вдавалося перемогти поганця Бо, а от чаклун все більше відчував свою велич, могучість та непереможність. Триста останніх років Дана не давала про себе знати, поки не проросла біля Дмитрової криниці.

Після того, як Бо дізнався, що «його» Дана знову хоче втекти, він почав тишком підкидати сміття у криницю. Марійка і Михайлик любили гратися біля криниці і якось побачили, що дядько Артем підкрався до криниці, озирнувся, чи нікого немає рядом і щось туди кинув. Михасик встиг зняти на відео походеньки злочинця. Коли Артем пішов, дітки підбігли до криниці, але не могли зрозуміти, що ж туди кинув чоловік.

- Допоможіть мені. - тихо промовила квіточка.

- Хто тут? - злякано спитала Марійка.

- Це я, квіточка. - сказала Дана.

Дітки дуже перелякалися, вони тільки в казках читали, що звірі та рослини можуть розмовляти. Але наші юні герої перебороли свій страх і присіли біля краплинки.

- Я - богиня води, - цариця Дана. - почала свою розповідь квіточка. - Кілька тисяч років тому злий чаклун Бо закрив мене глибоко під землею, тому що я відмовилася вийти за нього заміж. Весь цей час я намагалася врятуватися, але люди ніяк не реагували на мене. Мені дуже потрібно вибратися на волю. Тоді я зможу вберегти свої володіння від висихання та забруднення. Вона знову матиме свою цінність, кришталеву прозорість та неповторний смак.

- А що ми можемо для тебе зробити? - запитав Михайлик.

- Біжіть до вашого татка, розкажіть йому мою історію та попросіть, щоб він викликав поліцію і Артема арештували. За ґратами він не зможе нікому нічого поганого зробити.

Діти чимдуж помчали додому, розповіли все батькам. Ті спочатку не повірили, але звернули увагу на те, що смак води змінився, вона стала гіркою та почала тхнути болотом. Але Михайлик віддав батькові відео, і вони разом пішли до поліції, написали заяву, що чоловік забруднює криницю і злого Бо нарешті арештували.

Наступного ранку до сім'ї в гості прийшла мила і дуже красива жінка з блакитними очима і ніжною посмішкою.

- Вітаю! Я - Дана. Дякую вам, любі друзі, що врятували мене. Тепер я зможу оберігати води, впливати на людей, щоб вони допомагали мені очищати забруднені річки та інші водойми. Звісно, знайдуться прибічники Бо, які і надалі будуть забруднювати воду, але я сподіваюсь, що такі хороші люди як ви, будуть пильнувати і допомагати мені оберігати мої володіння. Адже із брудної криниці не напитись водиці.

Дана пішла, а квітка коло криниці так і залишилася. Правда, тепер вона не ховалася після заходу сонця, а вночі світилася ніжно-блакитним кольором. Можливо, десь і зараз в якомусь куточку світу росте краплинка і радує своєю красою.

- Ну що, дітки, сподобалася казочка? - запитав Казкар.

- Так, дідусю! - хором сказали малюки.

- І що ж вона вас навчила?

Дітки один поперед одного почали говорити:

- Воду потрібно оберігати!

- Не можна забруднювати річки, озера, колодязі.

- Із брудної криниці не напитись водиці!

- Так, молодці! - мовив Казкар. - мені приємно, що мої казки радують вас. Тож до нових зустрічей.

(Черкаси 2018)

Рохман Віталіна

Пригоди Дмитрика і Вогника

Пригода перша. Запальничка

Одного осіннього вечора п'ятирічний Дмитрик залишився вдома з бабусею. Але трапилося так, що бабуся захворіла, у неї піднялася температура і вона заснула.

Дбайливий Дмитрик вирішив нагріти бабусі чаю. Вона завжди так робила, коли хлопчик хворів. Він пішов на кухню, взяв сірники і почав запалювати газ.

- Я часто бачив, як дорослі вправляються з сірниками, я вже дорослий і зможу сам підпалити вогонь. - подумав малюк.

Сірники не слухалися і ніяк не хотіли запалюватися. Але Дмитро був впертим і не відступав. Нарешті вдалося, сірничок загорівся. Хлопчик відкрив газ і з першого разу підпалив конфорку. Але сірник почав швидко горіти, вогонь дійшов до маленьких пальчиків. Дмитрик злякався і просто викинув злого сірника.

Далі трапилося щось страшне і неймовірне. Сірник упав на підвіконня і зайнялася штора. Дмитрик злякався, побіг будити бабусю, але вона міцно спала. Він відкрив квартиру, вибіг у під'їзд і почав кричати:

- Допоможіть, рятуйте!

- Що трапилося? - вибігла на крик сусідка тітка Катерина.

- Я хо-хо-тів зварити ба-ба-бусі чаю і тепер у мене го-горить кухня. - плачучи відповів малюк.

Тітка Катерина швидко викликала пожежну службу за номером «101» та з іншими сусідами допомогла винести вже непритомну бабусю.

Пожежники приїхали швидко і загасили вогонь. На щастя крім кухні, ніяка кімната не постраждала і всі люди залишилися живі.

Дмитрику було соромно за свою поведінку, але ж він хотів зробити як краще. Добрий пожежник Петренко Ігор підійшов до малюка, дав йому чарівну запальничку і почав розповідати:

- Ніколи не жартуй з вогнем! Колись мені цю запальничку подарував дідусь. Як будеш наодинці, відкрий її і в тебе з'явиться цікавий друг. Його звуть Вогник і він безпечний, дорослі його не будуть бачити, пожежі він не зчинить, а навпаки допомагатиме правильно себе вести з вогнем, розповість тобі правила поводження при пожежі. Саме завдяки Вогнику я і став пожежником. Вогник являється тільки до дітей. Тобі лише п'ять і в тебе попереду багато років цікавого спілкування. Прийде час і ти подаруєш цю запальничку комусь іншому.

- Дякую! - тихо крізь сльози відповів Дмитрик і усміхнувся.

Пригода друга. Чарівний Вогник

Після пожежі пройшло декілька днів. Сім'я Дмитрика на час ремонту переїхала до бабусі. Хлопчик так був злякався пожежі, що забув про подарунок. Але одного вечора малюк грався іграшками і згадав про чарівну запальничку. Він відкрив її і там загорівся вогник.

- Привіт! Я Вогник. Не бійся мене! Я чарівний, не обпікаю і не спричиняю пожеж. - промовив весело Вогник.

- Привіт! - радісно сказав малюк. - Давай дружити.

- Давай! - вогник заграв своїми барвами.

З того часу кожного вечора Дмитрик відкривав запальничку і розмовляв зі своїм новим другом. Він дуже полюбив Вогника. Той розповідав йому багато цікавого: чому не можна гратися з вогнем, як себе поводити, якщо десь трапилася пожежа, що робити, поки їде пожежна машина. Дмитрик був слухняним і зацікавленим учнем. Вогник повідав йому цікаві історії, які з ним траплялися, про різних діток, з якими він знайомився.

Пройшло декілька років. Малюк підріс, але з Вогником вони були нерозлучні. Одного дня сім'я хлопчика виїхала в ліс по гриби. Вони гуляли, веселилися, тато вчив Дмитра розрізняти їстівні та отруйні гриби. Але тут мама запитала:

- Ви чуєте дивний запах?

- Так. - хором сказали тато з малюком.

- Дивіться, з поля іде дим, мабуть скирта горить - схвильовано мовив хлопчина. - Потрібно телефонувати в пожежну службу «101». Тату, доки приїде пожежна машина треба їхати в село за допомогою і прокопати або проорати рівчак, щоб вогонь не перекинувся на ліс.

Мама з татом здивовано подивилися на свого сина.

- Звідки ти таке знаєш? - запитав тато.

- Це мій маленький секрет, я більше не хочу спричиняти пожежі, тому дізнався про них багато цікавого.

Батьки посміхнулися, мама визвала пожежників, а тато набрав номер свого товариша, який жив у цьому селі, щоб він приїхав трактором і проорав стерню перед лісом, щоб вогонь не поширився. Допомога поспіла швидко, скирта згоріла, але на ліс пожежа не перекинулася.

Пригода третя. Новий господар запальнички

Дмитрик виріс, став поважним пожежником Дмитром Івановичем. Він все життя пам'ятав свою страшну пригоду з вогнем. У нього з'явилася своя сім'я - дружина Ольга і донечка Марічка. Вогник уже давно не виходив з запальнички, але чоловік беріг її і носив в кармані як талісман.

Якось ввечері він помітив, що Марічка притихла у своїй кімнаті. Дмитро пішов подивитися, що робить донька. Дівчинка побачила татка і швидко щось сховала за спину.

- Доню, покажи, що у тебе в руках.

- Я нічого не робила. - тихо промовила дитина і протягнула татові коробку з сірниками. - Я тільки хотіла подивитися, як горить вогник. Ваня з садочку розповідав, що він постійно запалює вдома сірники, я теж хотіла навчитися.

Тато посадив Марічку на коліна, дав їй запальничку і сказав:

- Не жартуй з вогнем! Коли мені було п'ять років, я зробив у квартирі велику пожежу. Один пожежник дав мені ось цю запальничку і сказав, що у ній живе чарівний Вогник. Я познайомився з ним і ми багато років дружили. Тепер я передаю її тобі. Бережи Вогника і передавай йому від мене привіт, так як я його вже не можу бачити.

Ось так Вогник знайшов собі нового друга, а Дмитро був щасливий, що зміг допомогти своїй дочці.

(Черкаси 2017) 


#КонкурсТворчість #КонкурсТиМаєшТалант